Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
Як у країні почали таврувати одних, вішаючи ярлики, і забувати про злочини інших!
Зараз йде активна компанія проти Церкви, де часто через дії кількох людей починають цілу компанію ненависті щодо багатомільйонної релігійної групи.
І ні, я не захищаю зрадників країни.
Якщо вони є серед представників будь-якої конфесії, структури та ін.
І є незаперечні докази їхніх злочинів, вони мають бути притягнуті до відповідальності згідно із законом. Ніхто не захищає злочинців, зрадників, колаборантів та ін.
Суть зараз саме у пошуку справедливості. Тому що у нас в країні, це стало зручним способом вішати ярлики на одну групу людей… і заплющувати очі на дії інших.
А також створювати навмисні провокації, розпалюючи ненависть та розколювати суспільство.
І такі дії прямо на руку зовнішньому ворогу.
А часто ті, хто робить це, і є тими самими прихованими «агентами Кремля», які цілеспрямовано створюють штучні приводи розділяти людей, плодити ненависть і розкол.
А тепер трохи цифр. Візьмемо за приклад силові структури, і ту частину їхніх представників, які починаючи з 2014 по 2025 рік перейшли на бік ворога. А отже, не просто зрадили народ і країну, а й присягу.
Станом на 1 березня 2014 р. у Криму служило близько 1619 співробітників СБУ, на материкову Україну переїхало 217 з них (тобто решта залишилася в Криму, звільнилася або перейшла на службу до російських структур).
За час війни були сотні випадків зради серед співробітників цього відомства, зокрема серед генералів і вищих чинів. У тому числі після повномашбного вторгнення.
Але ніхто чомусь з цієї причини не розформовує ці структури і не забороняє їх, і не кричить, що вони працюють на руку ворога. Не називають їх агентами фсб.
То чому така вибірковість, на кого вішатиме ярлик «агенти кремля», а на кого ні? Хоча у відсотковому співвідношенні зрадників серед представників цих структур було набагато більше, ніж серед віруючих Церкви.
Не лицемірство?
Ідемо далі.
Щодо поліції. За заявою ISW, в окупованих регіонах на службу до російських структур було прийнято близько 14 000 поліцейських, які перейшли на бік ворога.
Дані про військових: із 13 468 військовослужбовців ЗСУ у Криму на 1 березня 2014 р. на материк поїхало ≈3 991; отже, значна частина залишилася/перейшла на службу в Росію або звільнилася.
А тепер цифри після 2022 року.
Колишні поліцейські, які працюють на російські структури в окупованих територіях, — за оцінкою видання «Українська правда» (жовтень 2023), 400 колишніх українських поліцейських продовжували працювати в російських правоохоронних органах на окупованих територіях.
Є тисячі кримінальних проваджень з колабораціонізму/держзради з 2022 р. сотні правоохоронців та чиновників були підозрюваними та затриманими
Нагадую, що це цифри підтверджених фактів. А скільки ще нам невідомо... залишається тільки здогадуватися. Насправді, ці цифри можуть бути лише краплею в морі. І ми маємо справу з десятками тисяч зрад та переходу на бік ворога.
Я не раз з вуст своїх друзів військових чув розповіді, що як тільки російські війська наближаються до міста на відстань 20-30 км., перші хто тікали, були співробітники поліції та військкоматів. Навіть коли ще не всі люди були евакуйовані! І місто ще не було окуповане. Але з нього перші тікали ті, хто і так часто має бронь від мобілізації. І хто повинен захищати мирних жителів. А зараз більшість із них може лише воювати в тилу із власним народом!
І так, я за об'єктивність. Я не хочу уподібнюватися тим, хто таврує всіх за вчинками окремих осіб, навіть якщо таких осіб багато.
Я не стверджую, що в поліції, СБУ та загалом силових структурах немає нормальних людей. Вони є.
Безперечно. Я не намагаюся таврувати всіх. І звинувачувати та засуджувати всіх.
Є серед них і випадки героїзму... є випадки, коли вони гинули на війні за свою країну. Таким людям честь і повага!
Але не можна заперечувати і той факт, що там служить чи служили тисячі людей, які або вже зрадили країну.. або готові зраджувати її будь-якої миті, якщо буде такий випадок.
А також не можна заперечувати, що багато з них зараз служать не народу України та інтересам країни.
А інтересам влади, і стали політичною армією політиків, воюючи проти своїх співгромадян, і захищаючи інтереси влади та системи. Але не закон та країну.
А часто вони перші і порушують закон і конституцію.
І частина з них, замішана досі в корупції, насильства проти цивільних та багатьох інших речах!
Коли йдеться про силові структури — там, де реально були й кримінальні справи, зокрема серед генералів та вищих чинів, і випадки свідомого переходу на бік ворога, держава з якоїсь причини не робить висновків про те, що «вся ця структура зрадницька».
Але ця логіка чомусь не застосовується до всіх однаково.
Коли йдеться про інші групи, влада починає діяти за принципом колективного звинувачення: кілька епізодів — і одразу «клеймо» на всіх.
І це лише приклад щодо силових структур.
А скільки тисяч зрадників було серед ДЕПУТАТІВ, міністрів, чиновників усіх рангів та багатьох інших!? Тисячі!
То чому не забороняють їх?
Чому окремі організації, структури забороняють і роблять із них усіх ворогів народу. А інші безкарно продовжують існувати.
І виходить, що сама система демонструє подвійні стандарти.
Там, де тисячі підтверджених випадків немає системних висновків.
А там, де немає масових доведених фактів, раптом з'являється публічна істерія, гасла, ярлики, істерика в медіа та «вороги народу».
Якщо держава справді хоче справедливості, вона має бути послідовною.
Справедливість — це не вибірково називати ворогами, кого зручно, а кого ні. Хто подобається, а хто ні.
Справедливість – це однаковий закон для всіх. Однакова логіка. Однаковий принцип.
Не можна захищати державу брехнею.
Не можна захищати країну несправедливістю.
Не можна захищати майбутнє через подвійні стандарти.
Якщо ми вважаємо, що зрада - це злочин, це має стосуватися кожного конкретного випадку.
Не мільйонів людей «за приналежністю », не за вірою і релігією , не за ярликом, не за статтю, не за віком, не за соціальним положенням, не «за асоціацією».
Бо згідно статті 24 КУ, яка доречі не може обмежуватись навіть в період війни, і військового стану.
Всі є абсолютно РІВНІ ПЕРЕД ЗАКОНОМ.
І не може бути обмежень чи привілеїв для окремої частини громадян.
Це прямо ЗАБОРОНЯЄ Конституція!
Право – це точне поняття.
Вина – це індивідуальна категорія.
І ось у цьому є головний урок для нас усіх.
Якщо держава не застосовує закони однаково, якщо вона заплющує очі на злочини одних і водночас люто таврує інших, вона руйнує саму ідею справедливості.
Справедливість — це не інструмент зручності чи пропаганди.
Справедливість – це захист кожного громадянина та захист країни в цілому.
Поки одні отримують ярлики та масові звинувачення, а інші з доведеними фактами зради залишаються безкарними, ми втрачаємо довіру не лише до влади, а й до самих інституцій, які мають захищати народ.
І вже точно ніякої справедливості немає там, де клеймо зрадника вішають не за дії проти народу і Держави.. а тому що, людина чи організація стала «незручною» владі і не подобається їй.
Там, де справедливість підмінюють політичними інтересами, закон стає знаряддям тиску, а не захисту. Там, де слово «зрада» звучить не як оцінка реальних вчинків, а як ярлик для придушення інакомислення, громадяни втрачають віру у правду, а суспільство — здатність об’єктивно оцінювати події. І коли страх стає сильнішим за совість, а покарання — вибірковим, справедливість перетворюється на ілюзію, яку підсовують під виглядом закону.
