Чи відновлять Стрітенський храм? Велич минулого й неміч сьогодення
Про історію народження, життя і згубу одного столичного храму, про те, хто і що намагається побудувати на його місці, – матеріал нашого постійного автора Андрія Германа.
Історичне місце
У Києві ще є жителі, які пам'ятають храм на честь Стрітення Господнього на перетині вулиць Великої Житомирської та Стрітенської, знищений більшовиками у 1936 р. Збереглися і фотографії дзвіниці, і прекрасного храму, побудованого в неовізантійському стилі.
Місце будівництва кам'яного київського храму в XIX столітті обрано не випадково, адже перший дерев'яний храм тут був побудований ще в часи Київської Русі за часів великого князя Ярослава Мудрого. На території нинішньої Львівської площі був оборонний вал і ворота, які так і називалися – Львівська брама. З тих давніх часів тут постійно була церква, про що свідчать письмові джерела минулих століть.
Народження храму
У 1852 р. архітектор Київської єпархії Павло Спарро склав проект нового храму й вислав у Санкт-Петербург для розгляду і затвердження. Імператор Микола I особисто вивчав проект, після чого схвалив будівництво, але зробив зауваження по фасаду. Початок будівництва храму випав не на самий вдалий час. Почалася Кримська війна, і це на деякий час затримало будівництво.
Через відсутність коштів на реалізацію проекту в повному обсязі було прийнято рішення залишити тільки один ярус храму. Це значно прискорило будівництво, і в 1861 р. церква була вже освячена.
У 1880 р. громада перебудувала церкву за новим проектом єпархіального архітектора В. Ніколаєва. Храм був частково розширений і перекритий візантійським куполом, побудована нова дзвіниця. У такому вигляді він проіснував ще півстоліття, поки не настали смутні часи.
Храм у житті старого міста
Стрітенський храм був своєрідним духовно-просвітницьким центром старого Києва, навколо якого гуртувалася міська еліта. Підприємці, лікарі, вчителі, художники, представники міського дворянства, що мали житло в старій частині Києва, були благодійниками і парафіянами невеликої за розмірами, але затишної церкви. Завдяки меценатам тут було сім недільних шкіл і їдальня для малозабезпечених. Саме при Стрітенській церкві утворилося перше жіноче товариство «Червоного Хреста» в Києві.
Церкву в старому Києві ще називали Скорботницькою, за назвою чудотворної ікони Божої Матері в храмі «Всіх скорботних Радість». У народі так і говорили – «побувати у Скорботної».
За молитвами біля цієї ікони люди отримували численні зцілення. А серед столичних панянок існувало повір'я, що вона допомагає пошуку «сердечного друга» і щосуботи Стрітенський храм переповнювали дівиці на виданні.
Городяни приходили до храму вечорами, коли стіни і купол церкви ніби розчинялися в сутінках, а над міськими дахами піднімався в небо золотий хрест. Таких хрестів-видінь у Києві було два: освітлений електричними лампочками хрест у бронзовій руці князя Володимира на Львівській площі над Стрітенських храмом.
У старовинному київському путівнику видовище описується так: «Красивий купол цієї церкви, великий, у вигляді півкулі (візантійської форми). Пофарбований він, як і вся церква, в матовий білий колір, завдяки чому в місячні ночі обриси його крадуться, і тільки сяє укріплений на верхівці золотий хрест».
Чудо Стрітенського храму
В липні 1923 р. у Стрітенському храмі відбувалися чудесні події, які розбурхали все місто. На храмі раптом стали яскраво світитися золотом неабияк потьмянілі на той час хрест і куполи. Відтоді пройшло вже майже сто років і зовсім не дивно, що інформація в різних джерелах подається по-різному. В одних джерелах йдеться про диво, що трапилося в одну ніч, а в інших випадках говориться, що це відбувалося буквально на очах у численних свідків. Стара фарба на куполі і хресті зникала, а з-під неї проступала позолота, миттєво перетворюючись в суцільне сяйво.
Зрозуміло, новій владі потрібно було якось пояснити людям, що ніякого чуда немає, а є лише атмосферне явище. Деякі думали про обман, але ніякого втручання церковних людей не могло і бути, у храму були відсутні ліси, не було ніяких хімічних запахів для зняття фарби і вже тим більше не могло статися все так швидко. Але у атеїстів дива бути не може, тому офіційною версією стало – баби вигадали.
У Михайла Булгакова в його фейлетоні «Таємниці мадридського двору», опублікованому в тому ж 1923 році, приблизно так ця подія і описана.
«Добре вам, чорти! Живете в Києві! – вигукує один з персонажів. – Там у вас древності всякі, святині, монастирі, театри й кабаре... Правда, що у вас ці самі... куполи оновлюються?» – «Брешуть, – басом відповів Пєтухов, – ходив я дивитися на Сінний базар. Купол як купол. Це баби вигадали».
У підпільних «Щоденниках» історика літератури Сергія Єфремова пишеться, що диво відбувалося повільно: «Біля Скорботницької церкви вдень і вночі стояла юрба й дивилася на купол, що «на очах оновлювався».
Є свідоцтво киянина в емігрантській газеті «Нова доба» за 1923 р.:
«Цей купол я знав прекрасно. Він завжди вражав мене своєю потьмянілою позолотою, що місцями зовсім зійшла. Весь він був якогось мутно-пісочного невизначеного кольору. Блиску в ньому не було ніякого. І раптом він тепер не тільки покрився абсолютно новою, блискучою позолотою, але навіть світився якимось таємничим світлом».
Про це чудо навіть у шістдесятих роках минулого століття розповідали очевидці подій.
Видіння блаженного
У нещодавно виданій книзі «Блаженні Санкт-Петербурга» наводиться розповідь однієї прочанки, яка в 1923 р. їздила разом із юродивим Володимиром до Києва подивитися на оновлення храму. Глянувши на Стрітенську церкву, петербурзький блаженний нібито відразу побачив, хто творить ці чудеса, але імені чудотворця не назвав.
«Приходили, – пише богомолка, – натовпи людей подивитися на блискучий позолочений купол Стрітенської церкви, що був до цього тьмяним від часу. Ми з ченцем Володимиром теж були там і обходили навколо храму. Раптово він зупинився і, показуючи вгору, каже: "Ось Він ходить із пензлем і прикрашає храм". Видіння було відкрито лише йому, інші нічого не бачили, але купол сяяв новою позолотою, і всі дивилися з подивом.
Вражала сама буденність дива: з кожною годиною на очах у всіх сіра фарба зникала, а царський блиск посилювався. Диво відбувалося поетапно. Спочатку оновився купол на дзвіниці, потім черга дійшла до образів святих, розташованих нижче, в нішах. Відбувалося чудесне знамення Боже: одна за одною поступово таємничо оновлювалися ікони святих Серафима, Олени, Костянтина і Феодосія Чернігівського, писані на барабані дзвіниці.
Всі із завмиранням серця стежили за тим, як з'являлася позолота, світлішали лики й виступали фарби на потьмянілих і застарілих іконах. Вони стояли як нові, як тільки що написані.
Зачарований трикутник
Більше двох десятків років кияни та гості міста спостерігають на місці, де колись була церква на честь Стрітення Господнього, високий дощатий паркан у формі трикутника. Змінюються президенти і київські мери, а на Львівській площі досі заростає бур’яном обгороджена парканом ділянка, на якій нічого не відбувається.
За роки незалежності України в Києві відновлений Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський собор, церкви Різдва й Успіння на Подолі, відновлюється Троїцька церква в центрі міста, а тут все залишається без змін. І може, не без Промислу Божого не вдається відновити храм?
Насправді держава підтримувала відновлення Стрітенського храму. Ділянка була офіційно відведена під будівництво, а на Містобудівній раді Києва в 2012 р. був затверджений проект «відновлення» храму. Інша справа, що це за проект і про яке відновлення можна говорити, якщо з усіх варіантів був обраний нестандартний проект в стилі хай-тек з прозорими стінами і оглядовим майданчиком.
Традиційно архітектори й будівельники храмів, іконописці й мозаїчники завжди були людьми віруючими й церковними і роботи з будівництва й прикрашення храмів здійснювали в першу чергу для Бога. Залишається загадкою, для кого проектував цю будівлю архітектор угорського походження Янош Віге, скандальні проекти якого вже не раз викликали обурення громадськості міста і стурбованість ЮНЕСКО. Чого вартий тільки спроектований Віге скляний готель Hyatt, споруджений в безпосередній близькості від візитної картки Києва, найбільшої святині України та світової історичної цінності Софії Київської.
Львівська площа перебуває на території охоронної зони комплексу споруд Софії Київської, де абсолютно неприпустимо будівництво такого «модернізованого» православного храму.
Чи є майбутнє у храму?
На території колишнього храму зараз є каплиця, яка раніше належала т. зв. Київському патріархату, а тепер у спадок дісталася новій структурі під назвою ПЦУ. Всі ці роки парафією керує настоятель Сергій Ткачук, досить відомий на просторах інтернету своєю політичною активністю і крайнім захопленням націоналістичними ідеями.
Колишній помічник депутата Олега Ляшка, колишній активний учасник Майдану і прихильник Бандери «священик» Сергій Ткачук має особливу слабкість до розміщення тризубців на священицькому вбранні й церковного начиння, там де у православних християн зазвичай є зображення Хреста Господнього.
Через відомі і невідомі нам причини Стрітенського храму все ще немає. Але, можливо, це й на краще, оскільки плановане «відновлення» його в модерністському дусі, неприйнятному для церковної архітектури, жодним чином не можна назвати відродженням історичної пам'ятки.
Дуже хочеться сподіватися, що ми доживемо до того світлого часу, коли заявлене відновлення цього храму буде таким і по своїй суті, і ми ще побачимо відроджену церкву Стрітення Господнього на Львівській площі і ще багато-багато обителей і храмів у Києві й по всій Україні.
