Притча про таланти: принцип роботи Центробанку Царства Небесного
Земне життя дане не для самозадоволення, а для накопичення капіталу в незгораємий банк вічності. Роздуми про справедливість Божого суду.
Притча про таланти - це не просто історія про те, що земне життя дане нам не для того, щоб бути задоволеним «самим собою, своїм обідом і дружиною». Вона дана для того, щоб зібрати собі капітал у незгораємий Центральний банк Царства Небесного, під вічні відсотки. А притча - це питання самоперевірки: «Який мій капітал? Що я примножив? Які отримав дивіденди?»
Принцип рівності в духовному світі
Я не знаю точно, за яким принципом цей банк буде нараховувати відсотки. Але мені здається, що тут повинен діяти принцип рівності. У земному житті для банку не мають значення початкові можливості людини для накопичення грошей. Але чи можемо ми припустити, що і в духовному світі діє той самий закон?
Заповіді дані для всіх одні й ті ж, але не у всіх є рівні можливості їх виконання.
Хтось від народження отримав у спадок душу, яка легко впадає в лють і гнів, а хтось так само народився зі спокійним і умиротвореним характером. Хтось має велику схильність до споглядання і молитви, а хтось - до діяльного і активного життя. Само собою, що кожен з цих людей може досягти значно більших успіхів у примноженні тих талантів, які йому спочатку було нескладно примножити. Думаю, що вага і цінність одного таланту любові буде рівна десяти талантам тієї ж доброчесності у людини, більш схильної до роздратування, ніж у того, хто з дитинства був здатний до прощення і співчуття.
Деякі дійшли до нас розповіді з житійної літератури говорять, що так і буде. Ігумен одного з монастирів з подивом дізнається, що у Бога найвеличнішим подвижником у його обителі вважається монах, якого настоятель вважав одним з найгірших. І все тому, що для нього потрібно було докласти куди більше зусиль, щоб стримати свій гнів, ніж іншим монахам.
Старець Паїсій образно говорить про те ж: «Хтось зробить сто добрих справ і піде в пекло, а хтось здійснить одне вбивство і буде в раю. Тому що перший міг зробити куди більше, але не захотів, а другий міг би вбити куди більше, але зміг цього уникнути».
Кому багато дано, з того більше і спитають, а кому мало дано, з того і запит буде невеликий.
З одного боку, розуміння цього повинно бути для нас втішним, з іншого боку - дисциплінувати, тому що на кожного в Небесному банку відкритий рахунок. І він повинен бути наповнений саме тією сумою, не меншою, заради якої цей рахунок і був відкритий.
Багато з святих - це духовні генії, і нам треба це розуміти. Але від нас Бог не буде вимагати геніальності. Він вимагатиме те, на що ми були здатні. Він може і душу простого мирянина удостоїти тієї ж честі, що і душу великого подвижника. Мама Єфрема Катунакського всього за два дні до смерті прийняла схиму з ім'ям Марія. За життя вона відзначалася незвичайною глибиною смирення і лагідності. Коли вона померла, лікарняна палата, в якій Марія перебувала, наповнилася благоуханням. Лікарі вирішили, що хтось з монахів приніс у лікарню миро і помазав її тіло. Але потім з'ясувалося, що ніхто в палату не входив. Навіть одяг цієї жінки випромінював тонкий благоухаючий запах.
Старець Єфрем був удостоєний видіння про посмертну участь своєї мами: «Бачив - йде моя мати до Христа! «Ласкаво просимо, Марія, ласкаво просимо!» - каже їй Спаситель і благословляє... Проста сільська жінка, неграмотна, і чого досягла! Коли я молився про неї, то отримував, а не віддавав, переповнювався від радості. Ми тут роками працюємо, щоб досягти такого стану...»
Боротьба з анти-талантами і шлях до істинного «я»
Разом з талантами, тобто здібностями, які нам необхідно примножувати, в нас від народження закладені також і анти-таланти, тобто ті задатки, які потрібно буде викорінювати.
І боротьба з цими своїми вродженими недоліками вимагає не менших, а то і значно більших зусиль, ніж примноження талантів.
Хтось народився зі схильністю до депресії і несе це як важкий хрест. А диявол в цей час нашіптує йому на вухо: ти постійно перебуваєш у зневірі, і немає тобі надії на спасіння. Потрібно розуміти і ці тонкі хитрощі ворога роду людського. У когось схильність до обжерливості, а у когось - тяга до блуду. Одним дуже важко спілкуватися з людьми, а інші не знають, як навчитися тримати язик за зубами.
Розуміння цього повинно приводити нас до очевидного висновку: не потрібно нікого засуджувати. Всі ми різні, маємо різні схильності, виховання, особливості психіки.
Істинне судження про кожну людину має тільки Бог. А всі наші оцінки людей упереджені і необ'єктивні.
Ще менше ми маємо уявлення про істинні причини тих чи інших соціальних явищ. Ми звинувачуємо в наших бідах кого завгодно, але тільки не себе. А адже насправді ланцюжок моральних виборів кожного з нас зливається в єдиний потік повноводної ріки, яка потім визначає долі цілих країн і народів. Наша частка і участь в цьому всьому невелика, але тим не менш і ми робимо свій внесок у загальні долі країни і світу в цілому. Більш того, Бог обіцяє навіть заради малої лепти невеликої кількості праведників змінювати гнів на милість і не лікувати нас шоковою терапією. Але якщо вже так трагічно складаються наші долі, значить, є в тому і наша вина, що вимагає покаяння.
Один з найважливіших духовних законів говорить: наші судження про інших - це, по суті, відображення власного розуму.
Думки, які ми думаємо про інших, належать нам самим. Щоб зрозуміти людей, життя і Боже Слово, потрібно не логічне мислення, а простота серця. Здається, що простіше простого - відмовитися від оцінок і суджень, але насправді це складне завдання. В Євангелії від Матвія сказано: «Не судіть, щоб і вас не судили...» (Мф. 7:1-
