Приховані смисли давньої молитви до Святого Духа
Розкриття значення заклику до Утішителя. Таємниці давньогрецьких термінів і повернення втраченої радості серед повсякденних скорбот.
Молитва «Царю Небесний» читається на початку всякої справи, ми часто чуємо її серед початкових молитов церковного чинопослідування, вона нам звична. Під час детального розгляду ми побачимо глибокий сенс знайомих слів.
Молитва починається зі слів «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини» – це звернення до Духа: мова про Духа Святого, а не про душу, як можна було б прочитати.
Молитва за своєю суттю – це заклик. До Бога Отця ми звертаємося словами «Отче наш», до Господа нашого Ісуса Христа – «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас», до Діви Богородиці – «Богородице Діво, радуйся», до святителя Миколая – «святителю отче Миколає». У псалмах, які співаються на Божественній літургії, є і звернення до Сіону, народу Божого: «Бог твій, Сіоне, в рід і рід» (Пс. 145:10). Тут імена стоять у кличному відмінку, який у сучасній українській мові також використовується. Слово «Блаже» в кінці молитви Царю Небесному – це завершальний заклик, звернення до Благого Бога.
Невидимий Захисник у скорботах
Слово «утішитель» одразу привертає увагу: ми часто йдемо до храму Божого або молимося в пошуках утішення, емоційного заспокоєння в скорботах і хворобах. Однак слово παράκλητος у давньогрецькій мові несе сенс захисту, ходатайства, допомоги в судових, юридичних питаннях і відповідає нашому уявленню про адвоката. Буквальне значення цього слова – «той, хто покликаний бути поруч».
Давньогрецький параклет – це могутній помічник, захисник і наставник, який стоїть поруч з обвинуваченим на суді і не стільки емоційно «втішає», скільки створює реальну огорожу від нападаючої сторони, чим і надихає, приносить радість звільнення. Сам Христос сказав Своїм учням: «Коли ж поведуть здавати вас, не турбуйтеся наперед, що вам говорити, і не обдумуйте; але що дано буде вам тієї години, те й говоріть, бо не ви будете говорити, але Дух Святий» (Мк. 13:11). В Євангелії від Іоанна ми читаємо більш розгорнуте вчення про Утішителя:
- Свідчення про Христа: «Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця походить, Він буде свідчити про Мене» (Ін. 15:26).
- Викриття: «Він, прийшовши, викриє світ про гріх і про правду і про суд» (Ін. 16:8).
- Наставлення: «Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину: бо не від Себе говорити буде, але буде говорити, що почує, і майбутнє звістить вам» (Ін. 16:13).
Заклик до Духа Святого як до Утішителя показує нашу віру в здобуття істинного непереможного Захисника в особі Царя Небесного, за неложним обіцянням Спасителя.
Усвідомлення цієї сили Божої вселяє й емоційну стійкість – радість про Господа, яку неможливо здобути ніякими іншими засобами, що й показали всі мученики та ісповідники віри Христової. «Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте: бо така про вас воля Божа в Христі Ісусі» (1 Сол. 5:16–18).
Поза часом і простором
Подальші слова молитви «Иже везде сый и вся исполняяй» (ὁ πανταχοῦ παρὼν καὶ τὰ πάντα πληρῶν) – «[Той, Хто] скрізь присутній і все наповнюючий», також потребують роз'яснень. Слово «сый» в оригіналі παρὼν («парон») з означеним артиклем [ὁ], який у церковнослов'янській формі приймає форму «Иже» – «Той, Хто», є вказівкою на Бога, присутнього скрізь [πανταχοῦ].
Слово παρὼν складається з двох частин: дієприкметник ὤν («сущий», «той, хто володіє буттям») і префікс παρ («біля», «поблизу», «поза»), який має сенс «знаходитися поруч або за межами»; παρὼν – це [скрізь] «при-сущий» або «поза-сущий». Церковнослов'янський переклад поставив слово «сий» без префікса, і можна зробити висновок, що Бог існує скрізь у просторово-часовому вимірі. Але точність грецького оригіналу вказує на те, що Бог існує поза простором і часом, Він весь присутній у кожному місці Своїми діями.
Сущий (ὁ ὤν) – це ім'я Боже з книги Вихід, так Сам Бог сказав про Себе Моісею: «Аз єсмь Сущий [ἐγώ εἰμι ὁ ὤν]» (Вих. 3:14). На православних іконах у хрестчастому німбі Господа нашого Ісуса Христа зображуються ці літери, ὁ ὤν, що вказують на те, що Він є Бог. Форма слова παρὼν («присутній», «присущий») означає нерозривний зв'язок Бога зі своїм творінням, і Бог не просто знаходиться поруч, він наповнює Собою все в дії.
Подолання душевної порожнечі
Слово «исполняяй» ми можемо сприйняти як «виконуючий», «здійснюючий», адже в молитві хочеться побачити сенс, що говорить про виконання наших бажань. Але церковнослов'янське «исполняяй» – це переклад з давньогрецького πληρῶν («плерон»), граматична форма дієприкметника, утвореного від споріднених слів πλήρης – повне і πλήρωма – повнота. Дієслово πληρόω («робити повним, наповнювати, завершувати») містить ідею подолання порожнечі, доведення об'єму до краю, завершення справи. «Створюючий повноту (всіх речей)» – таке значення церковнослов'янського «исполняяй».
Уявлення грецької філософії про плером, повноту, термін «повне» (ὸ πλῆρες) має глибокий фундаментальний сенс, що протистоїть поняттю порожнечі (τὸ κενόν). Християнська думка сприйняла розуміння повноти як основи і безпосередньо пов'язує її з Божественною природою: «Бо в Ньому [у Христі] перебуває вся повнота Божества (πᾶν τὸ πλήρωμα τῆς θεότητος) тілесно» (Кол. 2:9).
Саме слово πληρῶν, «наповнюючий», здобуває свій сенс у контексті тривалого процесу. Форма цього слова – дієприкметник теперішнього часу, як і церковнослов'янське «исполняяй», – передає безперестанно відбувану дію прямо зараз, у цю саму мить. Бог безперестанно все наповнює, щоб Самому перебувати з нами всією повнотою Божества: «І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне [πλήρης] благодаті й істини» (Ін. 1:14).
Творіння має іншу природу, ніж Творець-Сущий, що володіє істинною повнотою буття, і тому без Нього – якби такий стан можна було уявити – все створене є ніщо, порожнеча.
Бог ані на мить не покидає своє творіння, наповнюючи його безперестанною дією, яку ми звемо благодаттю.
Комора божественних дарів
Як дія Божа передається словами молитви? Звернення до Духа Святого продовжується закликом: «Сокровище благих [ὁ θησαυρὸς τῶν ἀγαθῶν]». Церковнослов'янською мовою слово «сокровище», як і давньогрецьке θ η σ α υ ρ ὸ ς, має сенс «сховище, комора». Слово θησαυρὸς походить від давньогрецького дієслова τίθημι («класти», «ставити», «поміщати», «засновувати»): у цьому дієслові закладена ідея навмисного збереження.
Важливо відзначити, що вільне розуміння цієї фрази як «скарбниця [для, з] благих людей» не допустиме ні граматичною формою оригіналу та церковнослов'янського перекладу, ні богословським сенсом. Тим більше архаїчне слово «сокровище» неприпустимо розуміти в сучасному сенсі як «цінний предмет, скарб», це слово позначає саме вмістилище, а не вміст.
Звернення до Бога Духа Святого «сокровище [благих]» – «сховище [благ]» – визначає джерело, чому Дух все наповнює в безперестанній дії: адже Він зберігає всілякі блага, взяті не в часовому розрізі, а у вічній повноті Божества.
За правилами церковнослов'янської мови слово «благих» – це родовий відмінок слова «благая» – субстантивованого прикметника середнього роду «благое» у формі множини. Прикметники, взяті в значенні іменника, називаються субстантивованими, вони часто використовуються в поезії або в піснях. У Священному Писанні ми читаємо: «... [фарисеї] залишили найважливіше [τὰ βαρύτερα, «більш вагомі»] у законі: суд, милість і віру» (Мт. 23:23). Субстантивований прикметник множини τὰ βαρύτερα в церковнослов'янському перекладі переданий так само в множині як «вящшая», український переклад поставив слово в однині – «найважливіше». У сучасній українській мові субстантивований прикметник множини «благая» передається архаїчним іменником «блага», множиною від слова «благо».
У повсякденній мові ми можемо почути про «блага природи», також ми бажаємо «всіх благ», «всього найкращого» у привітаннях. У церковному вжитку закріпилася форма привітання у знахідному відмінку: «многая і благая літа». Цей приклад допоможе нам точніше зрозуміти первісний сенс субстантивованого прикметника τὰ ἀγαθά, використаного в молитві в родовому відмінку – τῶν ἀγαθῶν і переданого церковнослов'янською мовою як «благая» – «благих».
Якщо слово «многая» говорить про кількість років, то слово «благая» говорить про їхню якість, користь для спасіння душі. Первісне значення слова ἀγαθά в давньогрецькій мові відповідає поняттю про сукупність якісно, добротно зроблених речей або своєчасно наданої допомоги.
Фразу πεῖθ’ ἀγαθὰ φρονέων з перших віршів «Одіссеї» Гомера за сенсом можна було б передати фразою «Умовляв [його], годне (благая) маючи на умі», і це не просто хороша порада, але необхідна в тій ситуації: так людину, що бажає перейти жваву трасу на червоне світло, ми б умовляли одуматися. Отже, давньогрецьке ἀγαθὰ, церковнослов'янське «благая», українське «блага» – це знак якості, придатність: не просто «хороші речі» або «добрі справи», а ефективні тут і зараз, корисні з точки зору мети. Ангел-охоронець завжди радить нам благая, наша справа – почути й застосувати.
Звернення «життя Подателю [ζωῆς χορηγός]» – це наступне уточнення, адже дар життя – найважливіший з усіх дарів, благ Божих. «Хорігос», у церковнослов'янському перекладі «податель», – так іменували того, хто влаштовував, оплачував хор за свій рахунок, ми б зараз назвали таку людину меценатом. Стосовно Бога Духа Святого слово χορηγός вказує на Його значення для нас як Подателя життя: вічна скарбниця благ у своїй повноті відкрита, і дар буття безперестанно виливається на все творіння, назване хором у сенсі єдності, згоди всіх складових.
Ключовий вірш молитви – це заклик до Духа Святого, до Третьої Іпостасі Пресвятої Трійці – «Прииди и вселися в ны [в нас]». Таким є сповідання нашого нинішнього стану, благання відпалого від Бога людства до свого Творця і Царя, що дав обіцяння: «Хто любить Мене, той дотримуватиметься слова Мого; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і оселю в нього створимо» (Ін. 14:23).
