Гоніння на Церкву: норма чи виняток?
Чому християн переслідують, якщо вони не роблять нікому зла?
Сьогодні, коли в Україні гонять Церкву: відбирають храми, єпископів кидають у в'язницю, а віруючих вважають людьми другого сорту, має сенс задуматися: до чого закликав нас Христос?
Може, Він закликав християн до спокійного життя, коли нас усі поважають за нашу набожність і благочестя? Може, до того, щоб ми молилися у величних храмах перед благоліпними іконостасами? Може, до того, щоб сильні та багаті світу цього благоволили до нашої Церкви, надавали їй привілеї та жертвували великі суми грошей? Ні, в Євангелії йдеться зовсім про інше, але ж нам так хочеться, щоб було саме так. А якщо відбувається інакше, ми дивуємося і обурюємося, що на нас ворогують, несправедливо звинувачують, відбирають нашу церковну власність. Іноді нарікаємо на Бога, Який допустив цю несправедливість. Чому так відбувається, адже ми ж не робимо нікому зла?
З одного боку, в Новому Завіті ми читаємо про те, що «всі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3: 12). З іншого – прийнято вважати, що з часів імператора Костянтина, аж до XX ст., тобто вже понад 1500 років, гонінь на Церкву в Європі не було. Християнство в Європі є домінуючою релігією, а християнські церкви не тільки користуються свободою, але й є дуже впливовими інститутами в державах. А до недавнього часу взагалі були найвпливовішими недержавними структурами в Європі.
Як вирішити цю двоїстість? Гоніння на Церкву – норма чи виняток? Як на це дивилися християни різних епох? Що взагалі слід розуміти під словом «гоніння»? І чи є наявність гонінь критерієм істинності Церкви? Спробуємо відповісти на ці та інші пов'язані з ними питання. Звісно, для цього знадобиться далеко не одна публікація. Але спочатку потрібно з'ясувати, до чого саме, до благополуччя чи скорбот, закликав нас Христос і Його апостоли.
Благополуччя чи скорботи?
У 1990-х роках релігійні агітатори на вулицях активно залучали людей у свої ряди обіцянкою, що, мовляв, стань віруючим, почни відвідувати наші зібрання або вивчати з нами Біблію – і у тебе все налагодиться в житті: підвищаться доходи, піде кар'єрний ріст, влаштується особисте життя, буде здоров'я і так далі. Чого гріха таїти, з уст православних проповідників часом теж можна почути подібні наративи. Але вже в Старому Завіті ми читаємо прямо протилежне: «Сину мій! якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу свою до спокуси» (Сир. 2: 1).
Про те ж говорить і Христос: «Якщо хто хоче йти за Мною, відречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною» (Лк. 9: 23). Більше того, Господь говорить, якщо хто не несе хреста, той і не християнин: «І хто не несе хреста свого і не йде за Мною, не може бути Моїм учнем» (Лк. 14: 27). Господь заради нашого спасіння зійшов на Голгофу. Йти за Христом – це значить іти тим самим шляхом. Іншого немає. «Входьте вузькими воротами, тому що широкі ворота і просторий шлях, що ведуть до загибелі, і багато йдуть ними; тому що вузькі ворота і тісний шлях, що ведуть до життя, і мало хто знаходить їх» (Мф. 7: 13–14).
Без скорбот неможливо здобути життя вічне: «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14: 22). Про необхідність скорбот і випробувань на шляху до Бога говорить все Святе Письмо. «Плавильня – для срібла, і горнило – для золота, а серця випробовує Господь» (Притч. 17: 3). І це не образ, не метафора, а вказівка на реальні скорботи. «Бо золото випробовується в огні, а люди, угодні Богу, – в горнилі приниження» (Сир. 2: 5).
Сенс випробувань
Скорботи і випробування служать нам на користь. «З великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте в різні спокуси, знаючи, що випробування вашої віри виробляє терпіння; терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті, без жодного недоліку» (Як. 1: 2–4). Про це ж пише апостол Павло: «І не тільки це, але хвалимося і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння досвідченість, від досвідченості надія, а надія не посоромлює, тому що любов Божа вилилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5: 3–5).
Мета шляху християнина
Апостол Петро говорить, що, перетерплюючи скорботи, ми йдемо за Христом: «Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з'явленні слави Його раділи ви й звеселялись» (1 Пет. 4: 12–13). У цих словах йдеться про те, що Христос смиренно ніс свій хрест, був розп'ятий, але й воскрес, торжествував, вознісся на небеса. А значить, шлях християнина не закінчується на Голгофі, цей шлях іде через хрест до воскресіння і життя вічного.
Про те, що людина, пройшовши випробування, в кінці свого шляху знайде Бога, спокій і вічне блаженство говорить і Старий Завіт: «Ти випробував нас, Боже, переплавив нас, як переплавляють срібло. Ти ввів нас у сіть, поклав кайдани на стегна наші, посадив людину на голову нашу. Ми увійшли в вогонь і в воду, і Ти вивів нас на свободу» (Пс. 65: 10–12). А в Новому Завіті ця думка проходить взагалі червоною лінією:
Зберігай вірність Христу у всіх випробуваннях і врешті-решт будеш з Богом у вічному блаженному житті.
«Не бійся нічого, що тобі потрібно буде перетерпіти. Ось, диявол буде вкидати з-поміж вас у темницю, щоб випробувати вас, і будете мати скорботу днів десять. Будь вірний до смерті — і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2: 10).
Де взяти сили?
Однак є умова, за якої людина може витримати ці скорботи, не зламатися й не відпасти від Бога. Це терпіння і віра в Божий Промисел, довіра до Бога, Який допускає для нас скорботи та випробування. «Спрямуй серце твоє і будь твердим, і не бентежся в час відвідин; приліпися до Нього й не відступай, щоб піднестися тобі наприкінці. Усе, що спіткає тебе, приймай охоче, і в мінливостях твого приниження будь довготерпеливий» (Сир. 2: 2–4). Про довіру до Бога, Який карає нас як люблячий Отець, говорить апостол Павло: «Бо кого Господь любить – того карає; і б’є кожного сина, якого приймає. Якщо терпите покарання, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо чи є такий син, якого б не карав батько?» (Євр. 12: 6–7).
Віра в те, що Бог веде нас стежкою життя, що нічого не стається без Його відома, допомагає людині перенести скорботи й не втратити надії: «Віруй Йому – і Він захистить тебе; вирівняй дороги твої і надійся на Нього. Ті, що бояться Господа, очікуйте Його милості й не ухиляйтеся від Нього, щоб не впасти. Ті, що бояться Господа, віруйте Йому – і не загине нагорода ваша. Ті, що бояться Господа, надійтеся на благо, на вічну радість і милості. Погляньте на давні роди й побачте: хто вірив Господу – і був осоромлений? або хто перебував у страху Його – і був покинутий? або хто взивав до Нього – і Він знехтував ним?» (Сир. 2: 6–10).
Де нас чекає відплата?
Слід пам’ятати, що Господь ніде не обіцяє нам відплати в земному житті – точніше, в площині життєвих благ.
Ніде не сказано, що, витерпівши випробування, ми отримаємо назад наші храми, ікони, благоліпні богослужіння, зовнішній спокій, повагу оточення тощо. Усі обітниці мають есхатологічну перспективу – вони здійсняться в Царстві Небесному.
Але річ у тім, що це Царство починається вже тут, у нашому земному житті. «Не прийде Царство Боже помітним чином, і не скажуть: "ось воно тут" або "ось там". Бо ось, Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 20–21). Апостол Павло пояснює, як це можливо: «Бо Царство Боже – не їжа і пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14: 17).
Ця радість, імовірно, і є показником того, страждаємо ми за свою християнську віру чи за якісь погані вчинки. Про це говорить апостол Петро: «Коли вас зневажають за Ім’я Христове – ви блаженні, бо Дух слави, Дух Божий, спочиває на вас. Ними Він зневажається, а вами прославляється. Тільки щоб ніхто з вас не страждав як убивця, або злодій, або лиходій, або як той, хто посягає на чуже; а коли як християнин – то не соромся, а прославляй Бога за таку долю» (1 Петр. 4: 14–16).
Отже, скорботи й випробування – це обов’язковий етап на шляху до Бога. Зовнішні гоніння на Церкву – лише одна з форм таких страждань, причому не найстрашніша й не найнебезпечніша.
Завершити цю публікацію хочеться словами Христа: «Це Я сказав вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі матимете скорботу; але будьте відважні – Я переміг світ» (Ін. 16: 33).
