Церкву втягують у внутрішні розборки силовиків?
У єпархіях УПЦ є випадки, коли одні правоохоронці схиляють священників робити заяви проти інших, обіцяючи за це допомогу у відстоюванні храму від рейдерства ПЦУ.
Від самого початку війни в Україні Українська Православна Церква чітко і недвозначно позначила своє ставлення до того, що відбувається. Так, Блаженніший Митрополит Онуфрій першим із релігійних лідерів країни назвав війну гріхом та порівняв бойові дії РФ проти України з гріхом Каїна. Крім того, із засудженням війни виступали багато спікерів та офіційних осіб УПЦ.
У двох десятках єпархій Української Православної Церкви припинили піднесення імені Патріарха Кирила за всіма богослужіннями, тим самим висловивши свою незгоду з його позицією щодо війни в Україні. Водночас УПЦ дуже активно веде волонтерську діяльність, залучає всі свої ресурси для гуманітарної допомоги постраждалим від війни людям та регіонам.
Саме священники УПЦ вивезли з-під обстрілів кілька тисяч людей. Наприклад, заступник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко розповів, що настоятель храму великомученика Димитрія Солунського у селі Пилиповичі протоієрей Борис Ковальчук під час окупації Бородянського району допоміг евакуювати понад 1500 мирних мешканців. Клірик Дніпропетровської єпархії УПЦ протоієрей Андрій Пінчук разом із командою однодумців врятував від обстрілів 725 дітей (дані на 13 березня).
Митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука особисто супроводжував п'ятнадцять автобусів із евакуйованими маріупольцями. У відповідь на це голова Запорізької ОВА Олександр Старух подякував владиці та зауважив: «Якби ви не поїхали, все було б набагато гірше... Дітей, головне, забрали. Дякую вам».
Крім того, Блаженніший Митрополит Онуфрій заявив, що «Українська Православна Церква, силами єпископату, духовенства, чернецтва та віруючих, готова організувати молитовну ходу від міста Оріхів Запорізької області до заводу "Азовсталь" у місті Маріуполь з метою надання невідкладної допомоги. Також хода могла б вивезти поранених військових та забрати тіла загиблих». Пізніше стало відомо, що Предстоятель УПЦ благословив кілька десятків священнослужителів, які поїхали до Маріуполя, щоб здійснити цю місію.
Не зайвим буде сказати й про те, що величезна кількість віруючих УПЦ захищає Україну зі зброєю в руках на передовій. Майже щодня в храмах УПЦ відспівують загиблих воїнів, більшість яких були її парафіянами. 17 квітня 2022 року митрополит Лука отримав звістку про загибель рідного брата Олександра Коваленка, який загинув під час виконання військового обов'язку. Іншими словами, сьогодні цілком зрозуміло, що Церква зі свого боку робить все, щоб українці якнайшвидше мали мирне небо над головою.
«Югославський сценарій»?
Водночас певні сили всередині України і на тих територіях, де не ведуться бойові дії, намагаються розіграти «релігійну карту». Йдеться про численні захоплення храмів УПЦ, організацію місцевою владою «переходів» у ПЦУ за «томосним сценарієм», а також рішення щодо заборони УПЦ. Є й зовсім кричущі випадки, коли озброєні люди погрожують парафіянам та під дулами автоматів змушують їх покинути свої храми. Наприклад, лише в Івано-Франківській єпархії за один тиждень війни відбулося сім захоплень храмів і монастирів. Спочатку в Ценяві вигнали віруючих УПЦ з їхнього храму ікони «Всецариця». Потім – захоплення Покровського храму в Головах, каплиці у Шкіндівському Груні, монастиря Архістратига Михаїла у Баб'янці, Миколаївського храму у Калуші, Анно-Зачатівського храму у Верховині та Троїцького монастиря на горі Дуконя. Настоятеля та послушника Дуконського монастиря озброєні злочинці відвезли з обителі та довго допитували. А під час захоплення у Верховині люди з автоматами витягли віруючих із храму, вишикували у шеренгу та погрожували розстріляти…
Зрозуміло, що така поведінка спрямована на розпалювання релігійної ворожнечі всередині країни і рано чи пізно призведе до серйозного протистояння. Мета цього протистояння теж зрозуміла – розіграти «югославський сценарій», згідно з яким країну ділять на частини за релігійною ознакою. Це означає, що будь-які агресивні дії проти УПЦ спрямовані на розвал України загалом та не можуть бути схвалені державною владою, що неодноразово наголошувалося на найвищому політичному рівні.
Зокрема, радник глави Офісу Президента Михайло Подоляк зазначив, що на відміну від РПЦ Українська Православна Церква займає іншу позицію: «Я попросив би, щоб люди не спекулювали на цьому, бо ми можемо отримати конфлікт внутрішній, а нам сьогодні єдність, яку продемонструвала Україна всьому світу, набагато принциповіша і набагато важливіша».
Крім того, на необхідності єдності народу України неодноразово наголошує Президент країни Володимир Зеленський. Так, у відеозверненні від 12 березня 2022 р. він заявив: «Потрібно всім нам, усім українцям, й надалі зосереджено працювати на оборону нашої держави. Працювати разом. Без внутрішніх розколів, підтримуючи один одного, по всій Україні, від Ужгорода до Мелітополя, від Чернігова до Маріуполя, від Львова до Харкова».
При цьому глава держави подякував УПЦ за допомогу українським громадянам, які опинилися в зоні бойових дій: «Цього дня ми відправили черговий гуманітарний вантаж у Маріуполь. Я вдячний кожному водію, який намагається реалізувати цю складну місію, представникам Церкви, які приєдналися до спроб захистити гуманітарний коридор у Маріуполі від обстрілів». Це той самий конвой, який супроводжував особисто митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука.
Іншими словами, державна влада постійно наголошує на тому, щоб не розпалювати релігійні конфлікти, бо це призведе до серйозних проблем усередині країни. З іншого боку, якщо певним силам вдасться зіграти на релігії, то утримати Україну від розвалу буде дуже важко. Це означає, що першочергове завдання всіх державних структур – не допустити протистояння всередині країни.
Чому мовчать силовики?
Однак насправді, особливо на місцях, ми бачимо, що представники силових структур, які мають припиняти будь-які внутрішні конфлікти, найчастіше дивляться на релігійні протистояння «крізь пальці». Але ж, як показує історія та досвід інших країн (той самої Югославії), такі конфлікти є найбільш непередбачуваними та проблемними. Чому ж силовики не втручаються в те, що відбувається, а якщо втручаються, то дуже мляво?
На це є кілька причин.
- Немає конкретних вказівок вищих структур щодо того, як поводитися в разі конфлікту на релігійному грунті. За Порошенка силовикам давали наказ надто не втручатися в ситуацію навколо захоплень православних храмів. Все, що вони робили, – не допускали кровопролиття. Зараз центральна влада демонструє свій нейтралітет стосовно Церкви та намагається слідувати Конституції, не втручаючись у релігійні питання. Проте деякі силовики, чи то перестраховуючись, чи з якоїсь іншої причини, продовжують слідувати порошенківським методичкам.
- Є й інші ситуації – коли ні СБУ, ні Нацгвардія не можуть діяти згідно з буквою закону через те, що є структури чи окремі представники влади, які не зацікавлені в цьому.
Наприклад, як мінімум у чотирьох єпархіях УПЦ зафіксовані випадки, коли співробітники Державного бюро розслідувань обіцяли священникам УПЦ сприяння у захисті храму від захоплення, якщо ті виступлять із заявою проти СБУ. Інакше – натякали на проблеми.
Як розповів СПЖ священник із Шепетівської єпархії, з ним зв'язався слідчий із ДБР і натякнув, що він має виступити із заявою проти співробітників СБУ. У цьому випадку йому обіцяли допомогу у збереженні парафії та протидію захопленню з боку ПЦУ. Аналогічні повідомлення надходять від кліриків Івано-Франківської, Кам'янець-Подільської та Хмельницької єпархій.
Слідчі ДБР вимагають від священників дати свідчення проти представників СБУ, а також Нацгвардії в обмін на гарантії безпеки. «До мене приходили, наполегливо запитували про моїх дітей, а потім довго натякали, проти кого і що саме треба говорити», – розповів СПЖ один із священників.
Виходить, що силові органи України, вирішуючи свої власні завдання у протистоянні один з одним, використовують як розмінну монету… Церкву.
Є таке прислів'я, що «на війні всі засоби хороші», проте навряд чи воно має бути застосовним, коли йдеться про Тіло Христове. Бо сфера релігії – це сфера серця та душі, це сфера, зачепивши яку можна сильно нашкодити людині. І дуже хотілося б, щоб Державне бюро розслідувань стояло на сторожі закону та захищало громадян України, зокрема віруючих, а не створювало їм проблеми, використовуючи Церкву для своїх цілей.
У свою чергу, і співробітникам СБУ, а також представникам інших силових структур потрібно робити все, щоб на території України дотримувалися державні закони – незалежно від релігійних чи політичних поглядів, а тим більше під час війни. Нам зараз як ніколи потрібна єдність на всіх рівнях та зовсім не потрібні конфлікти. Якщо цього досягти, то більшість проблем країни буде успішно вирішено.
