У забороні Церкви назад дороги немає
Хтось думає, що можна виконати приписи ДЕСС – і від Церкви відчепляться. Але недавні політичні події показали: не відчепляться.
17 липня 2025 року на сайті ДЕСС опублікували припис для Київської митрополії УПЦ про усунення «порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації». Потрібно до 18 серпня всього лише виконати всі приписи Держетнополітики щодо виявлених чиновниками «зв'язків з Москвою». Звісно, можна детально розібрати кожну окрему вимогу структури Єленського та проаналізувати, чому не потрібно її виконувати. Але у зв'язку з деякими останніми політичними подіями в Україні варто звернути увагу на інше.
Показова політична аналогія
Зовсім недавня новина: влада конкретно «наїхала» на систему антикорупційних органів України. СБУ та Офіс генерального прокурора 21 липня 2025 р. провели «спецоперацію з нейтралізації російського впливу на НАБУ» (Національне антикорупційне бюро України). У 15 співробітників були проведені обшуки, до деяких навіть застосовували силу. Результат: затримали співробітника НАБУ, у якого батько нібито має російське громадянство і продає технічну коноплю в Дагестан, а мати нібито отримує пенсію з «ДНР». ЗМІ та соцмережі активно розпіарили цю акцію під гаслами: «держзрада», «агенти РФ в українських структурах» та інше.
Наступного дня пройшла ще потужніша спецоперація: за один день було ухвалено, підписано й опубліковано закон, що фактично забороняє (зводить нанівець) діяльність НАБУ та САП (Спеціальна антикорупційна прокуратура). Їх просто підпорядкували Генпрокуратурі, а фактично – Офісу президента. Сам гарант Конституції виступив вже пізно вночі і заявив: «Антикорупційна інфраструктура буде працювати. Тільки без російського впливу – від цього потрібно все очистити. І справедливості має стати більше».
Стандартний хід у сьогоднішніх українських реаліях: хочеш усунути свого опонента – звинувать його в роботі на РФ. Без фактів, без належних доказів. Звинувать, розжени хайп – і можеш забороняти.
Який російський вплив у НАБУ? Всім прекрасно відомо, що вся система антикорупційних органів була створена західними країнами для контролю над постмайданною українською владою. Створена на західні гранти і з західним вибором керівних осіб у цих структурах. «Грантоїди» стверджують, що система антикорупційних органів – це демократичні здобутки Майдану. Хтось каже, що це обмеження суверенітету України. В будь-якому випадку, вплив там тільки західний, ніяк не російський. Але ж якби Зеленський закликав очистити НАБУ від західного впливу, хіба б це спрацювало?
Логіка авторитаризму
При чому всі ці політичні розбірки до теми заборони УПЦ? А при тому, що не можна не помітити схожості як у методах, так і в суті того, що відбувається. Згадаємо, як починався нинішній етап гонінь на УПЦ. Тоді, наприкінці 2022 р., теж був організований масштабний рейд СБУ – тільки по монастирях і єпархіальних управліннях. У результаті зібрали якісь смішні «докази» на кшталт старих журналів «Русский дом» і почали масштабну піар-кампанію з очорнення УПЦ. Врешті ухвалили закон про заборону найчисленнішої конфесії в країні, який наразі намагаються втілити в життя. І все це під тими ж самими гаслами: «очистити Україну від російського впливу».
Ніякого російського впливу в УПЦ вже давно немає, але якби влада чесно сказала, що ми знищуємо УПЦ, тому що вона не хоче з'єднуватися з ПЦУ і перетворюватися на державну Церкву, хіба б це спрацювало? А під «російський вплив» працює все!
Вечірнє звернення Зеленського 22 липня 2025 р. сильно затрималося. По факту воно виявилося нічним. Інтриги додало те, що повідомлення про підписання президентом закону про фактичну заборону діяльності НАБУ й САП то з'являлися, то зникали. Багато політологів висловлювали думку, що під тиском США та Європи, які реально контролювали антикорупційні органи, Зеленський здасть назад і відмовиться підписувати цей закон.
Але закон все-таки був підписаний. У цьому логіка побудови авторитарного режиму. Він не здає назад, щоб не показати свою слабкість. Він повинен іти вперед, нехай навіть це і буде мати значні втрати, нехай навіть і до свого плачевного кінця (авторитарні режими завжди мають поганий кінець). Так, Зеленський під тиском незабаром вніс новий законопроєкт, який нібито обнуляє попередній. Але оскільки Рада йде на канікули, цей крок більше схожий на «військову хитрість».
Схожа ситуація і з гоніннями на УПЦ. Адже давно зрозуміло, що гоніння на УПЦ розколюють українське суспільство, що вони несуть у собі набагато більше шкоди, ніж «користі», яку влада сподівалася отримати від знищення УПЦ. Але влада вже не може зупинитися, навіть якщо це врешті призведе до краху самої влади. Така логіка авторитаризму. Авторитарні правителі не тільки порушують Конституцію і закони своєї країни, не тільки плюють на права своїх громадян, вони ще приймають рішення, які гублять країну. Все – на вівтар своєї власної влади.
Тому помилково думати, що ДЕСС задовольниться, якщо УПЦ піде на виконання її приписів. Докладніше про самі приписи в статті: «Приписи ДЕСС: вирішальний крок до заборони Церкви?».
Якби влада діяла в межах правового поля, якби вона керувалася логікою користі для країни – можливо, у цьому був би сенс. Але влада діє в логіці побудови авторитаризму, зміцнення власної влади. У цій логіці вона не буде терпіти жодних незалежних органів чи структур громадянського суспільства.
Неважливо, під чиїм впливом перебувають антикорупційні органи, неважливо, приносять вони Україні більше шкоди чи користі, головне – що вони не підконтрольні Офісу президента. Та сама логіка і стосовно УПЦ. Вона не залежить від української влади, відмовляється виконувати її розпорядження, має власну точку зору – а отже, її слід знищити. У цьому її «провина», яку не змити жодними компромісами, жодним виконанням приписів ДЕСС.
Де вихід?
Але все це – не привід для розпачу. Навпаки, це ще один привід переконатися в істинності християнської віри та правдивості Євангелія. Господь Ісус Христос саме про це і говорив своїм учням. У Нагірній проповіді сказано: «Блаженні ви, коли будуть зневажати вас, гнати та всіляко неправдиво лихословити за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах – так бо гнали й пророків, що були перед вами» (Мф. 5: 11, 12).
Гоніння й обмови тут подаються як щось «нормальне» для учнів Христових – як те, що й має з ними відбуватися. Господь послав Своїх учнів у світ, щоб вони проповідували Євангеліє, але водночас попередив: «Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків; тож будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби. Стережіться ж людей – бо видаватимуть вас на суди, і в синагогах своїх битимуть вас, і поведуть вас до правителів та царів за Мене – для свідчення перед ними й язичниками» (Мф. 10: 16–18). Ніде в Євангелії не сказано, що зовнішній світ буде доброзичливо ставитися до християн, що послідовники Христа будуть оточені пошаною й повагою.
Часом можна почути від різних проповідників (особливо протестантських), що варто лише повірити в Христа, почати жити за заповідями – й усі твої проблеми вирішаться, справи налагодяться, й життя стане радісним і щасливим. Але Святе Письмо говорить протилежне: «Сину мій! Якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу свою до випробування» (Сир. 2: 1). Апостол Яків закликає радіти під час випробувань віри: «З великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте в різні спокуси» (Як. 1: 2). Апостол Петро вважає випробування звичайним явищем: «Улюблені! Вогняної спокуси, що надсилається вам для випробування, не відсторонюйтесь, немов би щось дивне трапилося з вами» (1 Петр. 4: 12). І як підсумок під усім цим – слова апостола Павла: «Та й усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані. А злі люди й обманщики будуть успішними у злі, вводячи в оману й самі впадаючи в неї» (2 Тим. 3: 12–13).
Наш розум вимагає справедливості: злі мають бути покарані, а добрі – благоденствувати. Але в земному житті все відбувається навпаки. Саме це ми і спостерігаємо сьогодні у ставленні до УПЦ та її вірних чад. Монастирі й парафії купують автомобілі, медикаменти та все необхідне і надсилають це на фронт нашим воїнам – а їх називають «московськими попами». І ніде не знайти ні захисту, ні справедливості – ані в судах, ані в правоохоронних органах, ані в громадській думці. Але Господь про це сказав ще дві тисячі років тому:
«Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи; але мужайтеся – Я переміг світ» (Ін. 16: 33).
Це вказівка на те, що християнинові слід шукати захисту й утіхи не в земному комфорті, а передусім – у терпінні за ім’я Христове. Мир можна мати лише у Христі.
Хтось скаже: мовляв, гарні слова, як їх втілити на практиці? А житті їх втілює тільки той, хто вирішив не піддаватися спокусам і випробуванням, а зберегти вірність Христу та Його Церкві – попри все. Це пізнається досвідом, який майже неможливо описати словами. У святителя Феофана Затворника є чудова думка:
«Різниця між тими, хто стоїть, і тими, хто падає, – в одному: одні наважилися й тримаються цього рішення, а інші не наважуються».
Так, сьогодні в Україні не доводиться шукати правди та справедливості у земних інстанціях – людина опиняється беззахисною перед свавіллям «злих людей і обманщиків», які «успішні у злі». Але саме в часи випробувань відкривається справжня сила віри і справжній сенс церковної єдності.
Історія показує, що Церква переживала й жорсткіші гоніння. Перші християни в Римській імперії, православні під турецьким ігом, віруючі в радянські часи – всі вони пройшли через вогонь випробувань і не лише зберегли віру, але й передали її наступним поколінням. Таємниця їхньої стійкості була не в компромісах із владою, а у вірності Христу і Євангелію.
Сьогодні для кожного вірянина УПЦ настає час вибору: піддатися тиску і шукати легких шляхів – чи залишитися вірним своїм переконанням попри труднощі. Цей вибір здійснюється не лише в єпархіальних управліннях і монастирях – але в кожній парафії, у кожній родині, в серці кожного християнина.
