УПЦ визнали афілійованою з РПЦ: що далі?
«Дослідження» ГЭСС виявило ознаки афілійованості УПЦ з РПЦ. Аналізуємо, в чому хитрість чиновників і прогнозуємо подальший розвиток подій.
8 липня 2025 р. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) опублікувала наказ «Про виявлення ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви».
Чиновники стверджують, що виявили «ознаки афілійованості Київської митрополії Української православної церкви з Російською православною церквою, діяльність якої в Україні заборонена». Цього і слід було очікувати, оскільки сам закон про заборону УПЦ (Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20.08.2024 р.) був виписаний таким чином, що при відмашці з Офісу Президента не було б жодних шансів не визнати УПЦ афілійованою з РПЦ. А у УПЦ не було б жодних шансів юридично захистити свою позицію. Так, цей Закон суперечить Конституції, але сьогодні об Конституцію просто витирають ноги, і далеко не тільки в релігійній сфері.
«Дослідження» ДЕСС визнало УПЦ афілійованою з РПЦ за першими чотирма ознаками з семи, передбачених пп.1-4 ч. 2 ст. 5-1 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Ці ознаки були внесені в цю статтю законом про заборону УПЦ від 20.08.2024 р. Розглянемо їх по порядку.
Ознака №1
Висновок «експертизи»: «КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ як складова частина Української православної церкви входить у структуру (є частиною) Російської православної церкви, діяльність якої в Україні заборонена...»
У тексті Закону ця ознака формулюється так: «1) релігійна організація безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації входить у структуру (є частиною) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", і/або афілійована з релігійною організацією, яка афілійована з зазначеною іноземною релігійною організацією».
Цей пункт досить розмитий і невизначений. Не вказано, в якому сенсі одна релігійна організація входить в іншу, в організаційному, юридичному, канонічному, євхаристичному чи іншому. Тому вже за першим пунктом можливе свавілля державних органів у визначенні того, яка релігійна організація є афілійованою, а яка ні. У «Дослідженні» ми і спостерігаємо це свавілля.
Цитата з «експертизи»: «Таким чином, Дослідницька група вбачає ознаки входження КМ УПЦ в РПЦ в тому, що:
- статус "незалежності і самостійності в управлінні", наданий РПЦ УПЦ, не означав повної незалежності УПЦ в тому сенсі, який надається автокефальним церквам кіріархальною Церквою;
- констітуюючий елемент Статуту про управління УПЦ – Грамота – встановлює входження УПЦ у Вселенське православ'я "через Російську Православну Церкву" (у випадках, коли РПЦ надавала своїм частинам повну незалежність, тобто автокефалію, згадка про таке входження відсутня);
- керівні органи УПЦ відхилили звернення щодо унезалежнення УПЦ від РПЦ;
- Дослідницькою групою не виявлено документів Соборів УПЦ, Соборів Єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, які б свідчили про вихід УПЦ зі складу РПЦ».
Що стосується Грамоти патріарха Алексія II 1990 р. та зв'язку УПЦ зі Вселенським Православ'ям через РПЦ, то зв'язок однієї Церкви з Православ'ям через іншу Церкву – це досить недавня конструкція, яку не знає канонічне право і яка виникла тільки через те, що немає загальноприйнятої процедури надання автокефалії і треба якось відрізняти церковну автономію від автокефалії.
До речі, та ж ПЦУ, згідно зі статутом, пов'язана з Помісними Церквами через Константинопольський Патріархат. Але влада при цьому чомусь не кричить, що автокефалія у ПЦУ неповноцінна, а сама вона – частина Константинопольського Патріархату. Але у випадку з УПЦ мислення саме таке.
Взагалі ці поняття, автономія і автокефалія, не визначені чітко в канонічному праві, обидва вони означають незалежність. Чим вони відрізняються одне від одного, сказати складно, тим більше що існують автономні Церкви, у яких більше прав і незалежності, ніж у формально автокефальних. Наприклад, грецькі Помісні Церкви фактично залежать від Константинопольського Патріархату, але при цьому вважаються автокефальними. ПЦУ, яка називає себе автокефальною, абсолютно однозначно підпорядковується Фанару, про що прямо написано в її Томосі.
Але Україна як держава бере на себе сміливість втручатися в ці тонкі канонічні питання і визначати, що є автономія, а що автокефалія. Повторюємо, УПЦ є незалежною Церквою, що доводиться її статутними документами і рішеннями Помісного Собору 27.05.2022 р.
Юридично ДЕСС може оцінити її незалежність в адміністративному, кадровому, економічному і так далі планах, але оцінювати тонкі канонічні нюанси у неї немає ні конституційних повноважень, ні компетенцій, тим більше, що всі ці питання ще не вирішені всередині самої Церкви. Раніше було написано, що УПЦ пов'язана з Православ'ям через РПЦ, зараз це не так, зараз УПЦ пов'язана з Православ'ям напряму. Жодних заперечень з боку Помісних Церков ми не бачимо. Канонічність священноначалля і духовенства визнають всі без винятку, ніхто не звинувачує УПЦ в єресі. В чому проблема?
Що ж стосується твердження, що ДЕСС не виявила документів, які б свідчили про вихід УПЦ зі складу РПЦ, то це неправда. У рішеннях Собору УПЦ у Феофанії 27.05.2022 р. прямо сказано: «Собор ухвалив відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Українською Православною Церквою, які засвідчують повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви». Ба більше, у Листі Блаженнішого Онуфрія до ДЕСС № 0464, який опубліковано на сайті цієї організації, чітко сказано, що за результатами Собору у Феофанії до Статуту внесено зміни, які свідчать «про повну канонічну самостійність УПЦ та відмежування від Московського Патріархату».
І це вражає. Українські чиновники старанно студіюють статут Руської Церкви, яку вони ж вважають ледь не втіленням зла, та ігнорують українські документи, які висять на їхньому ж сайті.
Логіка тут дуже проста – досліджується те, що підходить для потрібного результату. Що не вписується в концепцію – ігнорується.
Ознака №2
Висновок «експертизи»: «У статуті та у документах, передбачених статутом КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, наявні ознаки входження до структури Української православної церкви, яка є афілійованою з Російською православною церквою».
У тексті закону ця ознака формулюється так: «2) в офіційних документах та/або рішеннях органів управління, та/або в статуті (положенні), та/або в документах, передбачених статутом (положенням) діючої в Україні релігійної організації, наявні ознаки входження до структури відповідної іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонено згідно зі статтею 3 Закону України" Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або релігійної організації, афілійованої з зазначеною Російською православною церквою, та/або релігійної організації, яка є афілійованою з Російською православною церквою».
Тут знову ж таки чиновники ДЕСС знову говорять про Грамоту. Мовляв, вона містить посилання на положення Архієрейського Собору РПЦ, і УПЦ зобов'язана їх виконувати.
Як уже йшлося, після рішень Собору УПЦ у Феофанії 27.05.2022 р. у Статуті УПЦ не залишилося жодних згадок про РПЦ, окрім Грамоти патріарха Алексія II 1990 р. про незалежність і самостійність УПЦ. Детальніше про цю Грамоту можна прочитати у статті «Страсті за Грамотою патріарха Алексія II». Коротенько значення цього документа можна прирівняти до свідоцтва про народження людини. Воно може бути видане в іншій країні, в країні, якої вже немає, в країні, яка є агресором і так далі. Але факт існування цього документа вже не можна анулювати. Це все одно, що визнати главу ДЕСС В. Єленського зрадником, колаборантом та імперцем на тій підставі, що його свідоцтво про народження було видано в СРСР.
Крім того, Предстоятель чітко роз'яснив ДЕСС усі можливі здивування щодо Грамоти в листі №0838: «Формулювання: "Українська Православна Церква, з'єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафоличної Повноти нехай не змінює в собі нічого, що стосується догматів віри та святих канонів", містить духовні настанови щодо дотримання Православного віровчення, та не передбачає будь-якого адміністративного підпорядкування чи залежності УПЦ від РПЦ. І це не лише декларативні положення. У практичній діяльності це підтверджується самостійністю і незалежністю УПЦ в прийнятті будь-яких рішень у церковному житті без погодження з РПЦ. Наприклад, Священний Синод УПЦ, який діє у м. Києві, самостійно утворює єпархії та монастирі, обирає та висвячує єпископів і призначає намісників монастирів. Відкриває парафії УПЦ за кордоном. А це є однією з головних ознак самостійності Церкви».
У тому ж листі №0838 Блаженніший писав, що після рішень Собору УПЦ 27.05 2022 «постанови Соборів РПЦ не є підставою для діяльності Собору єпископів УПЦ».
Згадка ж чиновниками ДЕСС РПЦ у ранніх версіях Статуту та інших документах УПЦ не може розглядатися як доказ афілійованості, оскільки закон не може мати зворотної сили та поширюватися на правовідносини і документи, ухвалені до набрання ним чинності.
Ознака №3
Висновок «експертизи»: «У рішеннях Архієрейського Собору, Священного Синоду Російської православної церкви та у статуті Російської православної церкви, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", наявні положення щодо права прийняття статутними органами управління Російської православної церкви рішень з канонічних та організаційних питань, які є зобов'язальними для КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ».
Як бачимо, українська держава у своїх законодавчих актах ґрунтується не на документах українських конфесій, а на рішеннях країни-агресора.
На цей абсурд звертали увагу ще на стадії розгляду закону і окремі народні депутати, і юристи, і просто розсудливі люди. Як висновки державних органів України можуть ґрунтуватися на документах, ухвалених у державі-агресорі?
Це все одно, що державні органи України визнають входження Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також Криму до складу Росії на підставі російської Конституції. За великим рахунком визнання обов'язковості для України та її держорганів (що зробила ДЕСС) правових актів, ухвалених у державі-агресорі, може розглядатися як держзрада.
Це все одно, що державні органи України Чому СБУ та інші правоохоронні органи не звертають на це жодної уваги – незрозуміло.
Роблячи висновок про афілійованість УПЦ за цією ознакою, ДЕСС перелічила всі положення Статуту РПЦ щодо УПЦ, але, крім цього, припустилася прямої брехні. А саме: «УПЦ отримує святе миро від Патріарха Московського і всієї Русі». Питання про відновлення мироваріння розглянув Собор УПЦ у Феофанії 27.05.2022 р. А з листопада 2022 р. УПЦ варить Святе Миро самостійно.
Ознака №4
Висновок «експертизи»: «Рішеннями Архієрейського Собору Російської православної церкви та статутом Російської православної церкви, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", передбачено обов'язкове входження керівників КИЇВСЬКОЇ МІТРОПОЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ до статутних органів управління Російської православної церкви».
Це також є брехнею.
По-перше, це твердження ДЕСС зробила на основі Статуту РПЦ та її офіційного сайту, на якому Блаженніший Митрополит Онуфрій значиться як архієрей РПЦ і постійний член Синоду РПЦ. Тобто використовувала джерела з держави-агресора і на цій підставі зазіхнула на конституційні права віруючих, громадян України. Якщо це не держзрада, то що це?
По-друге, існує офіційний лист митрополита Онуфрія до ДЕСС, у якому він чітко заявляє, що не є членом Священного Синоду РПЦ. І знову ж таки, цей документ опублікований на сайті Держетнополітики, але чиновники цієї організації його впритул «не помічають».
Таким чином, усе «дослідження» ДЕСС виткане з брехні, використання документів держави-агресора та свідомих маніпуляцій. Воно не має нічого спільного з експертною діяльністю як такою, а є вельми незграбно виконаним замовленням української влади.
Крім того, звернемо увагу, що дослідники ДЕСС – це звичайні чиновники, які не мають ані релігійної, ані богословської освіти. До групи входили:
- Войналович В.А., перший заступник Голови, голова;
- Кочубей В.Ю., заступник начальника відділу у справах релігій, секретар;
- Горшков В.В., начальник відділу у справах релігій;
- Красій В.В., начальник відділу юрзабезпечення та правової аналітики;
- Хаустова М.Є., начальник відділу адмінпослуг, член Дослідницької групи.
У них немає жодної компетенції, а отже – і права досліджувати питання канонічного права. Це все одно, як якби дослідження з молекулярної біології проводили завгосп, бухгалтер і співробітники відділу кадрів лабораторії.
Що ж далі?
За задумом В. Єленського та інших гонителів Церкви, все має розвиватися за логікою, закладеною в законі про заборону УПЦ. Спочатку визнається афілійованість Київської Митрополії УПЦ з РПЦ. Це «дослідження» – тільки перший крок на цьому шляху. ДЕСС повинна ще випустити приписи для УПЦ усунути недоліки і тільки потім має право звернутися до суду для заборони УПЦ. Це все займе ще деякий час. Потім ДЕСС буде проводити «експертизи» кожної єпархії на предмет афілійованості з Київською Митрополією УПЦ. Це довести буде ще простіше. На підставі цієї афілійованості будуть заборонятися єпархії. Потім прийде черга парафій і монастирів УПЦ. На кожному з цих етапів усі проблеми можуть бути вирішені однією легкою зрадою, тобто переходом до ПЦУ.
Таким чином влада сподівається знищити УПЦ. Варто звернути увагу на синхронність появи «експертизи» і позбавлення Предстоятеля УПЦ Митрополита Онуфрія українського громадянства. Чи можна вважати це збігом? Ні, не можна. Усе це ланки одного ланцюга, який тягнеться з Офісу Президента.
Не можна не побачити Промисел Божий, який поставив у ці непрості часи на чолі УПЦ Митрополита Онуфрія, що є прикладом істинного християнина, молитовника та архіпастиря, має беззаперечний авторитет у всьому світі, якому довіряють та довкола якого об'єднуються мільйони вірян в Україні.
Дії української влади дуже нагадують події столітньої давнини в Москві, коли більшовики заарештували патріарха Тихона і кинули його до в'язниці, а оновленці склали так зване «Вище церковне управління», заявивши про повалення святителя. Вони намагалися його прибрати, прекрасно розуміючи, що саме навколо патріарха об'єднуються віряни. Задум більшовиків провалився. Провалиться і план необільшовиків.
Способи відстояти права Церкви ще далеко не вичерпані. А в Бога може бути взагалі зовсім інше бачення нашого майбутнього. Головне – зберегти себе в Церкві, а про Церкву свою Христос подбає.
