Як маска приростає до обличчя і що з цього виходить
Щодо недругів УПЦ простежується одна загальна закономірність, яка в психології описується формулою «маска приростає до обличчя». Як це відбувається?
Дивовижні метаморфози
Дивлячись на недругів УПЦ і слухаючи їх дедалі епатажніші висловлювання, складається враження, що вони самі вже вірять у те, що говорять. Візьмемо, наприклад, останні висловлювання Юрія Чорноморця, богослова ПЦУ, експерта ДЕСС, професора і доктора наук. У своїй ненависті до УПЦ та її вірян він вже опустився до нецензурної лайки.
«Пацієнти дурдому і прихильники тоталітарної секти – раз. С*ки і бл*ді, які продалися за гроші орків – два. Я – не держава. Я б з вами не церемонився, с*ки», – написав Ю. Чорноморець у відповіді на коментар ігумені Серафими (Шевчик) про те, що УПЦ стійко тримається під час гонінь влади на Церкву.
Також з уст цього «богослова» регулярно звучать заклики до розправи над представниками УПЦ. А втім кілька років тому Ю. Чорноморець був досить воцерковленим парафіянином УПЦ, регулярно причащався, написав докторську дисертацію за працями святителя Григорія Палами і так далі. Як же він пройшов шлях від щирої віри до ймовірно такої ж щирої ненависті до Церкви?
Інший приклад. Нинішній президент України Володимир Зеленський. Усі пам'ятають, як він, будучи коміком «95 кварталу», висміював релігійну політику Петра Порошенка. Усі пам'ятають, як він під час передвиборчої кампанії критикував цю політику вже на більш серйозному рівні. Усі пам'ятають, як, ставши президентом, він зустрічався з Блаженнішим Онуфрієм і обіцяв захистити права парафіян УПЦ. Як зустрічався з гнаними громадами УПЦ у Рівному і обіцяв розібратися з їхніми проблемами. А ще він заявляв, що не втручатиметься в релігійну сферу і не буде віддавати перевагу жодній конфесії. Тепер же він говорить про те, що УПЦ – це російська агентура в Україні, він влаштував на УПЦ справжні гоніння, ухвалив закон про її заборону і так далі.
Ще приклад. Мер Черкас А. Бондаренко, який пройшов шлях від візиту до митрополита Онуфрія за благословенням на участь у виборах до закликів захопити силою кафедральний собор УПЦ у Черкасах. Як же воно так відбувається?
Заперечення фактів
Слід зауважити, що звинувачення УПЦ у приналежності ФСБ РФ, поширенні російських наративів, колаборації та інше – все це ірраціонально за своєю суттю. Безліч фактів вичерпно доводить протилежне.
По-перше, УПЦ на рівні священноначалія і керівних органів заявила про незгоду з позицією РПЦ щодо війни, засудила російську агресію і закликала своїх вірян стати на захист України. По-друге, безліч таких вірян дійсно служать у ЗСУ і борються за наш суверенітет. Духовенство молиться за українських воїнів, відспівує загиблих, допомагає пораненим. По-третє, УПЦ організувала масштабну допомогу українським воїнам, збір коштів на їхні потреби, допомогу біженцям і так далі. Практично кожен прихід або монастир зробив щось для захисту України. Багато архієреїв і священників мають подячні грамоти від командування ЗСУ за надану допомогу. По-четверте, СБУ та інші силові відомства з кінця 2022 р. проводять регулярні обшуки у представників УПЦ, допитують їх і так далі, але не можуть представити хоч скільки-небудь переконливі докази своїх звинувачень.
У 2023 р. голова СБУ Малюк заявив, що його відомство порушило понад 60 кримінальних справ за звинуваченнями священнослужителів УПЦ в антиукраїнській діяльності. Причому судових вироків за цими справами на той момент було лише 7. А тільки за перші півроку повномасштабного вторгнення РФ в Україну було порушено понад 650 справ за фактами держзради представників силових структур України.
Чому Ю. Чорноморець не лає силовиків, чому В. Зеленський їх не забороняє відповідним законом? Адже в цих органах виявилося в 10 разів більше держзрадників, ніж в УПЦ. Де логіка? Логіки немає. Зате є психологія, і вона говорить про наступне.
Самообман, або маска на рівні особистості
На рівні особистісної психології відбувається так, що людина, яка знає правду (у нашому випадку, що УПЦ – це ніяка не «московська Церква») раптом заявляє протилежне (надягає маску). Це перший етап, на якому людина знає, що говорить неправду, але з якихось причин (захист репутації, прагнення до вигоди, уникнення відповідальності тощо) починає транслювати її.
Далі, на другому етапі в її психіці виникає внутрішній конфлікт, дисонанс між тим, що вона транслює в суспільство, і об'єктивними фактами, які вона усвідомлює. Як писав Жан Поль Сартр у книзі «Буття і ніщо»: «Самообман – це коли людина одночасно знає і не знає правду». Автор теорії когнітивного дисонансу, американський психолог Леон Фестінгер пише: «Коли факти і переконання не збігаються, людина відчуває напруження (дисонанс) і прагне його знизити, змінюючи або переконання, або сприйняття фактів». Таким чином, людина опиняється перед дилемою: прийняти незручну правду або віддати перевагу зручній брехні.
Якщо вона обирає друге, тоді настає третя стадія. У її свідомості відбувається когнітивний процес, коли людина свідомо або підсвідомо спотворює реальність, щоб уникнути цього внутрішнього конфлікту. Тобто вона змушує себе вірити не фактам, а своїм вигадкам, які вона створила для досягнення своїх цілей, тобто займається самообманом. Також вона може змінювати у своїй свідомості значущість фактів. У нашому випадку перебільшуівти значущість тих 60 кримінальних справ проти представників УПЦ і, навпаки, применшувати або зовсім не помічати факти, які свідчать про проукраїнську позицію УПЦ. У психології це називається «витіснення».
Четверта стадія: маска приростає до обличчя. Брехня вбудовується в особистісну ідентичність людини, і вона щиро починає вірити, що її переконання вірні – в нашому випадку, що УПЦ справді «колаборанти» і «агенти ФСБ». Так, витіснивши у своїй свідомості реальність, вона залишається зі своїми переконаннями. Американський антрополог і психолог Ернест Беккер у книжці «Заперечення смерті» (Пулітцерівська премія) пише: «Ми не тільки брешемо іншим; ми брешемо собі, щоб жити з собою».
Коли маска приростає до обличчя, людина не тільки розв'язує свій когнітивний конфлікт на користь неправдивих вигадок, від чого їй психологічно легше жити, а ще й вона стає переконливішою для тих, хто її оточує. Американський психолог і соціобіолог Роберт Тріверс у книжці «Дурниці дурнів: логіка обману і самообману в людському житті» пише: «Самообман розвинувся як засіб обману: ми обманюємо себе, щоб краще обманювати інших».
П'ята стадія. Якщо в короткостроковій перспективі людині стає психологічно легше, то в довгостроковій – відбуваються катастрофічні зміни її особистості, які в певний момент можуть стати незворотними. Американський психотерапевт, творець когнітивної психотерапії Аарон Бек стверджує: «Самообман сприяє формуванню негативної когнітивної тріади: негативного сприйняття себе, світу та майбутнього». Когнітивний конфлікт нікуди не дівається, він просто переходить у латентну (приховану) форму і продовжує руйнувати психіку людини. Розвиваються такі симптоми:
• спотворення пам'яті та реальності;
• зниження критичності мислення;
• тривожність і депресія;
• розвиток захисних психологічних механізмів (витіснення, проекція, заперечення).
У крайніх випадках це може призводити до:
• розладу особистості;
• параної;
• втрати зв'язку з реальністю (псевдодеменція, конфабуляції).
Вийти з цього стану можна, але на це потрібні значні зусилля, тривала психотерапія. І успіх далеко не гарантований.
Церква, щоправда, пропонує інший метод, більш ефективний і дієвий – покаяння. Це одне з церковних Таїнств, під час якого людині допомагає не психотерапевт, а Сам Бог, Творець усього сущого. Але до покаяння прийти буває складніше, ніж до психотерапевта, хоча за рішучості немає нічого легшого.
Маска на політичному рівні
Коли людина займається самообманом, це створює проблеми для неї та найближчого оточення. Коли це робить політик, який впливає на долі людей, негативні наслідки можуть стосуватися мільйонів людських доль. Надягання маски на політичному рівні має свої особливості. Політик, який займається самообманом, проходить ті самі стадії, але з додатковими нюансами.
На першому етапі, починаючи транслювати суспільству свідому неправду, політики намагаються відповідати очікуванням тієї суспільної групи, на яку вони спираються, намагаються завоювати їхні симпатії. Причому ці групи можуть змінюватися і, відповідно, змінюється і маска. Перебуваючи під постійним тиском певних очікувань, політики починають говорити те, що подобається цій групі, хоча самі й розуміють, що це неправда. Цілі, які вони переслідують, прості: залишитися при владі або її зміцнити. Тому вони спочатку свідомо брешуть заради маніпуляції масами і створення собі потрібного образу.
Другий етап проходить, як правило, дуже швидко. Вибір між правдою і маскою робиться миттєво. Занадто великі ставки в політичній грі. Вибір правди нерідко обертається втратою влади, впливу, матеріальних благ, а часом – свободи і самого життя.
На третьому етапі політики починають переконувати себе у виправданості своєї брехні. У психології це називається «раціоналізувати брехню». У хід ідуть такі аргументи:
• ця брехня потрібна для блага країни і народу;
• у мене немає вибору, інакше не можна;
• ворог стоїть біля воріт;
• я рятую країну від катастрофи.
Тут проявляється ще одна особливість, не властива особистісному рівню. Це називається «колективне підтвердження» (groupthink). Оскільки політик оточує себе людьми з тієї соціальної групи, на яку він спирається, то ці люди починають створювати навколо нього «віртуальну реальність». Виникає ефект, що має назву «дзеркальна кімната», коли політик бачить навколо лише відображення своїх власних переконань. Радники й оточення не повідомляють йому правду або применшують її значення і всіляко підкріплюють його хибні уявлення та викривлене сприйняття дійсності.
Починається п'ята стадія. Політики втрачають саму здатність бачити правду, бо вона надто небезпечна для їхнього его (самосвідомості) та їхньої влади. Вони стають заручниками власної брехні, щиро вірячи в неї. Навіть коли їх ставлять перед незаперечними фактами, вони продовжують наполегливо відстоювати свої хибні переконання, оскільки не можуть зізнатися ні іншим, ні собі у власних помилках, слабкості та некомпетентності. До того ж, у політиків у «дзеркальній кімнаті» швидко виникає переконання у власній непогрішності, а то й месіанстві.
Водночас брехня, маска, стає частиною не тільки особистої ідентичності політика, а й ідентичності національної. Це називається: «інтроекція ідеології». Її суть полягає в тому, що людина приймає ідеологічні установки зовнішнього середовища (суспільства, держави тощо) як свої особисті переконання, не усвідомлюючи їхнього від початку зовнішнього походження. На прикладі гонінь на УПЦ це особливо помітно. Політики, а за ними ЗМІ та лідери громадської думки спроєктували на наше суспільство свій власний самообман. І ось ми бачимо, як люди, які раніше ставилися до Церкви позитивно або нейтрально, починають ненавидіти її, підтримувати її заборону, виправдовувати беззаконня і жорстокості щодо віруючих. Водночас абсолютно не обтяжують себе елементарною перевіркою фактів або критичним аналізом нав'язуваних наративів.
Маса, як правило, легко піддається такому навіюванню, оскільки це позбавляє її необхідності робити власний вибір і нести за нього відповідальність. Як писав німецький соціолог, філософ, соціальний психолог і психоаналітик Ерік Фромм у своїй праці «Втеча від свободи»: «Масова людина віддає перевагу самообману, якщо він позбавляє від тривоги і вибору».
Усе це часто призводить до катастроф національного масштабу і навіть більше. Подивіться на історію людства, і ви побачите достатньо таких прикладів. Найяскравіші – у середині ХХ століття.
Маска на рівні релігійному
Якщо брехня, яка спочатку усвідомлюється, а потім стає для людини «правдою» і приростає до обличчя, спрямована проти Бога і Його Церкви, то наслідки виявляються ще більш руйнівними. Це відбувається тому, що починають діяти не тільки психологічні механізми і закономірності, а й духовні. Гоніння на Церкву завжди оберталися проти гонителів і приносили лихо тим народам і державам, які цим займалися. «Не обманюйте себе: Бог зганьбленим не буває. Що посіє людина, те й пожне...» (Гал. 6: 7).
Давайте відкриємо Євангеліє і подивимося, як там описано розвиток самообману і його наслідки.
Релігійні лідери ізраїльського народу, фарисеї, чудово бачили, що Ісус із Назарету проповідує все в суворій відповідності до книг Старого Заповіту. Вони бачили великі чудеса, які Він творив.
Бачили, як Він відкрив очі сліпонародженому (Євангеліє від Іоанна, розділ 9), як він воскресив чотириденного Лазаря, труп якого вже смердів і розкладався (Євангеліє від Іоанна, розділ 11), і створив багато інших чудес, яких ніхто не творив до Нього. Фарисеї прекрасно усвідомлювали, що перед ними Людина, яка прийшла від Бога. Про це прямо пише євангеліст Іоанн: «Серед фарисеїв був один, на ім'я Никодим, один із начальників Іудейських. Він прийшов до Ісуса вночі та й сказав до Нього: Равві, ми знаємо, що Ти – учитель, що прийшов від Бога, бо таких чудес, які Ти твориш, ніхто не може творити, коли не буде з ним Бог» (Ін. 3: 1–2).
Підкреслимо цю деталь: Никодим говорить не «я знаю», а «ми знаємо», тобто фарисеї і начальники іудейські. Фарисеї і книжники були чудовими знавцями Писань Старого Заповіту, вони досліджували там кожну літеру, і вони чудово бачили, що всі пророцтва про Христа справджуються на Ісусі з Назарету.
Але фарисеї не хотіли визнати Ісуса Месією, бо боялися втратити владу, а також побоювалися, що спалахне повстання, яке буде жорстоко придушене римлянами. «Тоді первосвященики і фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть Римляни, і оволодіють і місцем нашим, і народом. Один же з них, Каіафа, будучи того року первосвященником, сказав їм: Ви нічого не знаєте, і не подумаєте, що краще нам, щоб одна людина померла за людей, ніж щоб увесь народ загинув. Це ж він сказав не від себе, але, будучи того року первосвященником, провістив, що Ісус помре за народ, і не тільки за народ, а щоб і розсіяних чад Божих зібрати воєдино. З цього дня поклали вбити Його» (Ін. 11: 47–53).
У свідомості фарисеїв виник той самий когнітивний конфлікт, про який йшлося вище. З одного боку, вони бачили чудеса і знали пророцтва, а з іншого – не хотіли розлучатися з владою і привілеями.
На існування такого внутрішнього конфлікту, роздвоєності, невідповідності тверджень фарисеїв фактам і Писанню їм вказував Сам Христос. «Якщо Я свідчу Сам про Себе, то свідоцтво Моє не є істинним. Є інший, що свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене. Ви посилали до Іоанна, і він засвідчив про істину. Втім, Я не від людини приймаю свідчення, але кажу це для того, щоб ви спаслися. Він був світильник, що горить і світить; а ви хотіли малий час порадіти у світлі його. Я ж маю свідоцтво більше, ніж Іоаннове, бо діла, які Отець дав Мені зробити, самі діла ці, що Я роблю, свідчать про Мене, що Отець послав Мене. І Отець, що послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ані голосу Його ніколи не чули, ані лиця Його не бачили, і не маєте слова Його, що перебуває у вас, бо ви не вірите Тому, Кого Він послав. Вивчайте Писання, бо ви думаєте, що через них матимете життя вічне, а вони свідчать про Мене» (Ін. 5: 31–39).
І ось фарисеї і начальники іудейські не тільки самі роблять вибір, описаний у третій стадії «приростання маски», а й транслюють це в народ. І ось уже маса людей, які йшли за Христом і визнавали в Ньому Месію, лише за кілька днів вимагають смерті Ісуса, до того ж роблять це під впливом фарисейської пропаганди: «А первосвященники та старійшини спонукали народ просити Варавву, а Ісуса згубити. Тоді правитель запитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. Пілат каже їм: що ж я зроблю Ісусові, якого називають Христом? Кажуть йому всі: нехай буде розіп'ятий. Правитель сказав: яке ж зло зробив Він? Але вони ще сильніше кричали: нехай буде розіп'ятий» (Мф. 27: 20–23).
Якби люди всерйоз задумалися над питанням Пілата: «Яке ж зло зробив Він?», вони б побачили, що Христос не зробив жодної злої справи і не сказав жодного поганого слова. Але вони вважали за краще просто не замислюватися про це, закрити очі на незручну правду. Маска приросла до обличчя, вони почали щиро вірити в брехню, незважаючи на те, що правда була перед очима, і в цій своїй вірі дійшли до божевілля.
«Як побачив Пилат, що ніого не допомагає, але неспокій посилюється, узяв води і вмив руки перед народом, і сказав: невинний я в крові Праведника Цього; дивіться ви. І, відповідаючи, весь народ сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27: 24–25).
Що сталося потім із єврейським народом, усі чудово знають: жорстоке руйнування Єрусалима і винищення його жителів військами майбутнього імператора Тита в 70 р., розсіяння єврейського народу протягом майже 2000 років і все інше.
Післямова
Що ж робити, щоб не піддатися самообману, особистісному чи масовому психозу? З наукового погляду, потрібно неупереджено дивитися на факти, аналізувати й піддавати критиці твердження, які вам намагаються нав'язати, не боятися правди, хоч би якою незручною й невигідною вона не була.
З точки зору духовної, будь-яка реальність пізнається у світлі Євангелія. Читаючи Святе Письмо, засвоюючи святоотцівське розуміння його, ми можемо і побачити факти, і правильно їх оцінити. Без цього ми опиняємося беззахисними перед пропагандою і самообманом. Тільки слідування вченню Христовому може позбавити нас від катастрофічної деградації особистості, коли маска приростає до обличчя.
