Приклад однієї маленької маніпуляції від рівненського «ієрарха» ПЦУ
У річницю Собору УПЦ у Феофанії один «митрополит» ПЦУ опублікував Звернення до вірян УПЦ. Розбираємо його детально з точки зору маніпулятивних технологій.
27 травня 2025 р., коли у Феофанії зібрався весь єпископат УПЦ, щоб молитовно відзначити третю річницю історичного Собору УПЦ у Феофанії, «митрополит» Рівненський і Острозький ПЦУ Іларіон Процик опублікував Звернення до вірян УПЦ на Рівненщині.
Починається воно так: «Христос Воскрес! У дні, коли ще відлунює пасхальна радість, а Церква Христова прославляє силу Життя, що перемогло смерть, я з любов’ю і болем звертаюся до вас, дорогі брати і сестри – до тих, хто досі з різних причин залишається у юрисдикції московського патріархату».
І ось вже перша маніпуляція, яка в психології називається «газлайтинг» (Gaslighting). Цей термін походить від п'єси 1938 р. «Gas Light», за якою в 1944 р. був знятий фільм «Gaslight». За сюжетом чоловік маніпулює дружиною, змушуючи її думати, що вона божеволіє. Ця форма маніпуляції полягає в тому, що шляхом систематичного викривлення фактів можна домогтися, що твій візаві буде сумніватися у власній пам'яті, сприйнятті фактів або навіть розумі. При цьому потрібно так поставити справу, щоб викривлені хибні факти наводилися у великій кількості і безапеляційно як щось само собою зрозуміле.
Ось і пан Процик наводить твердження, що віряни УПЦ залишаються «в юрисдикції московського патріархату», хоча це абсолютна брехня. Але він оперує цією брехнею так, ніби це правда, причому всім відома. Але далі – більше.
«Минуло вже три роки від Собору у Феофанії, який декларував нібито «відмежування» УПЦ від москви. Але чи принесло це справжню свободу? Чи справді змінило духовну суть? Ні. Замість справжньої незалежності – невизначеність. Замість єдності з повнотою світового Православ’я – канонічна ізоляція. Замість братерської єдності українського православ’я — нові розділення. Замість чіткого осуду агресії росії – мовчазне схвалення, прикрите красивими словами», – пише Процик.
Тут, звичайно, брехня на брехні.
По-перше, відмежування було не «нібито». Зі Статуту УПЦ були виключені будь-які згадки про адміністративні зв'язки з РПЦ. Недруги УПЦ не можуть навести жодного прикладу за ці три роки, щоб УПЦ хоч якось взаємодіяла з РПЦ. По-друге, ніякої «канонічної ізоляції» УПЦ немає і в помині. Абсолютно всі Помісні Церкви, навіть ті 4 з 15, які вступили в спілкування з ПЦУ, визнають благодатність духовенства і єпископату УПЦ. А ті, які не визнали ПЦУ, продовжують, як і раніше, визнавати всю ієрархічну структуру УПЦ, проводять спільні богослужіння, здійснюють візити та інші комунікації.
По-третє, ніяких «нових розділень» немає і в помині. Після того, як у 1920 р. в розкол пішла група священників (не єпископів!) і мирян, яка назвала себе Українська автокефальна православна церква, а в 1992 р. в розкол пішов колишній митрополит Філарет Денисенко, ніяких нових розділень не було. Те, що ці дві розкольницькі групи об'єдналися між собою у 2019 р. і стали називатися «ПЦУ», нічого не змінює.
По-четверте, «чітке осудження агресії Росії» є, і воно зафіксоване в цілому ряді офіційних документів, прийнятих священноначаллям УПЦ, не кажучи вже про заяви наших ієрархів і священників. Перша така заява прозвучала з вуст Блаженнішого Митрополита Онуфрія буквально через кілька годин після початку російської агресії.
Причому «чітке осудження агресії Росії» з боку УПЦ проявляється не тільки на словах, але й у справах. УПЦ більше всіх інших релігійних організацій України відправила на фронт медикаментів, автомобілів, засобів індивідуального захисту та всього іншого. УПЦ благословляє своїх вірян вступати в ряди ЗСУ і захищати свою країну, вона допомагає пораненим і відспівує загиблих. У багатьох єпископів і священників сини і близькі родичі воюють у лавах ЗСУ, а хтось із них вже віддав своє життя за Україну.
Але пану Процику це все ні до чого, адже його завдання – не встановити реальний стан справ, а шляхом газлайтингу змусити свою аудиторію вірити брехні і приймати її за правду, причому нібито самоочевидну, а тому не потребуючу доказів. Але йдемо далі.
«Сьогодні, коли на нашій землі триває війна, коли гинуть захисники, коли матері ховають синів, а священники – відспівують дітей, не може бути "наполовину правди" і "наполовину свободи". Бо наполовину вільний – значить досі в полоні. Наполовину свій – значить ще чужий», – продовжує Процик.
А ось тут до газлайтингу додаються ще дві технології маніпулювання свідомістю: «Гра в жертву» (Playing the Victim) і «Винуватизація» (Guilt-Tripping).
Гра в жертву – це маніпуляція, при якій людина зображає жертвою себе або суспільну групу, до якої вона належить, щоб на цій підставі змусити свого опонента зробити необхідну дію. Дійсно, зараз йде війна, гинуть воїни і мирні жителі. Але чи не є паства УПЦ такою ж жертвою російської агресії, як і решта громадян України? Чому ж вони повинні приєднуватися до ПЦУ на тій підставі, що йде війна?
Гра в жертву – це маніпуляція, під час якої людина зображує жертвою себе або суспільну групу, до якої вона належить, щоб на цій підставі змусити свого опонента зробити необхідну дію. Дійсно, зараз триває війна, гинуть воїни і мирні жителі. Але чи не є паства УПЦ такою ж жертвою російської агресії, як і решта громадян України? Чому ж вони мають приєднуватися до ПЦУ на тій підставі, що йде війна?
Як правило, до технології «Гра в жертву» приєднується «Винуватизація», суть якої полягає в тому, щоб не просто зобразити з себе жертву, а й нав'язати опоненту почуття провини. Що ми й бачимо у Зверненні пана Процика і не тільки його.
І глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко, і глава ДЕСС Віктор Єленський, і інші релігійні та політичні діячі всіма силами хочуть нав'язати вірянам УПЦ почуття провини, змусити їх виправдовуватися за російську агресію.
Причому засудження агресора й активної протидії Процику недостатньо. Нам пропонують єдиний спосіб загладити провину – приєднатися до ПЦУ. Логіка тут відсутня, але це і є метою маніпуляції. Йдемо далі.
«Дорогі у Христі! Справжній відхід від москви – це не косметичні зміни у статуті. Це – глибоке, цілісне, канонічне, духовне розмежування з релігійною системою, яка благословляє війну, виправдовує насильство, поширює ідеологію "русского міра", що є анти євангельською і анти християнською за своєю суттю», – пише Процик.
Тут ми бачимо застосування технології, яка називається «Знецінення» (Devaluation). Вона полягає в тому, щоб применшувати здібності або дії свого візаві, змушуючи його вчинити дію, потрібну маніпулятору. «Так, ти це зробив, але цього недостатньо. Щоб не бути винуватим (див. Винуватизацію) тобі треба зробити ще ось це і це».
І далі пан Процик, уже нібито представивши з ПЦУ жертву, спричинивши почуття провини у вірян УПЦ і змусивши їх прийняти неправдиві твердження, тепер вказує, що саме треба зробити, щоб «очиститися» та перестати бути винним у стражданнях «жертви».
«Саме тому сьогодні я знову, як брат, як архіпастир, закликаю вас: об’єднайтесь із Помісною Православною Церквою України – єдиною канонічною Церквою українського народу, визнаною Вселенським Патріархом та іншими Помісними Церквами. Церквою, яка молиться рідною мовою, яка стоїть поруч з воїнами і волонтерами, яка благословляє правду, а не тиранію».
Шановний «брате і архіпастире»! А чи не паства пана Процика захопила десятки храмів на Рівненщині, вигнала громади, які ці храми будували, викинула священників разом із дружинами та дітьми на вулицю з церковних будинків?
Ну і газлайтінг: цілий набір неправдивих наративів. Адже насправді 11 із 15 Помісних Церков не визнає ПЦУ і не вважає її канонічною. УПЦ також молиться рідною церковнослов'янською мовою, стоїть поруч з українськими воїнами і благословляє правду, а не тиранію. А далі йде дивовижне самовикриття. Єдиний правдивий наратив, застереження за Фрейдом, що описує реальний стан справ і, мабуть, сидить у прихильників ПЦУ в підсвідомості:
«Православна Церква України – не політичний проєкт, як дехто намагається переконати. Це – плід столітньої боротьби за духовну свободу. Це – відповідь на мільйони молитов, пролиту кров, терпіння і жертовність нашого народу. Це Церква, яка народжувалася не в кабінетах, а в підпіллі радянських гонінь, у наметах Майдану, в окопах на Сході, в госпіталях і шелтерах – там, де Бог завжди поруч із стражденним».
Ось саме, що ПЦУ була створена «у наметах Майдану, в окопах на Сході, в госпіталях і шелтерах». А справжня Церква Христова була народжена в Сіонській світлиці, коли Святий Дух у вигляді вогню зійшов на апостолів. На Русі в Києві Церква Христова виникла в 988 р. у Хрещенській купелі Дніпра. УПЦ себе ототожнює з цією Церквою. А ПЦУ справді зародилася «в наметах Майдану».
Ну і потім пан Процик намагається провернути маніпуляцію зовсім іншого роду:
«Чи не до цієї Церкви сьогодні кличе вас Христос? Чи не тут – місце пастиря, який хоче бути зі своїм народом, а не в затінку колоніального минулого? Знаю, що вам непросто. Знаю про страх, нерозуміння, тиск середовища. Але послухайте голос Євангелія: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене. І хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене" (Мф. 10:37–38)».
Це вже не стільки психологічна маніпуляція, а скоріше богословська, причому родоначальник її не хто інший, як ворог роду людського. Пам'ятаєте, як він спокушав Христа в пустелі? Адже він теж наводив цитати зі Святого Письма, щоб змусити Господа поклонитися йому.
Маніпуляція тут полягає в тому, щоб наводити цитати, які не відповідають даним обставинам. Саме так робив і лукавий, але Спаситель не піддавався на цю маніпуляцію і наводив інші цитати, які якраз цим обставинам відповідали. Ось і пан Процик представляє справу так, ніби приєднання до ПЦУ – це хрестоношення і відкидання чогось земного заради слідування за Христом. Але насправді все рівно навпаки. Це УПЦ зараз піддають переслідуванню і репресіям, це її захисників кидають за ґрати і звинувачують у державній зраді, це її храми захоплюють і її вірян жорстоко б'ють. А ось приєднання до ПЦУ – це якраз спосіб уникнути всього цього. І ті священники, які не витримують пресингу і приєднуються до ПЦУ, часто наводять саме цей аргумент.
Наприклад, буковинський священник Орест Драгінда, який перейшов у ПЦУ, так і каже: «Споглядаючи те, що відбувається в нашому суспільстві, зокрема те, що відбувається досить часто між православними християнами, побиття, кровопролиття, і розмірковуючи та розуміючи, що все це проти Євангелія Христового, вчення Христового, я для себе прийняв таке рішення зробити те, що я зробив». Тобто він пішов до Думенка, щоб уникнути побоїв і кровопролиття.
Ну а місце зі Священного Писання, яке підходить до нинішньої ситуації і може бути звернене до сучасних українських християн, звучить так: «І Ангелу Смирнської церкви напиши: так говорить Перший і Останній, що був мертвий, і ось, живий: знаю твої діла, і скорботу, і вбогість (утім, ти багатий), і лихослів'я від тих, котрі кажуть про себе, що вони Іудеї, а вони не такі, але збіговисько сатанинське. Не бійся нічого, що тобі треба буде перетерпіти. Ось, диявол буде ввергати з-поміж вас у в'язницю, щоб спокусити вас, і будете мати скорботу днів десять. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя. Той, хто має вухо [чути], нехай чує, що́ Дух говорить церквам: той, хто перемагає, не зазнає шкоди від другої смерті» (Об'явл. 2,8-11).
Продовжувати цитувати Звернення пана Процика не будемо, це все ті ж маніпулятивні прийоми. Та й аналізувати його, можливо, бути не варто було б, якби багато інших осіб не транслювали б в українське суспільство ті ж самі наративи. Слухаючи панів Віктора Єленського, Сергія Думенка, Святослава Шевчука та інших діячів, будемо пам'ятати про маніпулятивні технології. До речі, повторимо їх для закріплення:
· «Газлайтинг» (Gaslighting) - систематичне спотворення фактів, спроби змусити прийняти їх і повірити.
· «Гра в жертву» (Playing the Victim) - створення із себе образу жертви, спроби викликати жалість і співчуття.
· «Винуватизація» (Guilt-Tripping) - спроби викликати почуття провини і зіграти на цьому.
· «Знецінення» (Devaluation) - применшення дій опонента, спроби змусити його робити більше.
· Неправдиве цитування Святого Письма.
Не давайте собою маніпулювати! Читайте Євангеліє і святих отців! Порівнюйте їх із тим, що вам кажуть різні люди і з тим, що вони роблять, і не будете ошукані.
