Філарету пропонують стати протестантом

08 Серпня 2017 13:18
347
Філарету пропонують стати протестантом
31 липня на інтернет-порталі «Обозреватель» пролунала заява про те, що Київський патріархат для свого буття зовсім не потребує чийогось визнання, а тим більше – Константинопольського Патріархату, який заплямував себе різними історичними негожостями.

Заявив це Арсен Зінченко, заступник директора НДІ українознавства МОН України, історик Церкви, громадський діяч, народний депутат I скликання, доктор історичних наук та професор. Тобто заява серйозна. Доводи за те, що «та не треба нам нічиє визнання!», звучать переконливі: «Україна вже відокремилася від Москви. Київський патріархат і є Помісна Церква. Нам не потрібно нових визнань. Нам не потрібна "канонічна довідка". <...> Христова Церква – це коли люди збираються і моляться в ім'я Христа, поминають, сповідаються, намагаються очиститися від гріха, шанують Євангеліє. Цього достатньо».

З канонічним самовизначенням у Київського патріархату проблеми від самого початку його існування, тобто з 1992 року. Релігійна організація, яка створена забороненими у священнослужінні (а згодом і відлученими від Церкви) Філаретом (Денисенком) та Іаковом (Панчуком), яка не визнана жодною Помісною Православною Церквою в світі, яка існує лише завдяки підтримці держави та структур на кшталт «Правого сектора», змушена постійно виправдовуватися за свій канонічний статус. Ані краплі не зловтішаючись, можна стверджувати, що жоден прихильник Київського патріархату не може чітко відповісти на маленьке запитання: «Хто ми?» Але ж будь-яка мисляча людина має рано чи пізно поставити його собі.

«Хто ми, Київський патріархат? Ну, як хто? Ми – національна українська Помісна Церква!»

І тут неминуче виникає наступне питання: «Це все добре, але яке відношення це має до Церкви Христової? До тієї Церкви, яка створена в День П'ятидесятниці сходженням Святого Духа на апостолів, яку не здолають врата пекла, яка існує 2 000 років у всьому світі, яка і є "Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква", про яку ми говоримо в Символі віри». І при хоч трішки уважному розгляді виявляється, що УПЦ КП ніякого відношення до цього всього не має.

Виявляється, що національна Церква не може бути християнською за визначенням: «нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (Кол 3:11). Це просто приголомшливий для сьогоднішньої української ситуації уривок. У ньому окремо названий народ, скіфи (скити), який теоретично може бути предком сучасних українців!

Філарету пропонують стати протестантом фото 1


Як ніби саме для нас звучить з Євангелія: «У Христі немає скита (українця)!», як немає, звичайно ж, і іудея, елліна, росіянина, японця тощо.

Виявляється, що національна ідеологія, на яку зараз тиснуть прихильники Київського патріархату, є ознакою не християнства, а язичництва. Саме язичництво вчить про якогось «національного бога», який у нас, в Україні, один, в Росії інший, ще десь третій... І молитися йому потрібно лише українською, інакше не чує, як одного разу заявив «митрополит» Київського патріархату Михайло Зінкевич.

Виявляється, що сьогоднішній Київський патріархат не може бути і Помісною Церквою в Україні просто з тієї причини, що така Помісна Церква вже є. Це Українська Православна Церква. Вона ні від кого не відокремлювалася, ні в якій розкол не йшла, як була визнана усім Вселенським Православ'ям, так і залишається, як об'єднувала більшість людей, які вважають себе православними, так і об'єднує. Ми вже писали, що нинішній канонічний статус УПЦ дозволяє говорити про неї, як про Помісну Церкву. Її відношення до Руської Православної Церкви приблизно таке ж, як у Елладської Церкви до Константинопольського Патріархату.

Ще й ще раз треба повторити: ідеологема, що у 1992 р. українське Православ'я відокремилося від руського, помилкова. Саме цю ідеологему намагаються втовкмачити в голови людей майже всі українські ЗМІ за рідкісним винятком. Факти ж свідчать про протилежне – не Церква в Україні відокремилась від РПЦ, а Філарет Денисенко відокремився і від УПЦ, і від РПЦ, і від Вселенського Православ'я. За ним не пішли ані єпископат, ані монастирі, ані духовні школи, ані переважна більшість парафій. І причиною цього відокремлення є зовсім не турбота про церковне благополуччя, не прагнення до незалежності і навіть не національна самосвідомість, а нереалізовані кар'єрні амбіції стати у 1990 р. Московським Патріархом.

Як ви думаєте, чому Філарет, який іменує себе «патріархом України», носить на голові кукіль, який носять лише руські патріархи і більше ніхто у православному світі?

Філарету пропонують стати протестантом фото 2


Здавалося б, якщо ти такий патріот і нічого не хочеш мати спільного з «державою-агресором», ну придумай собі щось інше, наприклад, як інші предстоятелі Помісних Церков.

Філарету пропонують стати протестантом фото 3


Але ж ні, треба надіти кукіль саме Патріарха Московського!

Філарету пропонують стати протестантом фото 4


Нехай незаконно, нехай неканонічно, але все ж виглядати, як справжній Московський Патріарх. Ось і вся екклесіологія (вчення про Церкву).

Київський патріархат запозичує у «держави-агресора» не тільки патріарший кукіль. Майже усе облачення, церковне начиння, панагії, хрести і т. д. у «національно свідомого» «духовенства» виготовлено на підмосковному комбінаті «Софріно».

Свого нічого немає, все доводиться добувати, сором'язливо замовчуючи про свою приналежність до розкольницької організації. Навіть Благодатний вогонь на Пасху.

Філарету пропонують стати протестантом фото 5


Подивіться на це обличчя. Хіба воно освячене пасхальною радістю? Ні, це обличчя людини, яка чудово розуміє, що тримає в руках Вогонь крадений, що цей Вогонь сходить тільки на канонічного православного Патріарха Єрусалимського, і що всі спроби розкольників отримати його самостійно закінчувались невдачею.

Отже, маємо: Київський патріархат, створений з замісу націоналістичної ідеології, державного втручання, честолюбства і фінансової нечистоплотності, який, незважаючи на всі захоплення храмів, так і не зміг об'єднати усіх православних в Україні.

Але цій організації потрібно дати хоч якесь канонічне виправдання. І от починаються дипломатичні метання: то Петро Порошенко поїде до Єрусалимського Патріарха, то Володимир Гройсман поїде до Константинопольського, то депутати, то ще якісь чиновники. Ці люди, далекі від розуміння того, що таке Церква, гадають, що варто комусь із патріархів зробити сприятливу заяву з приводу УПЦ КП, і вона одразу ж стане в один ряд з усіма Православними Церквами.

Але результат всіх цих зусиль нульовий. Усі патріархи в один голос твердять: ми визнаємо в Україні лише УПЦ та її предстоятеля Блаженнішого Онуфрія. Всі, хто свого часу відокремився від Церкви, повинні знову в неї повернутися шляхом покаяння, і якщо це станеться, тоді вже питання про автокефалію буде розглядатися предметно.

Але ж каятися ніхто не хоче. Хоча Бог чекає на це покаяння. Філарету вже 88 років, а Бог його тримає на цій землі, дає йому час покаятися, бо «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1Тим 2:4). Думаю, що і всі ми, православні, бажаємо Філарету того ж.

Але замість покаяння Філарету і всьому Київському патріархату пропонується просто «забити» на канонічне визнання. Не визнають, мовляв, і не треба. І пропонує це дуже авторитетна людина, що стояла біля початків створення УПЦ КП. Не будемо тут знову перераховувати усі його регалії, нагадаємо один епізод з його біографії. У 1992 р., в розпал розкольницьких подій, коли вже відбувся Харківський Собор, на якому Філарет був усунутий, коли він цьому рішенню не підкорився і почав створювати Київський патріархат, однією з ключових фігур у цьому протистоянні став голова Ради у справах релігій. Президент Леонід Кравчук своїм указом звільнив з посади М.П. Колесника і замінив його більш благонадійним А.Л. Зінченком, який став всіляко сприяти розколу і протистояти законному предстоятелю УПЦ Митрополиту Володимиру. Тож Київський патріархат – це і його, Зінченка, дітище.

І ось зараз ця людина пропонує Київському патріархату перетворитися на одну з протестантських деномінацій, бо його заява про те, що «Христова церква – це коли люди збираються і моляться в ім'я Христа, поминають, сповідаються, намагаються очиститися від гріха, шанують Євангеліє. Цього достатньо», – це суто протестантський погляд на Церкву. Порівняйте з визначенням Церкви в лютеранстві: «Церква є зібрання святих, в якому правильно проповідується Євангеліє і правильно звершуються таїнства» (Conf. aug. p. I, VII, 1). Як відомо, протестанти заперечують існування видимої, організаційно оформленої Церкви. Замість цього вони вчать про невидиму Церкву, в яку входять усі люди, що «істинно» вірують та добро роблять.

І це для Київського патріархату справді вихід. Якщо не складається з канонічним визнанням, можна оголосити, що ми входимо до «невидимої Церкви», і більше нам нічого не потрібно. Ми можемо спокійно собі молитися, сповідатися, читати Євангеліє і т. д.

Все це добре, але треба усвідомити, що це вже не Православ'я, а протестантизм православного обряду. Православне вчення про Церкву зовсім інше. Христос заснував Церкву видиму, видиме апостольство і наслідувану від них видиму ієрархію, видимі священнодійства (таїнства) для передання у видимих знаках невидимої благодаті. У вченні Спасителя і апостолів ясно показане і значення для спасіння видимої сторони Церкви – значення настільки істотне, що видима приналежність до Церкви, видиме сповідання віри, видима участь у таїнствах становлять умови спасіння людини і її примирення з Богом.

Хочеться застерегти тих, хто прислухається до міркувань Арсена Зінченка. Приналежність до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви – це не «канонічна довідка». Це і єдність з Єрусалимським Патріархом, який отримує на Пасху Благодатний вогонь, це і єдність зі святою горою Афон, де тисячі ченців невпинно звертаються у молитві до Бога, це і єдність з усіма святинями православного світу. І від усього цього Зінченко пропонує відмовитися: «Нам не потрібно нових визнань».

Дивна річ, але Арсен Зінченко зі своїми ідеями опинився у мейнстрімі тих процесів, які йдуть у протестантському світі. Там теж, виявляється, зараз в тренді відмова від конфесійної самоідентифікації. Нещодавно на одному з протестантських порталів була опублікована стаття «The Rise of the Nons: Protestants Keep Викидають Denominations», у якій йдеться, що кількість протестантських релігійних організацій, що не асоціюють себе з жодним об'єднанням, росте з катастрофічною швидкістю. Цей процес повністю відповідає збільшенню скептицизму і недовіри людей до будь-яких організованих структур.

Ось як про це говорить професор теології Бейлорського університету Роджер Олсон: «Зростання популярності позаконфесійної ідентичності настільки сильне, що навіть конфесійні Церкви стали приховувати свою конфесійну приналежність для того, щоб уникнути неприємних розмов та асоціацій з релігійної ієрархією і структурами». Але ж якщо подумати... Конфесійна приналежність визначається тим, що люди сповідують певні догмати, віровчення. Це ж найважливіше в будь-якій релігії!

В усі часи православні люди за свою віру, за догмати були готові життя віддати, а для сучасної людини це, виявляється, неактуально. Набагато простіше вважати по-протестантськи, як вчить Арсен Зінченко: «Христова церква – це коли люди збираються і моляться в ім'я Христа, поминають, сповідаються, намагаються очиститися від гріха, шанують Євангеліє. Цього достатньо». Враховуючи сучасні тенденції, послідовників такого напрямку буде предостатньо, але от тільки не Христова це буде Церква!

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також