Як християнин повинен ставитись до соціальної несправедливості

20 Березня 2017 14:40
490
Як християнин повинен ставитись до соціальної несправедливості
Примара євроінтеграції бродить Україною та не дає спокійно жити її громадянам. Адже вдалося їм там, на Заході, побудувати «справедливе» суспільство – чому ж ми не можемо? Подібними питаннями задаються сьогодні тисячі і тисячі наших співвітчизників.

Та що говорити про нас, грішних? Мрія про побудову справедливого ситого суспільства буквально пронизує всю історію людства. Скільки навколо цієї мрії зламано списів? Скільки втрачено життів, зруйновано держав та імперій? Скільки зусиль витрачено? Але й досі ані численні реформи, ані революції і війни, ані відхід інтелігенції в народ, ані масова освіта і культура, ані науково-технічний прогрес та багато-багато іншого так і не наблизили нас до заповітного результату.

Втім, нам можуть вказати на Європу, – мовляв, подивіться, ось воно – суспільство справедливості і добробуту. Однак, якщо пильно придивитись до європейського досвіду, то й тут ми легко помітимо, що не все так добре у «Датському королівстві».

Як досягти процвітання за рахунок соціальної несправедливості?

По-перше, все в світі відносно. Так, в Європі вищий рівень життя, але це означає не те, що там немає проблем, а те, що європейці стикаються з проблемами зовсім іншого порядку, ніж ми. І не факт, що ці проблеми, принаймні, з психологічної точки зору, «легші» за наші. Саме тому в розвинених європейських країнах такий високий рівень самогубств. І, між іншим, згідно зі статистичними опитуваннями, найщасливіші люди живуть зовсім не в найбагатших країнах. Так вже влаштована людина, що сите-тваринне життя не приносить щастя та відчуття повноти і сенсу існування. Коротше кажучи, тут працює приказка: «Добре там, де нас немає!». Та й не скрізь в Європі добре: в таких країнах, як Болгарія чи Румунія, наприклад, рівень життя, за мірками Євросоюзу, без всякого перебільшення можна назвати жебрацьким.  Або, наприклад, давайте згадаємо про те, що з країн Прибалтики чи не половина населення виїхала після того, як їхні країни увійшли в Євросоюз.

По-друге, можливо, в європейських країнах рівень агресії трохи нижче, ніж в нас, а рівень життя вище, але от у сенсі морального розкладання європейці, як кажуть, – йдуть попереду планети всієї. А тепер згадайте нещодавній гей-парад в Києві, коли пару тисяч геїв  та лесбіянок охороняла вдвічі більша кількість поліцейських? Згадайте негативне ставлення до цієї події більшості нашого населення? І, можливо, тоді ви зрозумієте, що в плані моральності або на тлі масових гей-парадів, що проводяться у найбільших містах Європи, ми не такі вже й безнадійні.

Ну і по-третє, будучи зачаровані європейськими цінностями, а найголовніше – європейським способом життя, ми геть забули про те, що весь цей добробут, яким так пишаються європейці, побудовано на кістках розорених ними народів і знищених культур. Століттями європейці висмоктували всі соки, людські і матеріальні ресурси з країн третього світу. Ними були фактично пограбовані Південна і Північна Америки, а корінне населення останньої було фактично знищене та загнане в резервації. Не менше грабували й Індію, Південно-східну Азію, Китай, Африку, з якої на потреби процвітаючої Європи були вивезені мільйони чорношкірих рабів.

І не тільки їх: окрім людських ресурсів, європейські колоністи у величезних кількостях вивозили з країн третього світу до Європи, а потім і до Сполучених Штатів, культурні цінності древніх цивілізацій.

Ви запитаєте мене: що ж поганого в тому, що освічені європейці так люблять давню культуру? І я вам відповім: погано те, що вони люблять її в музеях, коли вона (культура того чи іншого народу) покривається пилом і перетворюється на мертву мумію, і зовсім не люблять її живий варіант. У своїх університетах вони захищатимуть сотні й тисячі дисертацій по  древнім культурам, проводитимуть розкопки по всьому світу і т. д. Але коли мова заходить про те, щоб прийняти в спільноту європейських народів людей з чужими їм цивілізаційними установками, вони постараються знищити або, просто кажучи, позбутися цих установок та насадити на їхнє місце свою систему, часом дуже сумнівних, цінностей.

Саме тому ми можемо сьогодні спостерігати катастрофу в Сирії, де після втручання в її внутрішні справи Сполучених Штатів й їхніх європейських союзників був повністю зруйнований уклад життя громадян цієї країни та її давня культура. А в результаті ми отримали мільйони біженців в Європу, яким ще тільки належить стати справжніми толерантними європейцями.

Те ж саме ми спостерігаємо і в сучасній Україні, де євроінтеграція привела, з одного боку, до гонінь канонічної Православної Церкви та дискредитації традиційної православної культури, а з іншого боку – до підтримки уніатів-католиків, втечі з країни мільйонів працездатних громадян та втрати цілих регіонів, мешканці яких не проявили оптимізму щодо євроінтеграції та насильницької українізації.

Коротше кажучи, сьогодні в Україні ми стали свідками того, як нас намагаються інтегрувати у співтовариство європейських країн шляхом повного економічного розорення та знищення нашої споконвічної віри і православної культури. Ось вам і цивілізовані європейці! Нічим іншим, як лицемірством, таку позицію наших європейських друзів назвати не можна. Тобто, якщо ви пограбували купу людей і за рахунок цього створили добробут для себе та своїх близьких, ви не стаєте автоматично цивілізованою і справедливою людиною, а залишаєтеся злочинцем, гідним покарання. Нехай і багатим злочинцем. Точно так само і у випадку з Європою ми маємо справу з суспільством, в якому відсутнє поняття соціальної справедливості, принаймні щодо тих, хто знаходиться поза межами Євросоюзу.

Булгаков все ж таки був геній!

Однак для більшості наших людей ці аргументи, на жаль, не є переконливими. Найчастіше проста людина, що замислюється над подібними питаннями, міркує так само, як і герой Булгаковського роману «Собаче серце» Шариков. «Взяти й поділити!» – ось метод, який здається більшості наших співгромадян найбільш дієвим для досягнення соціальної справедливості. І дійсно, давайте заберемо в багатих те, що вони вкрали у бідних і розділимо на всіх порівну. За ідеєю, має вистачити на всіх.

Як християнин повинен ставитись до соціальної несправедливості фото 1

Але ось парадокс: як показує практика, ці методи не працюють і призводять лише до соціальних потрясінь.

По-перше, тому що на всіх все одно не вистачить.

По-друге, тому що в державі, де люди спробують втілити методи Шарикова в життя, виникне соціальна напруга, в результаті якої неминуче впаде економіка, і багато чого ще буде зруйновано, та й загроза громадянської війни стає більш ніж вірогідною. Тобто гарного в будь-якому випадку буде мало, і замість того, щоб всім стати багатими, всі (ну або майже все) стануть бідними. Що ми і спостерігаємо сьогодні в Україні і спостерігали, наприклад, після революції 1917-го року в Росії.

І по-третє, рівності все одно не буде. Тобто і в цьому випадку не вдасться уникнути неминучого розшарування суспільства, коли одні стануть бідними (наприклад ледарі і посередності), а інші багатими (як правило, це аферисти і авантюристи різних мастей і т. д.).

Швидше кажучи, якщо в суспільстві назріли зміни, то здійснювати їх краще поступовими, плавними (без різких стрибків і потрясінь) мирними засобами з урахуванням специфіки розвитку та культури кожного окремого регіону і т. д. В тому числі і дбайливо ставлячись до міжрелігійних, міжконфесійних відносин.

Втім, я не даватиму порад щодо того, як саме це потрібно робити, бо це завдання виходить за межі моєї компетенції. Давайте лише подивимося на те, як саме християнство вчить людей ставитися до самого факту наявності в світі соціальної несправедливості.

Що говориться про соціальну несправедливість у Священному Писанні?

При поверхневому аналізі цієї проблеми у недосвідченого читача може скластися враження, що в Біблії присутній нехай і не заклик до побудови справедливого суспільства (раю на Землі), але як мінімум гострий соціальний протест проти тієї несправедливості, свідками якої були ті чи інші автори книг, які увійшли до біблійного канону. І дійсно, ось, наприклад, що пише з цього приводу ап.Яків: «А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла. Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь. Ви скарби зібрали собі на останні дні. Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота. Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день заколення» (Як. 5:1-5).

Втім, і крім цієї, досить красномовної, цитати ми можемо знайти в Святому Письмі достатньо місць, у яких викривалось багатство. Причому не обов'язково відверто неправедно нажите. В тому числі і Христос багаторазово викривав багатих не просто за те, що їхнє майно було нажите неправедним шляхом, але й за те, що (як, наприклад, у притчі про багача і Лазаря) воно не було використане на благі цілі.

Проте чого ми не знаходимо у Писанні, так це заклику «а-ля Шариков»: «Взяти і поділити!». Тобто ми не знайдемо в Біблії закликів до повалення влади, зміни несправедливого соціального ладу, бо у взаємовідносинах між Церквою та державою важливо враховувати різницю їхніх природ. Церква заснована безпосередньо Самим Богом – Господом нашим Іісусом Христом. Метою Церкви є вічне спасіння людей, мета держави полягає в їхньому земному благополуччі. «Царство Моє не із світу цього», – говорить Спаситель (Ів. 18. 36). «Цей світ» почасти кориться Богові, почасти ж, і головним чином, автономізує себе від власного Творця і Господа. Тією мірою, якою світ не підкоряється Богу, він підкоряється «батьку брехні» сатані й «у злі лежить» (Ів. 8. 44; 1 Ів. 5. 19). Церква ж – «Тіло Христове» (1 Кор. 12. 27), «стовп і підвалина правди» (1 Тим. 3. 15) – у своій таємничій сутності не може мати в собі жодного зла, ані тіні темряви. Оскільки держава є частина «світу цього», вона не має частини в Царстві Божому, бо там, де Христос, «все та в усьому» (Кол. 3. 11), немає місця примусу, немає місця протиставленню людського і Божого.

Та й щодо заможних людей Писання вчить нас, скоріше, вмінню давати моральну оцінку цьому явищу, а також бути «...багатими вірою і спадкоємцями Царства» (Як. 2:2-7), а не судити про людину за тим, як вона одягнена або (стосовно до нашого часу) на якій машині їздить. І тим більше не заздрити таким людям і не поклонятися їм та їхнім статкам.

Закінчити цю статтю мені б хотілося словами прекрасного православного богослова паризької школи прот. М. Афанасьєва, який у своїй роботі «Вступ до Церкви» писав з цього приводу наступне: «Глядіння на обличчя не допустиме для християн, і багатство в Церкві не може дати ніяких переваг. Християни чудово віддавали собі звіт в тому, що соціальні відмінності, існуючі в емпіричному світі, були причиною соціальної неправди... але тим не менш первісне християнство було дуже далеким від думки влаштовувати соціальну революцію. Не про це думало воно, а про те, щоб усунути з Церкви соціальну неправду. Остання належить тому емпіричному світу, який залишили християни і від неправди якого вони відреклися. Соціальний протест (про який пише ап.Яків, – прим. автора)... був протестом проти можливої соціальної нерівності серед членів Церкви, але разом з тим це було, звичайно, засудження взагалі соціальної неправди. Перші християни були дуже чуткими до цієї неправди, звідки виникало їхнє прагнення зменшити її не тільки між своїми, але й серед «зовнішніх». Звідси й виникала їхня повага до особистої праці, яка одна повинна дати необхідні засоби для існування: «Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (2 Сол. 3:10). І цей заповіт зберігає Церква».

Отже, на відміну від Шарикових наших днів, що закликають до соціальних
потрясінь заради блага людства, Церква закликає людину до подолання
соціальної несправедливості за рахунок праці на благо ближнього та до життя за
Заповідями Євангелія. Але в тому й полягає трагедія нашого суспільства, що ми
розучилися чути цей заклик Церкви Христової!
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також