«Ящик з рогами» – трибуна антихриста?

«Прийде час,
коли диявол увійде в коробку
і буде кричати звідти.
А з коробки будуть стирчати його роги».

Святий рівноапостольний
Косма Етолійський (1714-1779)

Якого сильного впливу на свідомість, психіку та емоції людини може надавати рухома картинка, стало очевидним відразу ж після винаходу у 1895 р. братами Люм'єр апарату «Сінематограф».

На першому показі їхнього фільму «Прибуття поїзда на вокзал Ла Cьота» глядачі, які  нічого не підозрювали, побачивши, що на них насувається поїзд, в жаху зіскочили з місць і кинулися до виходу.

Ця подія не тільки продемонструвала, наскільки потужним засобом для навіювання може стати «Чарівний ліхтар», але і дала поштовх колосальному росту популярності люмьєровської новинки. Можна сказати, що показ хвилинного «новинного кіносюжету», що пройшов 6 січня 1896 р., дав старт залученню людства у нову розважальну пристрасть, яка пізніше трансформувалася в пристрасть телевізійну.

З розвитком кінематографа зростала увага до нього з боку «сильних світу цього», які безпомилково визначили в ньому машину для маніпуляцій суспільною свідомістю.

У радянські роки в більшості кінотеатрів висіла цитата Леніна: «З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». Тодішні глядачі до неї настільки звикли, що навіть не задавалися питанням: а чому, власне, «вождь світового пролетаріату» так надихнувся настільки недосконалим ще кінематографом?

З дитинства нам втовкмачували ідолопоклонство, нібито Ленін був ідеальний у всьому. А значить, його «прозорливий геній» зумів далекоглядно оцінити, яке велике мистецтво проступає крізь каламутні ч/б кадри вульгарних буржуазних «фільм», що крутилися в прокурених шинках, під жваву музичку напівп'яних таперів.

Хоча якщо уважно придивитися до цієї цитати і заглибитись в історію, стане очевидно, що сатаніст, зруйнувавший Православну Росію, ніяким мистецтвом не захоплювався.

Ці слова він сказав у розмові з наркомом освіти РРФСР А. Луначарським. І, значить, мав на увазі виключно «просвітницьку» (читай – пропагандистсько-агітаційну) важливість кіно для більшовиків («для нас»). Для одурманення колишнього «народу-богоносця» грандіозною цинічною брехнею, яку принесли з собою ці слуги лукавого. І є залізна логіка в тому, що пророцтво св. старця Косми почало збуватися саме з їхнім приходом до влади.

На поч. 1920-х в СРСР масово відкриваються кінотехнікуми, кіномайстерні, акторські та режисерські курси і т. д. Новий поштовх для розвитку кіно як засобу для агітації і пропаганди (під видом мистецтва) дав фільм С. Ейзенштейна «Броненосець "Потьомкін"».

Ейзенштейн підняв на небачену висоту майстерність кіномонтажу, зачатки якого були ще у Люм'єрів. І за допомогою монтажної експресії затвердив у свідомості кількох поколінь радянських людей спотворену історичну картину заколоту на військовому кораблі в Одесі у 1905 р. Згадайте великі плани м'яса з хробаками, яке нібито давали матросам на обід, дитячу коляску, що котилася по Одеських сходах під дулами царських «сатрапів» – солдатів... Кадри, придумані геніальним режисером (і одночасно – витонченим маніпулятором свідомості), увійшли в аннали кінематографа, а сама стрічка – у світову десятку кращих фільмів всіх часів і народів.

В той же час з'явилися перші «кінопересувки» – автомобілі з кінопроектором, які почали їздити по містах і селах країни, добираючись до найвіддаленіших її куточків. Їхнім завданням було вести ідейно-пропагандистську та науково-культурну діяльність. Яка полягала, в основному, в тому, що селянам показували документальні короткометражки про індустріалізацію, колективізацію та досягнення радянського народу під керівництвом вождів. А також – у демонстраціях спочатку німих, а після 1930 р. – ігрових стрічок, кінокомедій і т. п. Під час запеклої боротьби з Православ'ям управління кінофікації вказували у своїх звітах, що, завдяки їхній діяльності, люди почали вважати за краще відвідувати кіносеанси в сільських клубах, ніж ходити до храмів А збір за квитки на тодішні «мильні опери» був вище, ніж пожертвування для Церкви.

Аналогічна ж роль відводилася, звичайно, і радіо. Чорні тарілки – гучномовці – висіли майже в кожному будинку.

Поки ще фільморяд і радіо не об'єдналися в комунікативно-технічний блок «з рогами», який можна було поставити в кутку кожної кімнати. Однак кращі уми вже не перший рік працювали над створенням такого приладу.

У 1907 році німцем Максом Дикманном був продемонстрований телевізійний приймач з двадцятирядковим екраном розміром 3х3 см і частотою розгортки 10 кадр/с.

Великий внесок у розвиток телебачення внесли професор Петербурзького університету Б. Розінг, винахідники О. Адамян, Б. Грабовський та В. Белянський та інші.

Значний стрибок уперед був зроблений завдяки працям учня Розінга – В. Зворикіна, який, емігрувавши після революції до США, подав заявку на телевізійний прилад, заснований на телевізійному принципі роботи – т. зв. «іконоскоп». Винахід цієї електронної передавальної телетрубки дозволив почати масове виробництво таких приймачів.

В руській еміграційній пресі він отримав назву «радіоглядитель».

Телевізійне мовлення відкрилося у США в 1927 р., у Великобританії в 1928 р., у Німеччині в 1929 р.

У гітлерівській Німеччині рейсхміністерство пропаганди Геббельса теж швидко збагнуло, що кіно – найважливіше з мистецтв. Втім, як і радіо. Немає сумнівів, що, якби в ті роки було налагоджено масове виробництво портативних телевізорів, вони стали б невід'ємною приналежністю у комплектації німців засобами для обдурення.

Як відомо, Геббельс оголосив брехню пріоритетом пропаганди «Третього рейху». Ось деякі з його висловлювань:

«Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней!»

«Ми домагаємося не правди, а ефекту».

«Брехня, сказана сто разів, стає правдою».

«Інформація повинна була бути простою і доступною і повторювати її, тобто вбивати в голови, потрібно якомога частіше».

Втілення в життя цих «постулатів» в гітлерівській Німеччині призвело до того, що німці дійсно перетворилися в фанатичне «стадо свиней». А після розгрому «Рейху» вони заявляли, що нічого не знали про злочини фашизму, який знищив майже 60 млн. людських життів.

Звичайно, радянські кіно і радіо в роки війни відігравали позитивну роль. Бійцям в окопах показували «Бойові кінозбірки», улюблені кінострічки, концерти. Голос В. Левітана і зведення Радіоінформбюро по Всесоюзному радіо з завмиранням сердець ловили мільйони людей. Виступи по радіо знаменитих артистів, письменників, вчених підтримували голодуючих ленінградців, допомагали їм вижити.

Це підтверджує відому істину, що технічні новинки – чи то телевізор, комп'ютер або навіть ядерний реактор – самі по собі нейтральні, вони здатні приносити як користь, так і шкоду. Все питання в тому, як ними скористається людина. Але, на жаль, людина, піддаючись хитрощам лукавого, будь-яке наукове досягнення часто звертає собі на шкоду.

Після розгрому гітлерівської Німеччини в Європі настала нова епоха. Вона характеризується американським впливом на тій її частині, яка входила в зону англо-американської окупації.

У країнах Західної Європи, які швидко відновлювали свої народні господарства завдяки американським інвестиціям, одночасно відбувається мутація культурних і світоглядних цінностей. Традиційні для народів, що населяють ці території, католицизм і протестантство (в основному, лютеранське або кальвіністське) стали поступатися новій соціально-політичній доктрині, яку можна охарактеризувати як «цивілізація телебачення».

Простіше кажучи, широке поширення ТБ поклало початок руйнуванню західної християнської культури.

1950-60 рр. – час боротьби молодої цивілізації з совістю, соромом, пристойностями. Всі ці «сексуальні революції», молодіжні рухи (хіпі, панки та ін), рок-н-рол та бугі-вугі, різномасте і багатолике сектантство... Протестні, а по суті, бісівські, настрої призвели до того, що Європу раз за разом стрясали молодіжні бунти, скандали, епатажі. І чималу роль зіграло тут телебачення. Воно перетворилося в розсадник антикультурної та антихристиянської зарази, яка під виглядом боротьби за «права людини», демократію і свободи інфікувала європейське суспільство розпустою і наркоманією, вседозволеністю і цинізмом, аж до шаленого сатанізму.

У Радянському Союзі ж, який вважався тоді тоталітарною країною, існували цензура і суворий контроль за тим, щоб «згубні впливи Заходу» не просочувалися в уми наших співгромадян, особливо – молоді. Правда, вони все одно просочувалися, оскільки сталінська «залізна завіса» стала вже не такою щільною. «Ліберальна» молодь марила західними магнітофонами, музичними новинками, зачісками і шмотками укупі з «вільнодумними» ідеями.

Забігаючи вперед, скажу, що багато хто з тих самих лібералів – прогресивна творча інтелігенція, – які були в свій час для нас прикладами явного або прихованого протистояння режиму, зараз всіляко підтримують будь-які антиправославні і антицерковні випади, блюзнірство і богохульство. А також фашизм і нацизм, якщо вони виряджаються в тогу європейської «демократії».

Виходить, що пізній СРСР був, по суті, навіть більш християнським, ніж Захід. Нащадки «народу-богоносця», хоч і відпали від Церкви, але все ж таки зберегли багато які істинно християнські цінності, виховані століттями: цнотливість, порядність, скромність, відповідальність, сором'язливість.

І наше ТБ було досить цнотливим і цілком безневинним. У всякому випадку, у порівнянні з пострадянським і особливо – з нинішнім українським.

Втім, в останні роки перед розпадом Союзу, коли цензура «послабила гайки», центральні канали масово заполонили численні «екстрасенси», ворожки, «інопланетяни», гороскопи та інша нечисть.
  
Так сталося падіння останнього морального телевізійного бастіону – радянського ТБ. Телетехніка почала більшою мірою служити злу, ніж добру.

В незалежній Україні телевізійники, особливо – недержавні, що підкоряються лише своїм товстосумам-господарям, – швидко «зіскочили з котушок». Ефір перетворився в потужний засіб для отримання надприбутків (в першу чергу, рекламних). І служителі Мамони не шкодували інвестицій для того, щоб за допомогою вже не кімнатних рогатих антенок, а надпотужних ретрансляторів, занурити в його нечистоти кожного українця. Жодних моральних або релігійних рамок сьогоднішній телеконтент не має.

Щоправда, за часів президентства Л. Кучми, з'явилася Комісія з моралі, яка намагалася хоч якось обмежити потік ефірного насильства і розпусти. Наприклад, «еротичні» фільми та програми зі сценами насильства не можна було показувати раніше 23 годин. Була введена система візуальних позначок, щоб глядач розумів одразу, до якої вікової категорії відноситься передача.

У післямайданні роки Комісію скасували, всі обмеження (крім політичних) на ТБ зняті. У більшості передач застосовуються принципи політичної пропаганди, розроблені все тим же Геббельсом. Зокрема, він допускав використання одних і тих же прийомів у політпропаганді і комерційній рекламі.

Серед них:

- позаетичність, використання білої, сірої та чорної пропаганди;
- упаковка пропаганди у привабливу оболонку;
- особлива роль масових комунікацій (радіо, телебачення) в контролі над свідомістю;
- масоване використання фальсифікацій (те, що зараз називають «чорним піаром»).

З жалем доводиться констатувати, що ці «принципи» правлять сатанинський бал на українському ТБ, особливо на таких телеканалах, як «1+1», «ICTV», «Громадське ТБ», «Експрес ТБ» та інших.

Можна як приклад привести сумно пам'ятні наклепницькі, образливі випади в брехливих «репортажах» ТСН («1+1») про Всеукраїнський Хресній ході в ім'я любові і миру в Україні, організований Українською Православною Церквою з благословення її предстоятеля, блаженнішого Митрополита Онуфрія.

СПЖ писав тоді про це. Повторю лише деякі з «перлин» телеканалів, про які йшлося:

«Кілька десятків прочан всіх поставили на вуха. Чому УПЦ МП вирушила маршем на Київ».
«Хресний хід Московського патріархату перетворився в VIP-захід з фейс-контролем».
«Алхімія хресного ходу УПЦ МП. Як релігія стає політикою та загрожує Києву провокаціями».


Відомо, чим закінчився Хресний хід – молебнями на Володимирській гірці біля пам'ятника хрестителю Русі, а також у Києво-Печерській Свято-Успенській Лаврі. Жодного випадку агресії з боку його учасників зафіксовано не було. Навіть у відповідь на провокації та напади з боку ненависників Церкви, що їх нацьковували ті ж телебрехуни. Але чи вибачилися останні за свою брехню? Аж ніяк.

Взагалі згадані електронні ЗМІ відрізняються не тільки ненавистю до Церкви і Православ'я, але і надвисоким за цинізмом рівнем брехні та інсинуацій. Причому вони абсолютно не бояться судових переслідувань за наклеп. Ситуація в країні така, що їм подібні переслідування не загрожують. Навпаки, влада всіляко, явно чи приховано, підтримує ці рупори дезінформації і безпардонної брехні.

З операторської точки зору їхні «репортажі», що використовують досвід, накопичений світовим кіно і ТБ, цілком професійні. На ділі ж це суцільні фальшивки, розраховані на невибагливого «гомо медіум» – «людину медійну».

Даний термін виник порівняно недавно.

«Гомо медіум» не дає собі праці вникати в суть подій, аналізувати їх. Нерозумно кліпаючи очима, він поглинає їх, як чіпси і пиво. І просочується до мозку кісток брехнею, яку з «драйвом» несуть з екрану фігляри-ведучи («привертає увагу оболонка»!). Несуть, навіть не особливо піклуючись про правдоподібність. «В стилі комерційної реклами». Все по Геббельсу.

Випуски новин у виконанні телеклоунів такі, що іноді здається, ніби сам рейхсміністр пропаганди з глибин пекла проводив з ними майстер-клас: «Брехня, сказана сто разів, стає правдою».

І це не дивно.

У кутку, де стоять і висять зараз святі ікони, будуть стояти звабливі прилади для зваблення людей. Багато хто скаже: «Нам потрібно дивитися і слухати новини». Ось в новинах-то і з'явиться антихрист». Преподобний Лаврентій Чернігівський