Наше усе!
Апостол проповедание и отец догматы Церкве едину веру запечатлеша: яже и ризу носящи истины, исткану от еже свыше богословия, исправляет и славит благочестия великое таинство (Кондак, гл.8)
Видатний літературний та театральний критик Аполлон Олександрович Григор'єв якось сказав про Пушкіна, що він – наше все. Для нас, православних християн, нашим всім, без перебільшення, є Святі Отці. Особливе місце серед всіх Святих Отців займають три вселенських вчителя та святителя – Василь Великий, Григорій Богослов та Іоанн Золотоустий. Їх соборну пам'ять нині святкує Православна Церква.
Назвемо також імена інших видатних Святих Отців богословів, прославлених Церквою в усі часи: Ігнатій Антіохійський, Іриней Ліонський, Афанасій Олександрійський, Григорій Ніський, Кирило Олександрійський, Кирило Єрусалимський, Максим Сповідник, Іоанн Дамаскін, Фотій Константинопольський та Григорій Палама. Не забудемо і аскетів, і духовних наставників: Антонія Єгипетського, Макарія Єгипетського, Іоанна Лествичника, Ісаака Сирина, Єфрема Сирина, Симеона Нового Богослова...
Православна Церква знає ще чимало святих, які, будучи духовними наставниками та богословами, пояснювали та боронили православну віру. Таких святих називають Святими Отцями Церкви, а їх вчення – «святоотцівським».
«Отці Церкви суть «наступники духу апостольського, які і могли по даруванням богопросвіченого розуму та хотіли по благодатній чистоті душі пропонувати та запропонували в писаннях чисту істину Христову, насіння Боже, чинне на спасіння» – дає визначення святитель Філарет Чернігівський.
Святі Отці не просто викладали православну віру, але найголовніше – поєднали чистоту вчення зі святістю свого життя. Вони були визнані Церквою у якості віровчительних авторитетів, у творіннях яких Церква бачить пояснення своєї віри.
Одні Святі Отці були апологетами, тобто захисниками християнського вчення від зовнішніх ворогів віри – іновірних та безбожних гонителів. Інші Святі Отці захищали Православ'я від внутрішніх ворогів Церкви – єретиків. Такий захист від єретиків був не менш важливим, ніж захист від зовнішніх нападів. Єретик небезпечний тим, що завдає шкоди повноті християнської Істини, вносить розділення в життя Церкви та розбрати в християнську громаду. Вчителі єресей не просто помилялися або помилялися через незнання, але діяли свідомо та зловмисно. Треті отці займалися лише тим, що вчили християнській вірі, систематизуючи та тлумачачи її. Четверті були наставниками в духовному житті, наставляючи віруючих у способах спілкування з Богом у молитві та добродіянні.
Ті отці, які зосереджувалися на духовному подвигу, називалися аскетами. Ті ж, хто зосереджувався на шляху духовного спілкування з Богом, називалися містиками або тайновидцями.
Всі Святі Отці, будь вони богослови, пастирі, аскети або містики, в своїх навчаннях виходили з власного духовного досвіду життя в Церкві Христовій. Вони поєднували блискучий розум з чистотою душі та праведністю життя, що і робило їх дійсно Святими Отцями Церкви. Святоотцівські писання не є абсолютно безпомилковими, в них можуть міститися окремі приватні помилки, які пояснюються людської неміччю.
Однак за своїм загальним змістом вчення отців єдине, натхненне Духом Святим, побудовано на біблійній та літургійній основі. Тому отці мають величезний авторитет у Православній Церкви. Без їх богослов'я неможливо правильно, цілісно та систематично зрозуміти Божественне Одкровення, а значить, і жити у злагоді з ним.
Для будь-якої православної людини святоотцівські труди є незамінними помічниками у вирішенні різних теоретичних богословських та практичних духовних питань. Особливе, якщо не найголовніше, місце в їхніх трудах займає тлумачення Євангелія та всього Святого Письма.
«Не дерзай сам тлумачити Євангеліє та інші книги Святого Письма. Письмо вимовлено святими пророками та апостолами, вимовлено не довільно, а по навіюванню Святого Духа. Як же не безумно тлумачити його довільно? Святий Дух, Який промовив через пророків та апостолів Слово Боже, витлумачив його через святих Отців. І Слово Боже і тлумачення його – дар Святого Духа. Тільки це одне тлумачення приймає свята Православна Церква! Тільки це одне тлумачення приймають її істинні чада! Хто пояснює Євангеліє та все Письмо довільно, той цим самим відкидає тлумачення його святими Отцями, Святим Духом. Хто відкидає тлумачення Писання Святим Духом, той, поза всяким сумнівом, відкидає і саме Святе Письмо» – стверджує святитель Ігнатій Брянчанінов.
«Одне з основних відмінностей православної церковної традиції від протестантської полягає в тому, що для нас авторитетно не тільки Святе Письмо, а й Святе Передання Церкви, – продовжує думку святителя митрополит Іларіон Алфєєв. – У православній традиції Писання сприймається не як щось первинне по відношенню до церковного Передання: Письмо зросло з Передання та становить його невід'ємну частину. У Православній Церкві Писання інтерпретується не спонтанно, а в світлі Передання, відбитого в богослужінні та в творах отців та вчителів Церкви.
З святоотцівської спадщини пріоритетне значення для православного християнина мають твори отців древньої неподіленої Церкви, особливо ж східних отців, що мали вирішальний вплив на формування православної догматики. Думки західних батьків, які узгоджуються з вченням Східної Церкви, органічно вплітаються в православне Передання, уміщуючи у собі як східну, так і західну богословську спадщину».
Може скластися враження, що Святі Отці, при всій їх важливості, є спадщиною давно минулого, що наше завдання полягає лише у тому, щоб пам'ятати про приклад їх життя та вченні, дбайливо зберігати їх спадщину. Чи залишилися Святі Отці в минулому?
На думку прот. Іоанна Мейендорфа, Божественне Одкровення не обмежено жодними хронологічними рамками. Дух Святий діє через людей усіх часів, і Церква «дізнається» у людях своїх «святих отців» не через давнину, а, керуючись своєю внутрішньою інтуїцією, на підставі якої і формується Передання.
Багато православних людей, які читають святоотцівську літературу, стикаються з протиріччями між висловлюваннями Святих Отців. Однак більшість з цих протиріч є уявними. Справа в тому, що одна і та ж істина може бути виражена по-різному, в залежності від епохи, від особистого досвіду, мови та контексту. Виділення Отцями різних аспектів однієї істини говорить лише про багатогранність цієї істини, про її багатство, але не про суперечки між великими вчителями.
Навіщо нам читати та вивчати святоотцівські творіння? «Перш за все, вивчення отців дає нам можливість зрозуміти традицію, до якої ми належимо, – відповідає митрополит Іларіон Алфєєв, – сприйняти ту саму «віру отцівську», яку зберегли для нас духовні письменники Східної Церкви, увійти у володіння скарбницею православного Передання. Багато хто в наші дні вважають за краще «передання старців» багатовіковому Переданню Церкви, живуть різного роду міфологемами, створеними біляцерковним або псевдоцерковним середовищем. Подолання цієї ситуації можливо в тому випадку, якщо буде подолано розрив між богослов'ям та життям, якщо буде відновлений живий зв'язок між святоотцівським вченням та церковною практикою. Наша церковна практика не ґрунтується на святоотцівськім вченні – і в цьому корінь багатьох проблем сучасного церковного буття. Знання отців допомагає православному християнинові серед безлічі сучасних філософських та світоглядних течій не збитися з правильного шляху, не захопитися «навчаннями чужими» (Євр. 13,9). Воно допомагає християнинові пізнати себе, правильно побудувати свої взаємини з Богом, налагодити духовне життя. На відміну від рецептів, пропонованих такими навчаннями, як, наприклад, психоаналіз, святоототцівські поради дихають здоровим духом, бо виходять з вірного розуміння людської психіки, з усвідомлення необхідності боротьби з гріховними нахилами та придбання навику до добродіяння. Святоотцівські поради набагато більш універсальні, ніж основні постулати фрейдизму, та застосовні до людей, що живуть у самих різних часових та культурних контекстах».
Тому, як каже митрополит Діоклійський Калліст (Уер): «Православний християнин повинен не просто знати отців та цитувати їх: він повинен увійти в їх дух та придбати «святоотцівський розум». Він повинен розглядати отців не тільки як спадщину минулого, але як живих свідків та сучасників».
Святитель Ігнатій Брянчанінов підкреслює спасительну актуальність святоотцівської спадщини: «Засвой собі думки та дух святих Отців читанням їх писань. Святі Отці досягли мети: спасіння. І ти досягнеш цієї мети по природному ходу речей. Як однодумний та однодушний святим Отцям, ти спасешся».
Так само святитель звертає нашу увагу на те, як треба правильно вивчати труди Святих Отців: «Кожен вибери собі читання Отців, що відповідає своєму способу життя. Відлюдник нехай читає Отців, які писали про безмовність; чернець, що живе у гуртожитку, – Отців, які написали настанови для чернечих гуртожитків; християнин, що живе посеред світу, – святих Отців, що промовили свої повчання взагалі для всього християнства. Кожен, в якому б званні не був, почерпай рясне повчання у писаннях Отців. Неодмінно потрібно читання, відповідне способу життя. Інакше будеш наповнюватися думками, хоча і святими, але невиконаними самою справою, збуджуючими безплідну діяльність тільки в уяві та бажанні; справи благочестя, що личать твоєму способу життя, будуть вислизати з рук твоїх. Мало того, що ти станеш безплідним мрійником, – думки твої, перебуваючи в невпинному протиріччі з колом дій, будуть неодмінно народжувати в твоєму серці збентеження, а у поведінці невизначеність, тяжкі, шкідливі для тебе та для ближніх. При неправильному читанні Святого Письма та святих Отців, легко можна ухилитися зі спасительного шляху у непрохідні нетрі та глибокі провалля, що і сталося з багатьма».
Препрославлен еси, Христе Боже наш, светила на земли отцы наша основавый, и теми ко истинней вере вся ны наставивый: Многоблагоутробне, слава Тебе (Тропарь, гл. 8).
