Чи існують наукові докази буття Божого?
У книзі «Майстер і Маргарита» диявол (Воланд) каже, що є 5 доказів буття Божого, але Кант зруйнував їх, спорудивши 6-те. Про які докази йде мова?
Сергій Кляц
Відповідає протоієрей Володимир Долгіх:
– Сьогодні традиційно прийнято вважати, що існує чотири класичних докази буття Бога: космологічний, телеологічний, онтологічний й моральний. Однак у романі ми читаємо про п'ять, тому слід пояснити, що, швидше за все, тут йдеться про п'ять шляхів доказу буття Божого Фоми Аквінського, які він відобразив у своїй знаменитій сумі «Сумі»[1].
Перший шлях будується на розумінні руху, другий – на розумінні сенсу діючої причини, третій – виходить з поняття необхідної істоти, четвертий – походить із поняття ступенів вдосконалення сутностей і п'ятий – будується на управлінні речами (універсуму). Якщо говорити про відношення цих п'яти шляхів до сьогоднішніх класичних доказів, то перші чотири – це форми космологічного, а п'ятий – одна з форм телеологічного.
Крім того, у романі відбувається певна плутанина, бо основна критика Канта була зосереджена на онтологічному рядку, сформованому ще Ансельмом Кентерберійським. Що ж стосується інших доказів, то для Канта Бог – це позамежна Сутність недоступна якому-небудь емпіричному чи розумовому людському досвіду, а тому й говорити про докази, як безальтернативні і непорушні не доводиться. Тут, загалом-то, він правий, тому всі ці докази краще іменувати аргументами.
З іншого боку, абсолютно не правий Берліоз, що повідомляє нам зі сторінок роману, що «жоден із цих доказів нічого не вартий, і людство давно здало їх в архів». Це твердження вкрай далеке від істини, оскільки класичні аргументи досі розбурхують розум різних мислителів, які намагаються надати їм нові форми і зробити більш переконливими.
Наприклад, американський філософ Чарльз Харсхорн[2] сформував онтологічний аргумент, використовуючи закони модальної логіки, а нині ще живий аналітичний філософ Алвін Плантінга[3] взагалі його переробив на підставі ідеї про множинність світів. Ще один філософ Норріс Кларк[4] розробив чудову форму телеологічного аргументу, ґрунтуючись на ідеї світу, як динамічно впорядкованої системи.
Сам же Кант розробив моральний аргумент, який говорить про існування Творця й безсмертя людської душі[5]. Не вдаючись у складні роздуми Канта, зазначимо лише, що існування моральності для нього було свідченням прояву Бога. Бог, звісно ж, вищий за моральний досвід людини, проте моральність – це просвіт, що дозволяє побачити щось, більш високе, ніж навколишній світ повсякденної несвободи.
Чому ж Булгаков звів у своєму романі Фому й Канта, відповісти однозначно ми не можемо, бо його думок вже ніхто не дізнається. Однак можна все-таки припустити, що Воланд намагається тут виставити одного зі стовпів західнохристиянського богослов'я безпорадним проти мислителя Нового часу. Більше того, перевага Канта демонструється не тільки на підставі його критики аргументів Фоми, але ще і в тому, що той «переплюнув» знаменитого теолога, сформувавши свій доказ. Виходить чисто диявольський маніпуляційний виверт.
Однак це лише здогадки. Може бути і так, що Булгаков просто не «морочився» з кількісними значеннями аргументів буття Бога.