Як Церква ставиться до штучного запліднення?

14 Травня 2018 17:45
4695
Штучне запліднення стало відоме з 1978 року Штучне запліднення стало відоме з 1978 року

Як Церква ставиться до штучного зачаття дітей?

Валерій

Відповідає протоієрей Іоанн Омельчук:

Щодо питань штучного запліднення, то воно стало відоме з 1978 року, коли в англійській сім’ї, яка протягом 9 років лікувалась від безпліддя, народилась дитина. Дана подія дала сильний поштовх у розвиток біологічних питань. Православна Церква на сьогоднішній день має чітку позицію щодо медичних та юридичних положень, регламентуючи їх як древніми канонами, так і власною сучасною концепцією. В основі визначення права на життя людини в контексті штучного запліднення Церква виділяє ряд питань, одним із котрих є надання ембріону правового захисту в питаннях його умертвіння та використання донорського матеріалу.

Розвиток штучного запліднення поклав початок до розуміння людини як біологічного матеріалу, котрий використовується на благо інших людей. У Соціальній концепції Української Православної Церкви сказано: «Етично неприпустимими, з православного погляду, є всі різновиди екстракорпорального (позатілесного) запліднення, що припускають заготовлення, консервацію і навмисне руйнування «надмірних» ембріонів. Саме на визнанні людської гідності навіть за ембріоном заснована моральна оцінка аборту, засуджуваного Церквою». Якщо з'явиться можливість успішно використовувати екстракорпоральне запліднення без «запасних» ембріонів, то Церква залишається відкритою до обговорення цього питання. Якщо використовуються тільки власні статеві клітини подружжя, якщо не піддаються небезпеці знищення зачаті ембріони, то тоді можливо, не буде принципових етичних заперечень».

Оскільки всі питання біоетики мають відношення до моральних проблем, то будь-яка їх оцінка має грунтуватись на вченні Церкви про походження, цінність, характер, мету і кінцеве призначення людського життя.

Виходячи з твердження, що життя – це дар Божий, соборний розум Церкви у «Основах соціальної концепції…» відобразив відношення до втручань у людське життя: 1) тих, що ведуть до переривання життя (аборт – на першій її стадії і евтаназія – на останній), і 2) тих, що сприяють формуванню людського життя (екстракорпоральне запліднення, сурогатне материнство і клонування). 

Найважливішим із цих втручань є масове знищення ембріонів людини – ненароджених дітей: по-перше, проведенням медичних абортів і, по-друге,  науковими дослідами над ембріонами. Щодо першого: Церква беззаперечно вважає аборт гріхом вбивства. Велике поширення та виправдання абортів у сучасному суспільстві Церква розглядає як явну ознаку моральної деградації.

«Наступні покоління, якщо вірно будуть слідувати євангельському благовістю, вважатимуть чорними сторінками історії не лише тоталітарні режими і ГУЛАГи, не тільки винищення націй і війни, а і масові убивства тисяч людських ембріонів на благо науки і техніки» вважає архієпископ Афінський Христодул.

Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, даючи відповідь на питання стосовно репродуктивних технологій, писав: «Використовуючи новітні технології, медицина намагається допомогти бездітним парам подолати недугу безплідності. Проте не всі методи, які застосовуються для цього, є прийнятними з точки зору православної моральності. Тому православне богослов’я вивчає їх з моральної точки зору і дає оцінку методам допоміжної репродукції згідно з їх позитивними достоїнствами. Адже поряд із розвитком технологій відбувається також поширення на національному і міжнародному рівнях так званих «репродуктивних прав», що передбачають пріоритет статевої та соціальної реалізації особи над піклуванням про майбутнє дитини, про духовне та фізичне здоров’я суспільства, про його моральну стійкість. Це призводить до того, що у свідомості людей виробляється ставлення до людського життя як до продукту, який може бути об’єктом купівлі-продажу, яким можна розпоряджатися як певною матеріальною цінністю. Технологічне втручання у процес зародження людського життя ставить під загрозу не тільки духовну цілісність та фізичне здоров’я особи, а також і стосунки між людьми у сім’ї. Тому Свята Церква рекомендує подружжю, що не може мати дітей за медичними показниками, смиренно прийняти свій хрест бездітності як особливе життєве покликання або розглянути питання усиновлення за взаємною згодою. Якщо ж сім’я зважується на екстракорполярне запліднення, то подружжя повинні мати на увазі, що після того, як у пробірці відбудеться запліднення, ембріони за допомогою катетера транспортуються для прикріплення до ендометрію і початку вагітності. Звичайною медичною практикою запліднюються від 3 до 5 ембріонів, частину яких після постановки доімплантаційного діагнозу поміщають у матку. Ембріони, що залишилися, заморожуються або викидаються. Екстракорпоральне запліднення є гомологічне, якщо береться сім’я чоловіка, або гетерологічне, якщо використовується сім’я донора».

«До припустимих засобів медичної допомоги, говориться в «Основах соціальної концепції», може бути віднесене штучне запліднення статевими клітинами чоловіка», (гомологічне екстракорпоральне запліднення) оскільки воно не порушує цілісності шлюбного союзу, не відрізняється принципово від природного запліднення й відбувається в контексті шлюбних стосунків. Маніпуляції ж, пов’язані з донорством статевих клітин, (гетерологічне запліднення) порушують цілісність особи та вийнятковість шлюбних стосунків, допускаючи в них вторгнення третьої сторони».

Християнська етика засуджує застосування гетерологічного методу ще й тому, що вважає його особливим різновидом перелюбу, який порушує святість таїнства Шлюбу. Крім того, використання донорського матеріалу призводить до безвідповідального батьківства або материнства, підриває засади сімейних взаємозв’язків, тому що передбачає наявність у дитини і «соціальних», і «біологічних» батьків. «Морально неприпустимими, з православного погляду, є також усі різновиди екстракорпорального запліднення, що передбачає заготівлю, консервацію та навмисне знищенння «зайвих» ембріонів». тому що вони свідчать про деградацію людства і зведення нас до стану простого біологічного матеріалу. Окрім того, тут постає ще й особливе богословське питання: очевидно, що ці мільйони «зайвих» ембріонів – це живі люди, але їм недоступне таїнство Хрещення, у них немає людських імен, і знищення цих ембріонів позбавляє їх можливості пройти свій шлях до Бога.

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також