«Пікасо́»: діалог Єви з дияволом (закінчення)
Уривки з книги Андрія Власова. «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 25.
Попередню частину твору можна прочитати тут
Час дії: 1992 рік
Місце дії: Київ
Діючі особи: отець Лавр, семінаристи
– А в чому ж тут гріх? Адже не було заповіді: «Не говори зі змієм».
– Гріх у тому, що людина починає цікавитися гріховним прилогом, звертає на нього свою увагу і, відповідно, відволікається від думок благих, від молитви, від пам'ятування про Бога. Згадайте, браття, перша і найбільша заповідь: «Возлюбиши Господа Бога твоего ВСІМ серцем твоїм, і ВСІЄЮ душею твоєю, і ВСІЄЮ думкою твоєю». А друга заповідь: «Возлюбиши ближнього твого, як сам себе».
Єва повинна була любити, думати і спілкуватися тільки з Богом і Адамом, ближнім своїм, тобто з ближнім. Змій же не був ближнім для Єви. А тут вона залишила думання про Бога і про Адама, чоловіка свого, і стала розмовляти зі змієм.
Отець Лавр замовк, ніби роздумуючи.
– Коли я навчався в Московській академії, у нас був викладач, який дуже любив жартувати, – усі знали, що сам отець Лавр жартувати не любить, тим більше на богословські теми. – Так от, він, пояснюючи нам цей епізод, говорив: «Уявіть собі райський сад, дерева красиві, пташки співають, сонечко світить, все благоухає. Іде собі Єва по саду, милується… Все добре… І тут – на тобі! Підповзає до неї якась гадюка, та ще й починає говорити людським голосом…
Народ засміявся.
– …Та будь-яка баба перелякалася б і побігла швидше до чоловіка свого». Це, звичайно, гротеск, але… Суть у тому, що не повинна була вона зі змієм розмовляти. Святі отці кажуть, що досвідчені подвижники можуть прийняти гріховний помисел і почати з ним бесідувати з метою викрити її і прогнати з соромом, але новопочатковим, якими ми з вами є, зовсім не можна цього робити, тому що не ми переможемо помисел, а швидше за все, він нас.
Що ж робити, якщо людина прийняла гріховний помисел і почала з ним співбесідувати? На будь-якій стадії гріха, браття, є одна універсальна зброя: звернутися до Бога в покаянні і молитві. Але на цій стадії можна ще подумки протистояти гріху, протиставляючи йому благочестиві міркування. Але, повторюю, найбільш безпечним є звернення до Бога і духовного отця, якщо є така можливість.
Не будьте самовпевненими, браття. Дияволу вже не одна тисяча років від роду, і переспорити його – справа дуже важка. Ось і в раю він, переконавшись, що праматір наша безбоязно звернула до нього свою увагу, і до того ж неправильно переказала заповідь, вражає її словами: «Не смертю помрете: знає бо Бог, що в який день з'їсте від нього, відкриються очі ваші, і будете як боги, знаючи добре і лукаве».
По-перше, він знищує страх перед смертю і каже: «Не смертю помрете». І до речі, він-то абсолютно точно переказує заповідь, тільки навпаки. І ось, браття, подумайте про те, що лукавий повторює ці слова кожному з нас досі: «Не помрете!» На всі заклики пророків Божих, апостолів, святих, пастирів церковних, самого Христа – «люди, покайтеся у гріхах і дотримуйтеся заповідей» – диявол каже: «Ні, не помрете!». І люди вірять йому, не бояться.
А по-друге, він виставляє Бога заздрісником. Бог нібито побоюється того, що люди стануть, як боги. Хоча якби це було так, Бог просто не виростив би в раю дерева пізнання.
І по-третє, лукавий спокушає Єву перспективою швидкого і легкого обоження. Як тут не згадати слова Христа: «Увійдіть вузькими воротами: бо широкі ворота і широкий шлях, що веде до загибелі, і багато хто входить ними: а вузькі ворота і тісний шлях, що веде до життя, і мало тих, хто знаходить його».
Зауважте, браття, що змій більше нічого не говорить і не робить. Він не каже Єві: зірви плід. Він уже запустив у її душу свою отруту і чекає, що буде далі.
А далі йде наступна стадія розвитку гріха – сосложення, або насолода думкою. Коли наші почуття починають насолоджуватися перспективою скоєння гріха. Гріх нам уявляється приємним і солодким. У душі ще йде боротьба, ще воля наша не схилилася до рішення вчинити гріх, але почуття вже почали насолоджуватися.
Цей стан Єви описується словами: «І побачила жінка, що добре дерево на їжу і що приємно очам дивитися і красне є, щоб розуміти». Тут впадають в око слова про те, що жінка, браття, побачила, що дерево добре на їжу.
– А чому це впадає в око?
– Та тому, що раніше лише Бог говорив, що добре і що недобре. Розумієте, тільки Бог може називати щось поганим або добрим. Людині цього не дано. Згадайте: Бог про Своє творіння говорить, що воно «дуже добре». А про Адама каже, що недобре людині бути самій. Лише Бог! А тут жінка привласнила собі Божественне право і побачила, що дерево добре. Бачите, як у її душі виявляється та гордість, про яку ми говорили?
Що ж робити, якщо людина була уражена гріхом і дійшла до стадії співусолодження? Тут починається боротьба, інколи дуже болісна. Воля ще не схилилася до гріха, а почуття вже почали насолоджуватися. Тут потрібно вдаватися до молитви, волати до Бога, просити допомоги, молитися святим. Дуже добре, якщо є можливість відкрити цей душевний стан духовникові, попросити його молитов.
Є й іще один засіб. Якимось відчайдушним зусиллям волі зробити протилежне до того, до чого тягне тебе гріховний помисел. Наприклад, уявляється тобі нагода неправедного збагачення, а ти замість цього йдеш і роздаєш своє майно бідним. Гніваєшся на брата, хочеш його чимось образити, а замість цього йдеш і робиш йому добро. «Ухилися від зла і чини добро», – каже святий Давид Псалмоспівець.
Міша, який до цього місця намагався нашвидкуруч конспектувати те, що говорив отець Лавр, відклав ручку й з відчуженим поглядом уставився у вікно. Його думки понеслися в недавнє минуле. Голос отця Лавра долинав до нього вже ніби здалеку.
– Далі, браття, настає полонення, коли і воля людини разом із почуттями схиляється до гріха. А потім – рішення. Рішення згрішити вже ділом.
– А в чому різниця, отче Лавре? Адже і при полоненні воля схиляється до гріха, і при рішенні теж.
– Різниця в тому, що коли людина полонена гріховним помислом, вона ніби каже собі: «Добре було б мені зробити те й те», а коли вона прийняла рішення, то каже: «Я ЗРОБЛЮ те й те». В останньому випадку завадити людині вчинити гріх можуть лише зовнішні обставини. Наприклад, він вирішив щось украсти, а двері в чужому домі виявилися зачиненими на два замки. Але сам гріх уже звершений у серці й підлягає осуду Божим судом.
Єдина перевага цієї «стадії рішення» порівняно з гріхом, звершеним ділом, – це відсутність наслідків гріха. Видимих наслідків. А далі, після рішення, настає і сам гріх. У випадку з Євою ці три стадії – полонення, рішення і діло – описані ніби разом: «і взявши з плоду його, з’їла».
– Усе! Гріх звершився! – отець Лавр говорив із досадою, скорботою і ледь не плакав. – Браття, навіть зірвавши заборонений плід, вона могла зупинитися. Могла злякатися чи ще щось. Буває, що Бог ось у цей останній момент перед учиненням гріха, – нехай, нехай, у душі він уже стався, – але в останній момент, біля останньої межі, Бог часто зупиняє людину й каже їй: «Стій! Зупинися! Не роби цього!» Це може бути що завгодно: якісь обставини, події, не знаю, дії інших людей. Але серце впізнає, що це і є голос Божий, який кличе зупинитися.
Міша вже не міг стримати сліз. Він вибіг із класу, навіть не спитавши дозволу. Отець Лавр провів його дещо здивованим поглядом.
– І ось, братці, в цей останній момент потрібно знайти в собі сили всупереч усьому – всупереч почуттям, які вже насолоджуються гріхом, всупереч волі, яка вже прийняла рішення, всупереч усім зовнішнім обставинам, можливо, людям, які від вас уже чекають учинення гріха, – потрібно зупинитися! – ці слова отець Лавр промовив з якимось незвичним для себе хвилюванням, голосно і захоплено.
Потім увесь ніби знітився й закінчив уже тихо:
– Єва не зупинилася…
Він мовчки пройшовся класом. Семінаристи теж мовчали.
– Але це ще не все. Коли людина падає в гріх, це ще не кінець. Ніколи людина, згрішивши, не зупиняється у своєму падінні. Вона обов’язково, – отець Лавр інтонаційно особливо підкреслив останнє слово, – намагається втягнути в гріх свого ближнього: «І дала чоловікові своєму з собою, і вони їли»!
Ми з вами говорили, що Єва, будучи заражена гордістю, хотіла стати богом раніше за Адама. Здавалося б, вона з’їла, нібито стала богом, а Адам ще ні. Навіщо ж вона дала йому? А ось, браття, навіть гордість поступається бажанню ввести ближнього свого в гріх. Людині, яка згрішила, нестерпно жити поруч із людьми чистими, незгрішилими. Грішник ненавидить праведника лише за те, що той не вчинив зла, яке вчинив він. Він не може жити поряд із ним – це для нього просто нестерпно.
Отець Лавр підійшов до вчительського столу й знову взяв свою зошит.
– Я ось тут виписав із Книги Премудрості Соломона. Зачитаю українською, щоб вам було зрозуміліше: «Зробімо змову проти праведника, бо він нам тягар, докоряє нам за гріхи проти закону; він перед нами – викриття наших помислів. Важко нам навіть дивитися на нього, бо життя його не подібне до життя інших, і відмінні шляхи його; він вважає нас гидотою й уникає наших доріг, як нечистот. Випробуймо його образами й муками, засудімо його на безчесну смерть».
Ось, браття, чуєте! «Засудімо його на безчесну смерть». Грішникові неможливо жити поруч із праведником.
Він зітхнув, подивився на годинник, потім знову зітхнув.
– На цьому, браття, ми сьогодні зупинимося. Шкода, що не встигли розібрати наслідки гріхопадіння. Але, якщо буде на те воля Господня, наступного разу. Помолімося.
Далі буде…
Перші дві книги серії «Пікасó…» можна замовити за адресою: [email protected]
