7 наївних питань про екуменізм
Словосполучення «екуменічний рух» зустрічається не тільки в богословській літературі, але й в повсякденних церковних новинах. Але що воно означає – відомо не всім.
Протягом декількох останніх десятиріч православні християни чують слово «екуменізм». Чують в самому різному контексті – від різко негативного до позитивного. «Екуменічний рух», «екуменічна церква», «екуменічний патріархат», «екуменічна єресь» і так далі. Так що ж це таке – «екуменізм»? Ми вирішили зібрати кілька найпростіших, навіть трохи наївних питань про екуменізм і попросили нашого постійного автора отця Василя Кучера відповісти на них. Отже.
Запитання 1: Що таке екуменізм?
Термін екуменізм прийшов до нас із древньої Візантії. Чи означає він «населений світ» – від грецького слова οἰκουμένη, яке можна перевести як «всесвіт». Справа в тому, що візантійці вважали цивілізованим світом тільки ту частину планети, яка входила до складу Візантійської імперії. Звідси і сам термін. Трохи пізніше він почав застосовуватися до Церкви і позначав ті території, які були освічені Євангелієм. Починаючи з 1937 року теологи Прінстонського університету в США запропонували цей термін для того, щоб позначити ним діалог між християнськими конфесіями. Сьогодні цим словом найчастіше називають три абсолютно різні поняття:
а) діалог православних християн і не православних спільнот (і навіть з представниками інших релігій), головним завданням якого є спільна робота щодо миротворчості або благодійності в світі (такий діалог не передбачає догматичної або віронавчальної єдності);
б) богословська течія, ставить собі завдання об'єднати різні християнські конфесії в єдину «церкву» (при цьому, для досягнення «єдності» найчастіше, саме від православних вимагають відмовитися від своїх догматичних або інших особливостей, тому таке бачення екуменізму має антиправославний характер);
в) вчення про можливе об'єднання усіх релігій в одну нову, спільну для всіх релігію (такий екуменічний синкретизм має явно антихристиянський характер).
Запитання 2. Чому більшість православних християн ставиться до екуменізму негативно?
Незважаючи на те, що екуменізм як спроби діалогу для вирішення якихось соціальних проблем може мати відносно нейтральний сенс, у своїй більшості православні виступають проти нього. Причин тому кілька, але головна з них – сьогодні, на жаль, все частіше «екуменічний діалог» передбачає необхідність спільної молитви православних і представників інших конфесій, що категорично заборонено Правилами Церкви.
Крім того, екуменісти намагаються вирішити проблему єдності християн не через покаяння тих, хто відпав від Православ'я католиків і протестантів, а через вироблення якихось незрозумілих «колій», які мають послужити цій «єдності».
Запитання 3. Екуменізм – це чи не те, що веде до єдиної релігії, обіцяної в кінці часів?
Дійсно, богословський вимір екуменізму припускає, що Істиною, в тій чи іншій мірі, володіє кожна релігійна організація, що називає себе «церквою». З цим не можуть погодитися православні християни, які знають, що Істиною володіє тільки одна Церква, і тільки вона може називатися Тілом Христовим – це Православна Церква. Приєднання до неї можливо не шляхом «богословського діалогу», а лише через покаяння.
Відсутність в «діалозі» з інославцями й іновірцями навіть натяку на каяття часто веде до спільної молитви з неправославними і нехристиянами (свідками чого ми були неодноразово), а «недолуге володіння істиною» з боку християн веде до необхідності доповнення цієї «істини» з боку інших релігій. Звідси - той самий синкретизм, який православними сприймається як «релігія» антихриста.
Запитання 4. Чому католики простіше ставляться до ідей екуменізму?
Католицька Церква допускає певну догматичну різноманітність, включаючи в свої ряди, наприклад, уніатів, які читають Символ віри без католицької вставки, згідно з якою і в противагу Євангелію й отцям Другого Вселенського Собору, Дух Святий виходить від Отця і Сина («філіокве»). Для багатьох католицьких богословів достатньою підставою для всехристиянської «єдності» є визнання примату (верховенства) влади папи римського. На даний момент, наприклад, представники Константинопольської Церкви і Ватикану ведуть діалог щодо саме цього питання. Позитивне рішення його, ймовірно, приведете до євхаристійної єдності між католиками і частиною православних християн.
Запитання 5. Чи варто звичайному парафіянину ретельно вивчати ідеї екуменізму і взагалі всіляко цікавитися цим питанням?
Згідно з «Посланням Східних Патріархів» 1848 року, православний народ – хранитель чистоти віри. Патріархи пишуть: «У нас ні патріархи, ні Собори ніколи не могли ввести що-небудь нове, тому що зберігач благочестя (iperaspistis tis thriskias) у нас є саме тіло Церкви, тобто народ, який завжди бажає зберегти віру свою незмінною і згодною з вірою отців його, як то випробували багато хто з пап і латинствуючих патріархів, які з часу поділу анітрохи не встигли в своїх проти неї замахах».
«У нас ні патріархи, ні Собори ніколи не могли ввести що-небудь нове, тому що зберігач благочестя (iperaspistis tis thriskias) у нас є саме тіло Церкви, тобто народ».
Послання Східних Патріархів
Іншими словами, кожен православний християнин повинен бути гранично уважним у питаннях віри і благочестя і не допустити привнесення в Церкву чужих їй богословських нововведень. Патріархи пишуть, що саме народ – тобто, звичайні парафіяни, – часто не давали папам римським відходити від віри отців. І тільки тоді, коли богослов'я в Римсько-католицькій церкві стало виключною прерогативою церковної ієрархії (простим парафіянам було аж до середини 20-го століття заборонено навіть домашнє читання Священного Писання) – Католицька церква відступила від Православ'я.
Так що питаннями богослов'я екуменізму «прості парафіяни» мають не тільки право, але й обов'язок цікавитися.
Запитання 6. Чим загрожує екуменізм мені особисто і моїй парафії?
Загрожує тим же, що і всій Церкві – втратою догматичної чистоти, що веде до втрати благодаті. Крім того, прийняття екуменізму, навіть нейтральне до нього ставлення, як до чогось «хорошого», може призвести до серйозних духовних проблем. Святий Феодосій Печерський говорив: «Хто хвалить чужу віру, той свою хулить, а хто хвалить свою віру і чужу разом, той двовірець. І хто тобі скаже: і ту, й іншу віру Бог дав – ти скажи йому: хіба Бог двовірний?»
У наш час ці слова святого особливо актуальні. Тому що ми все частіше чуємо слова про те, що «віра – від Бога, Бог один, але шляхи до нього різні».
«Хто хвалить чужу віру, той свою хулить, а хто хвалить свою віру і чужу разом, той двовірець. І хто тобі скаже: і ту, й іншу віру Бог дав – ти скажи йому: хіба Бог двовірний?».
Преподобний Феодосій Печерський
Однак, у Стародавньому Патерику описується такий випадок. Один чернець пішов з монастиря в місто, втомився дорогою. Бачить: у місто їде віз, і управляє возом іудей. Чернець попросив дозволу просто потриматися за цю байду – так йти було легше. Стали рухатися разом. По дорозі іудей став лаяти настоятеля монастиря, звідки був той монах. Багато що із сказаного було справедливо, і чернець весь час мовчав. Під'їхали до міста і стали прощатися.
Юдей говорить ченцеві: – Скажи, що все це – правда, і ти все це знаєш.
Той у відповідь сказав тільки:
– Можливо, – на тому й розійшлися.
Монах зробив в місті всі свої справи і хотів повернутися в монастир, але біля монастиря його зустрічає старець і каже:
– Тобі не можна сюди.
– Чому?
– А ти не монах уже.
– Як не чернець?!
– Так ти вже і не християнин.
Бачите, як все складно, яка ціна одного слова. В Писанні сказано, що за кожне слово людина дасть відповідь: бо від слів своїх виправдаєшся, і від слів своїх осудишся (Мф.12:37).
Запитання 7. Чому святі отці не так часто говорили на тему екуменізму?
Насправді, святі отці говорили про небезпеку екуменізму постійно. Просто в їхній час це явище позначалося іншими словами – єресь, розкол, відлучення. Так, у 10-му Апостольському правилі сказано: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений».
45-те правило: «Єпископ, чи пресвітер, чи диякон, що з єретиками молився тільки, нехай буде відлучений. Якщо ж дозволить їм діяти як-небудь, як служителям Церкви: нехай буде відлучений».
65-те правило: «Якщо хто із кліру, чи мирянин, в синагогу (молитовний будинок – Ред.) іудейський або єретичний увійде помолитися: так буде і від чину святого відлучений, і відлучений від спілкування церковного».
Безліч православних святих отців древності попереджали християн про небезпеку молитовного, а тим більше євхаристійного спілкування з єретиками. Вже в наш час екуменістів викривали преподобний Іустин (Попович), святитель Серафим (Соболєв), ієромонах Серафим (Роуз) і багато інших.
«Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений».
10-те Правило святих Апостолів
Наприклад, святитель Серафим писав: «Православна віра потребує від нас віри в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву з тим, щоб ми всі ці властивості докладали тільки і виключно до нашої Православної Церкви. А православні екуменісти не хочуть їй надавати послуху. В силу цього вони до невпізнання спотворюють дев'ятий член Символу віри. У підсумку виходить якесь неприродне поєднання правди з брехнею, Православ'я з єресями, що приводить православних екуменістів до крайнього викривлення істинного поняття про Церкву і настільки, що вони, будучи членами Православної Церкви, в той же час є членами екуменічної церкви, точніше, якогось вселенського єретичного суспільства з його незліченними єресями. Варто було б їм завжди пам'ятати слова Христа: «коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!» (Мф.18:17)...
Тому не будемо мати абсолютно ніякого спілкування з екуменічним рухом. Будемо в даному випадку керуватися словами Святого Письма: « До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним?» (2 Кор. 6, 14-15). «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить» (Пс. 1, 1)».
* * *
Насамкінець, хочемо нагадати слова відомого православного богослова протоієрея Олександра Шмемана, який писав про екуменізм в його єдино вірному розумінні: «Не єдність, а істина, згідно з досвідом та переконанням Православ'я, має стати головною метою екуменічного руху; єдність є, відповідно до цього досвіду, нічим іншим, як природним наслідком істини, її плодом і благословенням».
Іншими словами, ми, православні християни, можемо виправдати тільки такий екуменічний рух, який буде рухатись назустріч Христу і Його Істині, що виявляється виключно через Православну Церкву. Таке прагнення може увінчатися єдністю з Церквою, але тільки після покаяння і відмови від єретичних помилок, привнесених пошкодженим гординею розумом. Церква чекає на всіх.
Питання в тому, чи готові «всі» відмовитися від гордині?
