Ви ніколи не побачите перед собою святого
Проповідь у Неділю 1-шу після П'ятидесятниці, Собор Усіх святих.
День Усіх святих, який ми святкуємо через тиждень після Дня Святої Трійці та зходження Святого Духа на апостолів, має цілком відчутний зв'язок із цими святами. Задум Божий про все людство був тим самим, чим є й Сама Свята Трійця – безліч осіб, різних за іпостасями та єдиними за природою, об'єднати у Христі через Духа Святого, усиновивши їх Богу Отцю в любові та радості вічного Царства Божого. Так, щоб усі душі людські стали як одна душа, об'єднані в любові до Бога і один до одного. Це прекрасний ідеал, бажаний, омріяний і дуже далекий від того, що зараз відбувається у світі.
У світі, де рікою ллється кров, де люди знищують один одного мільйонами, де горе та страждання стали щоденною їжею та питтям, де страждання та муки стали повітрям, яким дихає людина, починаючи від народження і до самої смерті. Світ, де пастухи душ – страх і біль, а пристрасті – неусипаючі черв'яки, що ні вдень, ні вночі не дають спокою.
Як це далеко від того, якими нас задумав Бог! Очевидно, що корабель людства рухається не до гавані любові й милосердя, а до пристані пекельної ненависті та зла.
Повсталий на Бога розум гарчить у клітці мозку «проклятими» запитаннями. Христос – переможець смерті та пекла? Кому дісталася перемога? Одиницям обраних, яким Божим промислом пощастило витягнути виграшну лотерею? А як із рештою, з мільярдами, які «жили як усі», не думаючи ні про що, окрім вирішення поточних побутових проблем? Тих, хто навіть і не намагався підняти голову вгору, не замислювався про те, що є Бог, вічність, душа? «Самі винні»? «Їхні проблеми»? «У топку пекла на віки вічні»? Якось це зовсім не схоже на голос любові та співчуття.
Якщо все, що було, є і буде вічно існувало в Божому задумі, «Який не знає зміни і не схильний навіть до тіні змін», то виходить не дуже хороша картина – споконвічний задум про нескінченну муку, як покарання за безтурботно і бездарно прожите коротке життя.
Саме таким малюють нам образ Бога богослови, вішаючи ярлик єретика на будь-кого, хто посміє думати інакше. Для них Бог – це селекціонер, який вирощує святих, як найкращі сорти особин, а всю решту відбракованого людського матеріалу скидає в грубку, де вогонь не згасає і черв'як не всипає.
Я в такого Бога не вірю. На запитання про те, яка ж вічна перспектива, я відповім прикладом зі стародавнього Патерика:
«Прийшли одного разу старці до авви Антонія, і з ними був авва Іосиф. Старець, бажаючи випробувати їх, запропонував вислів із Писання, і почав запитувати молодших, що означає цей вислів? І кожен говорив за своєю силою. Але старець кожному казав: "Ти ще не знайшов". Нарешті каже авві Іосифу: "Ти як скажеш, що означає це слово?". Іосиф відповів: "Не знаю". Авва Антоній каже: "Авва Іосиф воістину знайшов шлях, бо сказав: Не знаю"».
Я не знаю і не хочу знати, тому що це знання – не моя міра.
Замість того, щоб розмірковувати про вічні муки, краще подумати про те, як їх уникнути тут і зараз.
Як стати таким, яким мене Бог задумав у вічності? Адже святість − це не аномалія, і не приз, який виграв у жорстокій конкурентній боротьбі з іншими претендентами, це норма буття людської особистості. І не всіх Бог задумав такими як Арсеній Великий або Симеон Новий Богослов. Є в Нього й Арсенії маленькі, й Симеони зовсім не богослови. Є дуже прості, непомітні, які нічого видатного в собі не мають, святі. Я думаю, що їх значно більше, ніж великих, відомих, уславлених. Я добре засвоїв зі свого книжкового богословського досвіду, що релігійні знання, що ґрунтуються на переконаннях, мало чого варті. Проста бабуся, сільська трудівниця, що має благодатні переживання Бога в серці, стоїть в ієрархії богословів на десять голів вище, ніж книжники, які здобули вчені ступені та звання, які вміють красиво та грамотно говорити.
Собі та всім своїм читачам я пропоную пройти тест, який допоможе нам визначити свій духовний стан. Ці запитання ставив своїм учням один богоносний старець:
− Чи маєш ти постійний мир духу?
– Чи маєш ти переживання постійної присутності в тобі благодаті, набутої в молитві?
– Чи ти маєш безпристрасне ставлення до цього світу?
– Чи ти маєш у собі безмовність Божественної присутності?
– Чи ти маєш єднання зі Христом у своєму серці?
Якщо ні, тоді краще було б подумати не про те, як гарно говорити, а про те, як придбати покаяння і смирення.
Таким чином потрібно перевіряти себе час від часу:
− Чи маєш ти мрійливі помисли про мир, про себе, про людей?
– Чи впадає твій розум у засудження та осуд людей, речей та обставин?
− Чи маєш ти пристрасні побажання?
− Чи ототожнюєш ти себе зі спалахами гніву, похоті, роздратування чи образи?
Якщо так, то ми перебуваємо в глибокій самоспокусі. Будемо плакати про себе, упокорюватися і ще раз упокорюватися.
«Не потрібно боятися виглядати нічого не знаючим, краще боятися бути безблагодатним. Святий ніколи не буде відомий як професійний сперечальник, він завжди мовчазний. Святий може сказати кілька слів лише тоді, коли має на це Боже благословення. Якщо така людина буде поряд із нами, ми її навіть помітимо, захоплені проповіддю якогось відомого богослова. Людина, що носить у собі Христа, не бачить ні всередині себе, ні зовні нічого, що не мало б у собі Бога, для неї все стає священним. Вона прямо і безпосередньо відчуває Божественну присутність. Зазвичай люди, котрі пізнали Бога, за життя завжди зневажені і відкидаються суспільством. Такий цей світ» (старець Симон Безкровний).
Досвідченими духівниками були зроблені практичні висновки: ніякі релігійні знання не дають опори практичного життя, вони лише розширюють розум і збільшують помисли. Духовне переживання наближено до дитячої чистоти розуму, яку ми зіпсували телефонами, комп'ютерами, новинами, повідомленнями. Така зіпсованість розуму руйнує духовність і перешкоджає приходу та вселенню благодаті. Наше завдання не в тому, щоб багато знати, а в тому, щоб зробити серце таким самим безневинним, яке має в собі дитина. Тоді спасіння прийде до нас саме собою і освятить нас, тому що спасіння − це наше життя. Для цього необхідно витягувати свій розум із мирської метушні і частіше заглиблюватися всередину себе, у свій дух.
Святість – це пряме переживання у собі Святого Духа. Але що нам заважає зустрітися з Христом? Мало мати знання про Бога, це знання потрібно ще й пережити в собі.
«Релігійне зовнішнє життя не потребує особливих зусиль – це схоже на те, як плисти за течією. Бог кожній людині пропонує вибір, немов на чаші терезів: якщо ти обереш розвагу свого розуму порожніми образами світу цього, то втратиш життя вічне. А якщо вибереш вічне життя, то втратиш мирський розум і всі його земні "втіхи". Духовна жага Богопізнання вимагає від тебе повної зібраності: тіло має жити в пості та помірності, розум має зосереджено перебувати в сердечній молитві, а серце має бути цілком і повністю віддано Христу на всю вічність» (старець Симон Безкровний).
