Патріарх Варфоломій закликає до «священної єдності» з Аллахом і Брахманом?
У своєму виступі перед Всесвітньою радою релігій глава Фанара окреслив проблеми людства та метод їх вирішення. Як для «глави Православ'я», дуже незвичний.
29 липня 2025 р. в Стамбулі відбулася зустріч Всесвітньої ради релігій за мир, де Патріарх Варфоломій виступив з програмною доповіддю: «Протиріччя та передумови міжрелігійного діалогу».
Доповідь написана дуже складною мовою з безліччю філософських формулювань. Створюється враження, що це зроблено спеціально для того, щоб справити ефект, описаний відомим студентським виразом: «незрозуміло, але здорово». Просторі міркування, складні словосполучення, і все дуже далеко від Євангелія та християнства взагалі. І ось раптом, вже наприкінці, кілька слів про Христа. Правильних слів, але зовсім недостатніх для того, щоб висловити християнське розуміння світових проблем і шляхів їх вирішення. Суб'єктивне враження: абзац, в якому згадується Господь наш Ісус Христос, вставлений просто тому, що без нього вся доповідь звучала б зовсім неприродно в устах людини, яка називає себе Вселенським Патріархом.
І ще один момент. На початку своєї доповіді Патріарх Варфоломій нагадав про історичну місію Константинопольського Патріархату у світі: «У цьому місті, камені якого досі зберігають відголоски століть, коли ойкумена визначалася не як географічний простір, а як духовний горизонт, і де Вселенський Константинопольський Патріархат продовжує свідчити про вселенське покликання Православ'я». До цього моменту ми ще повернемося.
Коротка довідка
Організація «Релігії за мир» (Religions for Peace) – це найбільша міжнародна організація, що об'єднує представників усіх світових релігій заради досягнення миру, соціальної справедливості та захисту прав людини. Заснована в 1970 р., штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку. Організація працює в більш ніж 90 країнах і має консультативний статус при ООН. Основний напрямок діяльності – міжрелігійне співробітництво у вирішенні глобальних проблем. «Релігії за мир» проводить різні форуми та діалоги між представниками різних релігій, бере участь у миротворчих місіях у зонах конфліктів, надає гуманітарну допомогу біженцям (доставка продуктів, медикаментів та інше), захищає права релігійних меншин, просуває екологічний порядок денний, проводить міжнародні табори та тренінги для молодих віруючих різних релігій, бореться з домашнім насильством і так далі.
Тобто аудиторія Патріарха Варфоломія була досить різнорідною в релігійному плані. Ймовірно, це і стало причиною того, що він висловив ідеї, які настільки далеко виходять за рамки християнства. Нам це видається неприпустимим, тим більше що безліч його попередників до кінця боролися за чистоту віри і стверджували виняткову істинність християнства.
У чому проблема?
Головну проблему людства Патріарх Варфоломій бачить у пануванні матеріалізму в свідомості сучасної людини. Цитата: «Діагноз, сформульований у контексті ініціативи "Релігії за мир", визнає як фундаментальну проблему панівний, зазвичай не визнаний світогляд. Він стосується переважного матеріалізму, що носить характер редукціоністського спрощення, способу бачення реальності, який зводить людське процвітання до його матеріального виміру, систематично виключаючи будь-які посилання на Священне». Заумно, чи не так? У перекладі на загальнодоступну мову це означає, що проблема людства в тому, що воно все загрузло в матеріальному і забуло про духовне.
З цим можна було б погодитися, якби Патріарх Варфоломій тягу до матеріального протиставив прагненню до Бога, а не просто до абстрактного «священного». Тому що ми знаємо, що в духовній сфері є не тільки Бог, але й різні духи, злі та добрі, ангели і демони. Змішувати їх в одне «священне» неприпустимо. А Патріарх Варфоломій, на жаль, робить саме це, як буде видно з подальшого аналізу його доповіді.
Наслідком панування матеріального світогляду, згідно з главою Фанара є… Ні, не гріховність людини, не відступ від Бога. І не основні пристрасті, описані в Євангелії: сріблолюбство, славолюбство і сластолюбство. Цитата: «Наслідок такого світогляду не просто філософський, він глибоко екзистенційний і соціальний. Викривлення поняття людської повноти сприяє ізоляції, експлуатації та руйнуванню навколишнього середовища».
Тобто внаслідок того, що людина абстрактному «священному» віддає перевагу матеріальному, відбувається наступне:
- індивідуалізація, відокремлення людини від суспільства, і, ймовірно, що випливає звідси егоїзм;
- експлуатація людини людиною;
- руйнування навколишнього середовища.
Все начебто правильно. Але подібне міг озвучити якийсь послідовник марксизму або інших подібних теорій, але аж ніяк не предстоятель Церкви. Адже Євангеліє говорить зовсім про інше.
У свою чергу, все це, на думку Патріарха, веде ще до двох проблем. Цитата: «Криза сучасності – це не абстрактний філософський стан. Це відчутна реальність, яка втілюється в двох, здавалося б, не пов'язаних між собою, але глибоко взаємопов'язаних явищах, що переслідують світову спільноту: непідйомному тягарі світового боргу і неконтрольованому виникненні штучного інтелекту».
За словами Патріарха Варфоломія, світовий борг є сучасною формою рабства, а ШІ загрожує перетворити особистість людини в складний біокомп'ютер, який замість любові, творчості, свободи тощо просто оперує гігантськими обсягами даних і за допомогою алгоритмів визначає поведінку людини.
Усе це, безумовно, правильно, але корінь проблем зовсім не там. Патріарх Варфоломій (або той, хто йому писав цю доповідь) заходить у сфери, де він зовсім некомпетентний. Наприклад, сукупний державний борг, який у 2025 році досяг 102 трильйонів доларів, розподілений вкрай нерівномірно. Двадцятка найбільших боржників — це не бідні, відсталі держави-раби, а цілком благополучні й вільні країни: Європа, США, Сінгапур, Японія тощо. І навпаки, Африка, на яку припадає лише 2% світового боргу, відома своєю відсталістю, злиднями тощо.
Звісно, світовий борг – це велика проблема, він дійсно сприяє зубожінню людей, але навіть у сфері економіки він не визнається головною проблемою. До речі, виникає цікавий парадокс: Патріарх Варфоломій, закликаючи вирішити проблему держборгу, озвучує інтереси найбільших боржників, тобто найбагатших країн світу.
Щодо ШІ, то протягом майже всієї історії людства більшість цього самого людства взагалі не вважалося особистостями. Наприклад, у середньовіччі поведінка кріпаків повністю визначалася поміщиком-землевласником. У якого «бога» вірити, на кому одружуватись, проти кого йти на війну тощо. Навіть не потрібні були алгоритми. І офіційна Церква, як правило, укріплювала і виправдовувала такий порядок речей. Наприклад, у католицизмі існував заборона на читання Святого Письма, щоб паства раптом не виявила, що слова, які звучать з амвона, не відповідають Євангелію. І не стала б ставити незручні запитання.
Ніхто не заперечує, що проблеми, озвучені главою Фанару, важливі. Але це зовсім не головне.
Головна проблема людства – це смерть, під якою мається на увазі не просто розлучення душі з тілом, а насамперед – відокремлення людини від Бога.
З цього випливає гріховність людини, з якої, своєю чергою, – усі інші проблеми, включно з ШІ та світовим боргом. Без вирішення цієї фундаментальної проблеми все інше – марно. Максимум – тимчасове полегшення симптомів. Але саме цього не торкається той, хто називає себе лідером Православ’я. Ще більше дивує запропонований ним шлях вирішення озвучених викликів.
Що робити?
Розрізненості матеріалізму Патріарх Варфоломій протиставляє певну єдність «священного» – концепцію «загального священного світогляду», яка має стати основою «загального священного процвітання». Цей «загальний священний світогляд» – і є та сама вежа, яку Патріарх Варфоломій пропонує збудувати і яку він у своїй доповіді порівнює з Вавилонською.
Дуже дивно чути таке від предстоятеля однієї з помісних Православних Церков. Адже Святе Письмо не знає жодного «загального священного світогляду», існує лише одна незмінна Істина – Господь наш Ісус Христос. Тим більше, немає ніякого «загального священного процвітання» – є Царство Боже. Але Патріарх Варфоломій, вочевидь, не про це.
Водночас він обмовляється, що не пропонує створення нової релігії або чогось подібного. Цитата: «Це не спроба створення нової, синкретичної релігії і не підміна унікальних світоглядів, характерних для кожної релігійної традиції. Її мета, навпаки, – визначити зону консенсусу, окреслити точки, де збігаються різні переживання Священного, створюючи єдиний фронт проти панування матеріалістичного редукціонізму».
Але справа в тому, що таких точок не існує. І апостол Павло прямо про це каже: «Не впрягайтеся в чуже ярмо з невірними: бо яка спільність праведності з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка участь вірного з невірним? Яка спільність храму Божого з ідолами?» (2 Кор. 6: 14–16). Христос і Веліар – це сфера духовного, «священного», як каже Патріарх Варфоломій. І каже буквально. Цитата: «Ця структура (концепція «загального священного світогляду». – Ред.) побудована на чотирьох фундаментальних стовпах, що становлять цілісне уявлення про реальність. У центрі – саме Священне, вища, абсолютна реальність, яка виражається різними способами: як Бог, Аллах, Брахман або як Світлоносна Порожнеча».
Чесно кажучи, це шок.
Сказати, що Бог і «світлоносна порожнеча» – це просто різні імена одного й того самого – як для Вселенського Патріарха, це жахливо. Змішання християнства з ісламом, індуїзмом і «порожнечею» – це цілком тягне на єресь.
І це – у повній відповідності з історичною спадщиною Константинопольського Патріархату, про що Патріарх Варфоломій згадав на самому початку.
У 1180 році в Константинополі відбувся Собор з питання: чи є Бог у християн і мусульман одним і тим самим. І ось визначення цього Собору: «Анафема Мухаммеду і його вченню, переданому в Корані, в якому він визнає, що Господь Бог і Спаситель наш Ісус Христос не є Сином Божим; добро називає злом, а світ виставляє за темряву – анафема цьому мерзотному вченню, що суперечить святим настановам Христа і богомудрих святих. Анафема також тому, хто вселив йому ці думки – чи то хтось із людей, чи ж начальник демонів і отець зла, або сам Мухаммед породив такі потворні плоди. Крім того, анафема тим, хто вважає, що Мухаммед – пророк і посланник, від якого прийняли вчення й заповіді, що суперечать ученню Христа».
Це «священне», яке Патріарх Варфоломій вважає спільним для всіх релігій, – це лише один із чотирьох фундаментальних стовпів «загального священного світогляду». Ось ще три:
• «Люди […] розглядаються як істоти, засновані на відносинах»;
• Суспільство – це не просто сума індивідуумів, а «цілісне ціле людей», структура взаємодії між людьми та інститутами загального блага: сім’я, освіта, економіка;
• «Земля і мережа її життя, незалежно від того, вважаються вони священними самі по собі чи проявами Священного».
Другий і третій стовпи – це, по суті, одне й те ж, а отже, «загальне священне світобачення» включає:
• «Священне» (Бог) під різними іменами – це, до речі, називається переніалізмом (всі релігії ведуть до одного Бога);
• Спільність людей задля спільного блага – це, по суті, комунізм;
• «Священність» довкілля – це називається пантеїзмом.
Коментарі, як кажуть, зайві.
Вставка про християнство
Як вже було згадано, той, хто писав або редагував доповідь для Патріарха Варфоломія, все ж вирішив сказати кілька слів про християнство – інакше вийшло б зовсім дивно. Ця вставка зовсім коротка, тому наведемо її повністю:
«Християнське свідчення, зокрема, пропонує цьому діалогу перспективу, яка прагне не до панування, а до служіння: образ Бога як спілкування Осіб, як вічні стосунки любові. Світ у цій призмі – не статичний стан рівноваги, а динамічна, есхатологічна реальність – очікування остаточного примирення всього сущого у Христі. Спільна дія релігій, таким чином, черпає свій глибинний сенс не зі згоди, що вже існує, а з загальної надії на майбутній світ справедливості та любові».
Дійсно, все має остаточно примиритися у Христі, як пише апостол Павло: «Коли ж усе покорить Йому, тоді і Сам Син покориться Тому, Хто все Йому підкорив, щоб Бог був усе в усьому» (1 Кор. 15: 28).
Але, по-перше, говорячи про вічне життя в любові, не можна не говорити і про вічну смерть: «І підуть ці на муки вічні, а праведники – в життя вічне» (Мф. 25: 46). Пекло теж існує. На нього засуджуються ті, хто знав про Христа і не повірив: «Той, хто вірує в Нього, не засуджується; а хто не вірує, вже засуджений, бо не повірив в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ін. 3: 18).
По-друге, примирення всього у Христі – це зовсім не «спільна надія» всіх релігій. Наприклад, індуїстська надія – це досягнення мокші, тобто звільнення від циклу перероджень (сансари) і злиття з Абсолютом (Брахманом). Мусульманська надія – Джаннат (рай), який описується так: «Воістину, богобоязні будуть у безпечному місці – у садах із джерелами. Вони будуть одягнені в шовк і атлас, сидячи обличчям одне до одного. Так буде! Ми поєднаємо їх із гуріями, великоокими» (Коран 44: 51–54). Гурії – це не земні жінки, а небесні «дівчата, які не були в близькості ні з людиною, ні з джином» (Сура «Ар-Рахман» 55: 56), створені спеціально для насолоди обителів Джанната. Крім того, «мешканцеві раю буде дана сила ста чоловіків у їжі, питті, бажанні і зляганні» (Сахіх аль-Бухарі, хадис №3257 (2536)). Чи є тут щось спільне з християнством? Відповідь очевидна.
При цьому Патріарх Варфоломій нічого не сказав про те, що краєугольним каменем християнства є Господь наш Ісус Христос: «Бо сказано в Писанні: Ось, Я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний; і хто вірує в Нього, той не осоромиться» (1 Петра 2: 6). І що Він – єдиний, Хто може вирішити всі проблеми людства. Без Христа жодна проблема не може бути вирішена в принципі. Господь говорить про Себе: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14: 6).
Немає жодного іншого шляху до Бога, як немає і жодного іншого вирішення проблем людства. Але з доповіді Патріарха Варфоломія випливає зовсім інше: він пропонує «загальне священне світоглядне поле», у якому навіть Бог може мати різні імена.
Трохи історії
Але на Константинопольському престолі, про значення якого так любить згадувати Патріарх Варфоломій, було багато святителів, які не втомлювалися повторювати, що поза Христом немає спасіння.
Наприклад, святитель Іоанн Златоуст (IV–V ст.): «У всіх тих, хто вірує в Сина, є життя вічне; а хто не вірує – вже засуджений, бо не повірив в ім’я Єдиного Сина Божого». У подібному дусі висловлювалися й інші Константинопольські патріархи: Прокл Константинопольський (V ст.), Герман Константинопольський (VII ст.), Никифор Сповідник (IX ст.), Фотій Великий (IX ст.) та багато інших.
Залишається лише побажати, щоб Патріарх Варфоломій наслідував своїх святих попередників. Наразі ж, на жаль, він іде іншим шляхом. І веде ним свою паству.
