«Гниди та нечисть»: цькування УПЦ як дзеркало антисемітизму Третього рейху
Як мова ненависті проти вірян УПЦ в сучасній Україні відтворює прийоми нацистської антисемітської пропаганди XX століття?
Пропаганда, основана на ненависті, завжди будується за одними й тими ж принципами, незалежно від епохи та мети. І ця пропаганда завжди страшна.
Ось, наприклад, один з останніх дописів «священника» ПЦУ Романа Грищука: «Екзіт-пол – на Вербну Неділю, а голосування – на Пасху! Голосування буде ногами! Хто піде у ці дні до храму московського патріархату – той голосує за русмір, пуйла і за російську окупацію! І ви будете голосувати за життя чи смерть України! І не кажіть потім, що ви не знали і вас не попереджували!».
Цей текст Грищук супроводив картинкою, якою ясно дав зрозуміти: у війні РФ проти України винні саме віряни УПЦ, які представляють собою «окупаційну владу» і надають підтримку «машині смерті для нашого народу». Тому що, за словами Грищука, «у попів УПЦ метою завжди було знищення української ідентичності!».
Таких текстів, що у Грищука, що у інших представників ПЦУ – величезна кількість. Як багато їх і в українських ЗМІ, де священників і вірян УПЦ поливають брудом вже багато років. Але особливо страшно, коли до пропаганди підключається влада.
Наприклад, черкаський чиновник Микола Добровольський (начальник відділу «Патронажної служби» міськради), збираючи в соцмережах бюджетників на захоплення храмів УПЦ в місті, заявив, що це – «боротьба з рашистською нечистю і московськими гнидами». «Зустрінемо Пасху в Черкасах, вільних від московських попів», – написав він в одному з міських чатів. Далі Добровольський, щоб бути більш переконливим і краще підготувати своїх співрозмовників до захоплень храмів, назвав прихожан УПЦ «ворогами і сепаратистами»: «На жаль, у нас є як явні, так і приховані сепари, ждуни, вороги. Очевидними є московська церква та її ФСБ-шні попи».
Скажете, ну і що? Мало хто що пише? Але, по-перше, це написала людина, яка займає державну посаду. По-друге, він порушив Конституцію України і має бути покараний (чого немає). А в-третіх, саме в таких випадках, коли пропагандою займається влада, пропаганда закінчується масовою різнею тих, проти кого вона спрямована.
Антисемітизм і антицерковність
Історія знає немало прикладів того, як влада використовує мову ненависті для розділення суспільства і знищення незручних. Мета таких дій проста як світ, і виражається в одній відомій фразі: «Розділяй і владарюй». Політика – це завжди розділення. Але, на жаль, не завжди виключно з політичних причин. Тому що бувають випадки, коли політика розділення побудована на національних, расових або релігійних принципах. Саме в таких випадках ми стикаємося з жахливими злочинами, пояснення і виправдання яким немає.
Одним з найстрашніших подібних прикладів стала антисемітська пропаганда нацистів у Німеччині, що призвела до Голокосту.
Для нацистів антисемітизм був своєрідним «інструментом» мобілізації суспільства. Однак антиєврейська пропаганда не була винайдена Гітлером. Ні, він лише використовував «напрацювання» інших «мислителів» і «діячів». Так, починаючи з 1919 року, в німецькій літературі і особливо в ЗМІ скрупульозно і послідовно вибудовувався образ євреїв як «чужої раси», паразитуючої на суспільстві. Їх звинувачували в змові проти Німеччини, в управлінні світовими фінансами, в розв'язуванні війн. Сам Гітлер закликав до «розумного антисемітизму», кінцевою метою якого повинна бути «повна ліквідація євреїв».
В кінцевому підсумку Йозеф Геббельс у 1932 році заявив: «Євреї винні у всьому!».
Не здається вам, що, читаючи про антисемітизм, мимоволі ловиш себе на думці про те, що нещо подібне сьогодні відбувається і в Україні – тільки стосовно вірян УПЦ. Адже сьогодні українська влада звинувачує УПЦ у всіх бідах країни. Спочатку це були звинувачення в підтримці анексії Криму, хоча у всіх офіційних документах УПЦ завжди підкреслювала незмінність територіальної цілісності України. Потім віряни нашої Церкви стали «винними» в поширенні COVID-19 лише тому, що відмовлялися служити онлайн. Потім, після 24 лютого 2022 року, нас оголосили винними у війні Росії проти України. А ще УПЦ звинувачують у роботі на спецслужби РФ, у зраді та в змові проти української державності. Все точно, як і у випадку з євреями – з тією тільки різницею, що їх звинувачували в служінні інтересам КГБ, а нас називають «агентами ФСБ».
Але і це ще не все.
Дегуманізація
Паралелі з фашизмом простежуються і в мові, яку використовують українські чиновники.
Пропаганда Геббельса активно дегуманізувала євреїв, називаючи їх «п'явками», «паразитами» та «щурами, що розповсюджують хвороби». У дитячих книгах нацисти вселяли дітям, що євреї – це «трутні, змії, бацили, сарана, кровопивці».
Але згадайте Добровольського – хіба він каже не те саме? Прихожани УПЦ для нього – «гниди» та «нечисть», від яких треба «звільнити» українську землю. Якщо це не дегуманізація, що відкриває шлях до злочинів, то що це? Адже очевидно, що черкаський чиновник використовує класичний прийом пропаганди: спочатку людину позбавляють людяності (вона – «гнида» і «нечисть»), а потім злочини проти неї вже не здаються такими вже серйозними. Що, власне, і зараз відбувається в Україні.
Цікаво, що історик Джеффрі Херф зазначав, що нацисти виправдовували вбивства євреїв тим, що, на їхню думку, нібито євреї планували знищення Німеччини. А тому, як переконували пропагандисти, боротьба проти євреїв – це самооборона.
Сьогодні українська влада з ПЦУ використовує ідентичну логіку: УПЦ бездоказово звинувачують у колабораціонізмі, а напади на храми та гоніння на священників аргументуються як захист національної безпеки. Таким чином, репресії проти вірян УПЦ подаються як «необхідні заходи» (прочитайте ще раз пост Грищука).
Погроми
Дії Добровольського, як і інших прихильників структури Думенка, дуже нагадують алгоритм, який використовувався в єврейських погромах: публікуються адреси євреїв (у нашому випадку – храмів), вказується час збору для нападів, а після захоплення влаштовується свято визволення (у нашому випадку – молебень). Тобто спочатку позначається ворог, потім формується натовп для його ліквідації, який і нацьковується на жертву. Саме за цією схемою в 1941 році українські націоналісти, які служили вермахту, влаштували Львівський погром, вбивши 6 тисяч євреїв. У наступні роки українські поліцейські брали участь у знищенні єврейських гетто та масових розстрілах у Бабиному Яру.
Сьогодні ж по всій Україні під виглядом «добровільних переходів» відбуваються фактичні погроми храмів УПЦ. І влада не просто заплющує на це очі – вона це організовує. Так було в Івано-Франківську та Львові, Черкасах і Білій Церкві, Шепетівці та Хмельницькому (і у багатьох інших містах). Захоплення храмів відбувалися під прикриттям державних структур. Вірян б'ють, священників виганяють із парафій, і ніхто жодної відповідальності за те, що відбувається, не несе.
Чим це може скінчитися?
Історія вчить, що мова ненависті завжди призводить до насильства. В 1941 році в українській газеті «Волинь» заявляли, що «єврейське питання незабаром вирішиться» – за цим відбулися масові вбивства.
Сьогодні звучать подібні заклики щодо УПЦ. Багато українських чиновників вимагають «остаточно вирішити» питання «московської церкви». У громадському просторі це супроводжується прямими закликами до захоплення храмів і вигнання вірян. І якщо сьогодні бандити безкарно нападають на храми та парафіян, що буде завтра? Фізичне усунення неугодних?
Нагадаємо, що розпалювання ненависті – злочин. Міжнародні суди засуджували нацистських злочинців за пропаганду як і за реальні вбивства. У 1946 році Геббельса та його соратників визнали винними у злочинах проти людяності незважаючи на те, що вони «лише говорили». І тому рано чи пізно всім цим добровольським і грищукам доведеться відповісти за свої слова.
Однак це буде згодом. А поки що постає питання про те, що буде з УПЦ? Сьогодні в Україні церковні погроми супроводжуються словами про «гнид» і «чистку». І можна не сумніватися, що якщо держава не зупинить цей процес, насильство буде лише наростати.
