Святотатство у вівтарі та побиті парафіяни – це і є реальне обличчя ПЦУ?
В буковинському селі група бандитів побила до крові прихожанок, осквернила вівтар і на кілька годин захопила храм. Керував ними чоловік у капюшоні.
В ніч з 8 на 9 квітня 2025 року в селі Верхні Станівці Чернівецької області група бандитів, зламавши замки та двері, захопила храм УПЦ.
Кілька парафіянок намагалися їм завадити, за що тут же поплатилися: одній дівчині палицею розбили голову. Трохи згодом бандитів вигнали з храму.
Однак те, що побачили віряни у вівтарі, шокувало. Розкиданий священний одяг на підлозі, сплюндрований жертовник, розгромлена пономарка. З поводження у святині було очевидно, що люди, які тимчасово захопили храм, – не християни, а безбожники. Яким же було здивування парафіян Миколаївського храму, коли з'ясувалося, що керував бандою найманців клірик ПЦУ Роман Грищук. І хоча він намагався ховати обличчя під капюшоном толстовки, парафіяни Миколаївського храму його впізнали.
Грищук – не просто учасник, а організатор насильства
До подій у Верхніх Станівцях представник ПЦУ Роман Грищук обмежувався лише підбурюванням – виступав з образами на адресу вірян УПЦ, публікував провокаційні пости і закликав до захоплень. Іноді він, у підряснику, з'являвся на «голосуваннях» біля церков, але особисто жодного разу не брав до рук лом або болгарку. Однак у Верхніх Станівцях Грищук перейшов цю межу: безпосередньо керував проникненням до храму, і навіть, як стверджує одна з парафіянок, застосовував до них силу.
На відеозаписі, який опинився в розпорядженні СПЖ, ми бачимо, як парафіяни звертаються до нього з питанням, чому він порушує заповідь Божу «Не вкради», а також запитують його, чому його колеги б'ють жінок. Після цього Грищука відводять убік. Але сумнівів у тому, що це був саме він, немає жодних.
Ще раз нагадаємо: під час спроби захоплення одна з прихожанок УПЦ отримала серйозну травму голови. І навіть якщо Грищук не завдавав удару сам, він, як координатор захоплення, зобов'язаний нести за дії своєї команди повну відповідальність.
Наруга над святинею
Після того як храм було захоплено, радикали, яких привів Грищук, увірвалися у вівтар. Вони розкидали храмові святині, але найстрашніше – сплюндрували святая святих. Ми не знаємо, що вони робили з жертовником (місце, де відбувається Проскомідія), але на кадрах чітко видно, що дверцята жертовника розкриті навстіж, а на престолі немає дарохранильниці ( ємності, в якій зберігаються Тіло і Кров Христові).
Нагадаємо, що з точки зору всієї повноти Православної Церкви, включно з Константинопольським Патріархатом, УПЦ – це канонічна Церква, а її Таїнства – благодатні і дійсні. Це означає, що вівтар (як і сам храм) повинні викликати як мінімум благоговійне ставлення у будь-якого християнина. Але… Як бачимо, святині храму викликали у них тільки приступ злоби і немотивованої, антихристиянської агресії.
Саме тому те, що сталося, не можна розцінювати інакше, як святотатство, причому святотатство свідоме. Навіть після захоплення храму у радикалів не було жодної необхідності йти у вівтар, а тим більше – здійснювати там якісь деструктивні дії.
Будь-який православний християнин знає: алтарь – це найсвятіше місце в храмі. Навіть увійти туди без благословення – гріх. А творити те, що робив Грищук із товаришами, – це злочин перед Богом. Все, що сталося у Верхніх Станівцях, не вписується в логіку християнського життя. І нічого спільного ні з Церквою, ні з Євангелієм не має.
Чи буде реакція?
Роман Грищук не рядовий активіст, він – публічна особа ПЦУ. На його сторінці – спільні фотографії з Епіфанієм Думенком. Він регулярно робить політичні заяви, в яких закликає до «зачистки» УПЦ. Грищук не тільки виправдовує гоніння на віруючих, але й закликає до них. Саме він писав, що відвідування храмів УПЦ – це «голос за російську окупацію».
Тепер його діяльність виходить за рамки агресивної риторики. Клірик ПЦУ став не просто пропагандистом – він став прямим учасником злочинів.
У зв'язку з цим у нас виникає цілком логічне питання: що на все це скажуть керівники ПЦУ? Що скаже Епіфаній? Чи буде усунення Грищука від служіння? Або нагорода за «успішну зачистку»?
Друге, не менш важливе питання полягає в тому, що скажуть ті Помісні Церкви, які визнали ПЦУ як канонічну Церкву? Перед ними стоїть питання: чи можна спілкуватися з представниками організації, клірики якої керують наругою над святинею?
Ми впевнені, що якби в будь-якій з європейських країн група радикалів на чолі зі священнослужителем вдерлася б у храм іншої конфесії, побила до крові жінок і осквернила святині, то за цим послідував би скандал державного рівня: кримінальні справи, засудження з боку влади, ЗМІ тощо.
Більше того, давайте тільки уявімо, що цей священнослужитель фотографувався з главою своєї конфесії і часто виступав у ЗМІ. Яка була б реакція? Напевно, дуже бурхлива. А ось в Україні – тиша. Жодної реакції від правоохоронних органів. Жодної заяви від тих Помісних Церков, хто поминає на кожній Літургії Епіфанія. Жодної спроби зупинити насильство.
Коли почнеться кінець?
Історія знає приклади, коли влада заплющувала очі на злочини, якщо вони вчинялися «на благо» народу чи нації. У цих прикладах усе закінчувалося насильством і кров'ю. І навряд чи зараз щось змінилося. Якщо сьогодні безкарно б'ють жінок у храмі – завтра можуть почати стріляти.
І в цьому сенсі Роман Грищук – не просто одіозна фігура, «имже несть числа» в ПЦУ. Він - симптом хвороби, що охопила українську релігійну і політичну систему. Хвороби, в якій замість прав людини і прав вірян – свавілля, замість християнства – проповідь ненависті й насильства, замість прагнення до святості – блюзнірські акти вандалізму. Тут навіть слів відповідних, щоб описати те, що бачать наші очі, немає.
УПЦ сьогодні зазнає гонінь, яких сучасна Європа воліє не помічати. Храми у вірян цинічно і демонстративно забирають, спалюють, руйнують бульдозерами. Священнослужителів б'ють і ображають, проти них заводять кримінальні справи «за розпалювання ненависті» (хоча, здавалося б, заводити треба проти таких, як Грищук). Віряни УПЦ перетворилися на якийсь третій сорт, на «негромадян», у яких немає абсолютно ніяких прав. Зрозуміло, що як християни ми не повинні відповідати злом на зло. Але ми зобов'язані говорити правду.
Правду, яку мають дізнатися в інших Церквах. І якщо нас не чують в Україні, то може почують хоча б там, де приноситься Безкровна Жертва?
А українська держава – якщо вона хоче зберегти залишки законності – зобов'язана негайно відреагувати на дії Грищука. Він має бути притягнутий до відповідальності за законами України. Він просто не може залишитися безкарним. Тому що інакше – це буде повторення 30-х років, тільки на новому історичному етапі.
