Молитви як туалетний папір: критична маса блюзнірства
Випадки відвертого блюзнірства прихильників ПЦУ вже настільки примножилися, що час робити висновки. Як в Україні, так і на Фанарі.
У всі роки існування в Україні неканонічних деномінацій, у всіх контактах і переговорах про можливе об'єднання, представники УПЦ наполягали на одній умові – покаянні тих, хто перебуває поза Церквою. Адже без покаяння неможливе возз'єднання з Церквою. Противники УПЦ у відповідь стверджували, що це все марні «хотілки» з боку УПЦ, прагнення принизити опонента, відмовки, покликані прикрити небажання об'єднуватися. У контактах із Константинопольським Патріархатом представники УПЦ теж неодноразово пояснювали: і Євангеліє, і святоотецьке вчення, і вся історія Церкви свідчать: без покаяння неможливе спасіння, неможливе і возз'єднання з Церквою Христовою: «Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник» (Ін. 10:1).
У цьому контексті двері – це покаяння. Хто ними не входить, а намагається проникнути якось інакше, той злодій і розбійник. Ігнорування цього завжди призводило і призводить до поганих наслідків. Але фанаріоти не почули цієї простої істини і захотіли перетягнути представників розкольницьких деномінацій «деінде». Якщо покаяння змінює людину, очищає її від гріха, то відсутність покаяння призводить до того, що людина залишається такою, якою й була, зараженою гріхом. І цей гріх все одно пробивається назовні.
Саме це ми бачимо сьогодні в діях прихильників ПЦУ. Про те, що істинно віруючі люди, послідовники Христа, не можуть захоплювати чужі храми і чуже майно, як роблять прихильники ПЦУ, написано вже багато разів. Але є і ще одне явище, яке наочно демонструє справжнє обличчя ПЦУ. Це блюзнірське ставлення до священних предметів, текстів і зображень. На жаль, це не поодинокі випадки, їх уже накопичилося достатньо для того, щоб робити висновки.
Підтираємося Богослужбовими вказівками?
Наприкінці січня 2025 року священник УПЦ Георгій Ізай опублікував на своїй сторінці Facebook відео, як представники ПЦУ використовують за туалетний папір Богослужбові вказівки УПЦ з наслідуваннями служб церковнослов'янською мовою.
Тексти з молитвами, ім'ям Христа, Богородиці та святих, наполовину вже використані для відповідних маніпуляцій, висять у вбиральні біля Троїцького храму ПЦУ с. Крехаєве Чернігівської області. Клаптики з богослужбовими текстами церковнослов'янською мовою також лежать на підлозі біля отвору з нечистотами.
У читачів напевно виникає запитання: а звідки в ПЦУ Богослужбові вказівки УПЦ? Відповідь проста – цей храм раніше належав громаді УПЦ. Отець Георгій Ізай разом із вірянами будував цей храм, прикрашав його. Але одного «прекрасного» дня прихильники ПЦУ привласнили цей храм собі. З усім, що було всередині. І тепер ось вирішили використовувати «за призначенням».
Після публікації цієї новини на сайті СПЖ пресслужба Чернігівської єпархії ПЦУ зробила офіційну заяву, в якій заперечила свою причетність до інциденту: і туалет не наш, і Вказівки не наші, і взагалі це все провокація з метою дискредитації. Однак ці виправдання виглядають жалюгідно, адже в якому б туалеті не опинилися Богослужбові вказівки, взяті ж вони з храму, в якому розпоряджається ПЦУ. Тим більше що це тексти церковнослов'янською мовою, яка у прихильників ПЦУ зазвичай викликає стійке неприйняття. Про це свідчить і наступний приклад.
Біблія – сміття?
22 квітня 2023 року активісти ПЦУ захопили Покровський храм села Требухів Бориспільської єпархії, зрізавши за допомогою болгарки двері.
Один із нападників, Ярослав Бондаренко, почав нишпорити у свічковому ящику, діставати і демонструвати на камеру Біблію і молитвослови.
При цьому він говорив такі слова: «Тут сміття знайшли. Думаю, ми цю книжку віддамо Богдані (Драч, депутату Броварської міськради. – Ред.), вона її утилізує». Сміттям він також назвав молитвослови з послідуванням до Причастя. На них – зображення Господа Ісуса Христа. Але прихильника ПЦУ це не занепокоїло – він і молитвослови пообіцяв викинути у бак для сміття. «Тут дівчата знайшли посібники кацапські. Теж сміття повне», – заявив активіст. При цьому він навіть не розумів, наскільки блюзнірськими є його слова та вчинки. Усі ці відео він виклав на своїй сторінці Facebook.
Біблію і святих отців на помийник?
6 жовтня 2024 року група рейдерів від ПЦУ захопила храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ в селі Новосілки Київської області. Після цього вони цілий тиждень виносили з храму ікони, Псалтир, Біблію, Євангеліє, молитвослови, духовні книги і викидали все це на купу сміття. Коли настоятель позбавленої свого храму і пограбованої громади УПЦ попросив дозволити йому забрати бодай щось, представники ПЦУ цинічно викликали сміттєвоз, завантажили туди разом зі справжнім сміттям ікони та книжки, і вивезли.
Біблія, Слово Боже, залишається Словом Божим, якою б мовою воно не було надруковано, в якій би країні не видано. Ікона залишається іконою, де б вона не була виготовлена і в якому храмі не знаходилася. Будь-яка віруюча людина це чудово розуміє, до якої б конфесії вона не належала. Але прихильники ПЦУ цього не хочуть розуміти.
Престол зі Святими Дарами на вулицю?
Ось ще один трохи раніший приклад. 1 березня 2019 року рейдери ПЦУ захопили Свято-Покровський храм у селі Курозвани Гощанського району Рівненської області.
Після цього громада УПЦ пристосувала для звершення богослужінь приватний будинок, у якому спорудили Престол і зібрали необхідне для Літургії. А вже 12 квітня 2019 року активісти ПЦУ здійснили напад на цей будинок, зламали двері і викинули Престол із семисвічником і Святими Дарами на вулицю.
Така ж доля спіткала і хрести, облачення та церковне начиння. Прихильники ПЦУ поводилися зі священними предметами, призначеними для євхаристійного служіння, як із простими меблями або посудом. Це може означати тільки одне: у них просто немає поняття про священне, сакральне, просто немає релігійної свідомості. Ці люди робили вчинки, після яких потрібно навіть не йти, а просто бігти на сповідь. Але вони так явно не вважали.
Наводити подібні приклади можна й далі, їх достатньо. Ще більше латентних випадків, які не потрапили до стрічок новин. Але час уже перейти до висновків.
Висновки
27 січня 2025 року, у той самий час, коли прихильники ПЦУ підтирали свій афедрон священними текстами, патріарх Константинопольський Варфоломій, виступаючи на Парламентській Асамблеї Ради Європи, заявив, що Томос ПЦУ «залікував рани та розбіжності століть». А про ПЦУ сказав: «Розвиток і зрілість Православної Церкви України демонструють, як солідарність і єдність працюють на практиці, а не тільки в теорії».
Незважаючи на жорстокі захоплення храмів, насильство, нехтування елементарними людськими правами та блюзнірство над святинями, очільник Фанару продовжує транслювати наратив, ніби його дії в Україні зі створення ПЦУ призвели до невимовного блага, об'єднали всіх та загоїли «розбіжності та рани століть». Кричуща невідповідність цих слів реальності вже стала очевидною всім.
І питання не в тому, чому Патріарх Варфоломій так упирається. Це зрозуміло. На його думку, Константинопольський Патріархат не може помилятися в принципі, визнати протилежне – значить принизити гідність «престолу Костянтина». Питання в тому, чому так вийшло? Чому люди, яких він облагодіяв і прийняв у спілкування, творять такі справи? Чому здійснюють блюзнірські вчинки, чинять явне беззаконня? Де «Його всесвятість» зробив помилку?
Якщо ми подивимося на те, як чинили з церковними святинями комуністи, то помітимо схожість із нашими часами. Активісти компартії також викидали Біблії в сміття, палили ікони, вистилали ними підлоги у свинарниках, викидали на вулицю престоли та іконостаси. Але вони при цьому не приховували своєї невіри в Бога, своєї ворожнечі проти Христа. У них це все було, принаймні, чесно.
Зараз ми бачимо такі ж дії. Але при цьому, люди, які вчиняють аналогічні блюзнірства і наруги над святинями, називають себе православними християнами. Вони переконані, що віра в Христа і наруга над Христом прекрасно між собою поєднуються. Що викинути на смітник Євангеліє, надруковане російською мовою, – це добра справа. Що підтертися Богослужбовими вказівками, написаними «московською» церковнослов'янською, – це те саме, що перемога над ворогом. А Патріарх Варфоломій, замість того, щоб вказати їм на неприпустимість такого (і тим самим наставити на шлях істини), навпаки, затверджує їх у цьому недостойному стані і говорить, які вони хороші, розвинуті й зрілі. У підсумку виходить так, як писав пророк Ісая: «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом, темряву вважають світлом, а світло – темрявою, гірке вважають солодким, а солодке – гірким!» (Іс. 5:20).
Тому для початку потрібно називати всі речі своїми іменами, не обманювати себе і не присипляти свою совість казками, як після Томосу в Україні все стало прекрасно. Потрібно назвати блюзнірство – блюзнірством, а святотатство – святотатством. А згодом прийде і розуміння того, що без покаяння у всьому цьому не можна увійти до Церкви і стати справжнім християнином.
