Глава УГКЦ розкриває карти

2825
13 Сiчня 10:04
289
Шевчук очікує спільного віровчення Риму та Фанара. Фото: СПЖ Шевчук очікує спільного віровчення Риму та Фанара. Фото: СПЖ

У нещодавньому інтерв'ю глава УГКЦ Святослав Шевчук зробив кілька заяв, які допомагають зрозуміти, що відбувається, і чому на УПЦ звели такі гоніння.

На початку 2025 року на YouTube-каналі «РБК-Україна» було опубліковано інтерв'ю з главою українських католиків православного обряду Святославом Шевчуком.

Однією із тем бесіди було можливе об'єднання православних і греко-католиків в Україні. Дуже показовим було підведення ведучих «РБК-Україна» до цього питання. Один із них сказав наступне: «Деякий час тому від одного з представників нинішньої владної команди в офф-рекорд режимі (не під запис – ред.) довелося почути таку оцінку, що це об'єднання (православних і католиків – ред.) швидше за все відбудеться, і цього потрібно прагнути. І був окреслений тимчасовий обрій у 30 чи 40 років від сьогоднішнього моменту».

Підтвердити чи спростувати ці слова неназваного чиновника неможливо. Ведучий сказав, що ця людина обіймає дуже високу посаду, але як би там не було, навряд чи хтось із можновладців в Україні мислить на таку далеку перспективу. Однак те, що у високих кабінетах української влади розмови про об'єднання йдуть, сумніватися не доводиться. І Святослав Шевчук, мабуть, про це знає. Тому він поспішив запевнити своїх співрозмовників, що жодних переговорів про інституційне об'єднання не ведеться. Цитата: «Щодо потенційного об'єднання, я не був би таким оптимістичним і не виставляв жодних часових рамок. Тому що сьогодні я не бачу навіть початку якогось діалогу про об'єднання. Я сказав би, що сьогодні ми переважно працюємо над питанням співпраці».

Лукавство С. Шевчука

Про відсутність діалогу про об'єднання С. Шевчук, звичайно ж, злукавив. Ще до створення ПЦУ греко-католики розглядали її появу в контексті майбутніх об'єднавчих процесів. У квітні 2018 р., коли між адміністрацією П. Порошенка та Фанаром вже щосили йшли переговори про створення ПЦУ, С. Шевчук зустрівся з тодішнім послом США в Україні Марі Йованович і заявив їй про рішучу підтримку проєкту ПЦУ. При цьому глава УГКЦ заявив, що створення ПЦУ є лише першим кроком для досягнення єдності «Церков Володимирового Хрещення» в «Єдиній Помісній Київській Церкві», а «наступним кроком є ​​екуменічний діалог між УГКЦ та об'єднаним українським православ'ям у напрямку відновлення первісної єдності цієї Церкви».

А ось що говорив у жовтні 2018 р. один із головних діячів УГКЦ, президент Українського католицького університету Борис Гудзяк: «Для греко-католиків важливо, що коли українські православні об'єднаються, то є надія на те, що з однією церквою буде легше проводити богословський, духовний, екуменічний діалог».

У лютому 2019 р., тобто буквально через місяць після створення ПЦУ, голова комісії УГКЦ з єдності християн Ігор Шабан заявив: «Цим можна пояснити також і наше нинішнє прагнення розпочати вже й негайно такий бажаний діалог зі своєю сестрою – Православною Церквою України. Шукати шлях до відновлення єдності всередині нинішньої розділеної Київської Церкви є цілком логічним і законним процесом».

А 26 жовтня 2021 р. представники УГКЦ, Фанара та ПЦУ провели у Києві міжнародну екуменічну конференцію «Католицько-православні документи та їх рецепція в Україні». Виступаючи на цій конференції, С. Шевчук заявив: «Думаю, тут сказано все. Мета екуменічного діалогу – не просто співпрацювати, а й відновити спілкування». Тож коли С. Шевчук говорив неправду: тоді чи зараз? Втім, це не так важливо.

«Глибинні процеси» об'єднання

Головне, на що треба звернути увагу в нинішньому інтерв'ю С. Шевчука, це те, що він вважає: об'єднання конфесій не має бути просто на адміністративному рівні, а ПЦУ та УГКЦ мають досягти єднання «у глибинних процесах». Цитата: «Якщо ми хочемо збудувати просто інституційні механізми без глибинних об'єднавчих рухів, то тоді вони виявляються або без фундаменту, або породжують якусь іншу церкву».

Як відомо, фундаментом будь-якого релігійного об'єднання є віровчення. Люди, які декларують свою єдність, повинні сповідувати ті самі догматичні віровчальні істини.

Сам Шевчук в інтерв'ю донецькому телебаченню заявляв ще до Євромайдану, що в УГКЦ – православне догматичне богослов'я. Але українські уніати – лише складова частина Католицької церкви, де православних догматів немає. Не складно здогадатися, що такою очевидною неправдою Святослав Шевчук просто намагався освоїти східні землі України, де УГКЦ ніколи не було.

Нині ж, мабуть, йдеться про прийняття православними католицьких догматів, головними з яких є вчення про походження Святого Духа від Бога-Сина та верховенство папи римського над усіма християнами. Самі уніати прийняли ці догмати ще 1596 р. під час укладання Брестської унії. Від православ'я в них залишилася лише зовнішня сторона, лише обряд, та й то лише за поблажливістю римського папи до східних «схизматиків» (розкольників – ред.), як католики називають православних.

Ось цитата з папської конституції Magnus Dominus від 21 січня 1596 р., якою папа затвердив унію із зрадниками православ'я з українських земель Речі Посполитої: «Ми теперішньою нашою постановою приймаємо найшанованіших братів, Михаїла архієпископа – митрополита та ін. єпископів руських з усім їхнім клиром і народом руським, який живе у володіннях польського короля, в лоно Католицької церкви, як наших членів у Христі. І в свідчення такої любові до них, за апостолічним благоволенням, дозволяємо їм і дозволяємо всі священні обряди та церемонії, які вживають вони при здійсненні божественних служб і святої літургії, також при здійсненні інших таїнств та інших священнодійств, якщо ці обряди не суперечать істині вчення католицької віри і не перешкоджають спілкуванню з римською церквою».

Іншими словами, заява С. Шевчука про «глибинні процеси» може означати, що в рамках глобального екуменічного руху між Фанаром і Ватиканом мова дійсно йде не просто про якісь там символічні спільні молебні або гучні заяви, а про справжній відступ від православного віровчення.

На початку травня 2023 р. патріарх Варфоломій здійснив поїздку по Італії. Програма візиту називалася дуже промовисто: «Два брати, одна віра». Формально це відсилання до того, що Рим і Константинополь вважають засновниками своїх християнських громад братів Петра та Андрія. Але це також і натяк на Варфоломія та Франциска, які неодноразово називали один одного братами. Але чи одна в них віра?

У червні 2023 р. патріарх Варфоломій надіслав папі Франциску листа, в якому, зокрема, були такі слова: «Я впевнений, що, йдучи цим шляхом разом, католики і православні знайдуть глибше розуміння тих зв'язків, які вже пов'язують їх у вірі , надії та милосерді, щоб спонукати їх наполегливо дотримуватися цього шляху, який веде до повної та видимої єдності».

Можлива модель «фундаментальної» єдності

Як Ватикан і Фанар можуть дійти єдиної віри? Мабуть, модель, за якої буде оголошено догматичне порозуміння, буде виглядати так: католицький догмат «філіокве» (виходження Святого Духа від Бога-Сина) просто винесуть за дужки і скажуть, що Єдина Церква терпіла це вчення в I тисячолітті приблизно 500 років. Східні та деякі західні богослови писали трактати проти цього вчення, прихильники «філіокве» їм відповідали, але Церква все ж таки була єдиною. Можна зробити вигляд, що ми зараз повертаємось до такого стану справ.

З догматом про верховенство папи трохи складніше. Але й це можна вирішити. Наприклад, православні сприйматимуть це верховенство як першість честі, католики – як першість влади, але також будуть вдавати, що всі згодні один з одним. У лютому 2021 р. на конференції, присвяченій православно-католицькому діалогу «Виклики та перспективи православно-католицького богословського діалогу», ієрарх Фанара архієпископ Тельмісський Іов (Геча) заявив, що проблема не в першості папи, а в тому, а в тому, як ця першість буде реалізована.

«У православних немає проблем із першістю Римської церкви, оскільки ця церква, згідно зі святоотцівськими і канонічними традиціями, головує у любові... Тому з православної точки зору першість Риму – це не проблема. Питання в тому, як ця першість буде реалізовуватися на практиці», – заявив Геча.

Про те, що католики не збираються скасовувати анафеми на всіх тих, хто не визнає верховенства папи саме в сенсі влади, як і на тих, хто не визнає «філіокве», прихильники екуменізму вважають за краще не згадувати. Але крім догматики між православними і католиками існує безліч інших розбіжностей, починаючи від різного розуміння спасіння і закінчуючи принципово різними поглядами на практику молитви. Про це, мабуть, варто написати окремо та детальніше.

А тут звернемо увагу на ще одні слова С. Шевчука в інтерв'ю «РБК-Україна»: «Наша програма пошуку єдності між християнами України має на меті імплементацію на місцевому рівні тих домовленостей, які вже були досягнуті між католицькою та православною церквами на світовому рівні».

Шевчук розповів про роботу спільної комісії Фанара та Ватикану, яку очолюють архієпископ Іов (Геча) та кардинал Курт Кох. Глава УГКЦ сказав, що у роботі цієї комісії бере участь також представник УГКЦ Іван Дацко. А ось з боку ПЦУ таких представників немає, бо ПЦУ ще не визнана іншими Помісними Церквами. Але коли, як каже С. Шевчук, ПЦУ визнають, «тоді досягнуте там (між Римом і Фанаром – Ред.) ми зможемо успішно імплементувати тут, на рівні України».

Що в результаті

З цього складається наступна картина.

По-перше, між Ватиканом і Фанаром «вже було досягнуто» певних домовленостей, про які ми ще не знаємо, а можемо тільки здогадуватися. По-друге, ці домовленості мають бути імплементовані «на рівні України». Тобто

Україна розглядається як полігон для обкатки екуменічних домовленостей між папою Франциском і патріархом Варфоломієм.

А УГКЦ і ПЦУ мають провести «тест-драйв» цих уже досягнутих домовленостей. По-третє, провести його заважає та обставина, що ПЦУ визнана далеко не всіма Помісними Православними Церквами.

Залишається відповісти на просте запитання: а що заважає Помісним Церквам визнати ПЦУ? Головним чином те, що в проєкті ПЦУ не бере участі Українська Православна Церква. Якби УПЦ погодилася, то й питання неканонічності «архієрейських» хіротоній у ПЦУ не сприймалося б так гостро, і на перевищення Патріархом Варфоломієм своїх повноважень заплющили б очі, і багато інших питань було б знято. Тоді схема об'єднання православних і католиків, озвучена С. Шевчуком, могла б уже бути реалізована.

Чи не тому В. Зеленський так разюче перетворився з людини, яка на початку свого президентства обіцяла не втручатися в релігійні справи, на запеклого гонителя Церкви Христової? Чи не для цього було затіяно цькування УПЦ і подання її як ворога народу?

Виходить, що стійкість УПЦ у вірі та її небажання прогинатися під сильних світу цього є останнім бастіоном на шляху окатоличення України. Те, що не вдалося у XVI–XVII століттях польським шляхтичам, сподівається провернути сьогодні нинішня влада України. Ось тільки поляки тоді були віруючими католиками і виконували завдання папи щодо «спасіння східних розкольників». Сьогодні унія з православними України потрібна, щоб влити свіжу кров у організм Ватикану, що старіє, стрімко втрачає свій авторитет і парафіян у Європі. Потрібна вона і патріарху Варфоломію – щоб закріпити свій статус «Першого» у Православ'ї.

Але все це питання політики, а не віри. Але вони проливають світло на те, що сьогодні відбувається довкола УПЦ.

Пора вже нарешті чесно визнати: гоніння на Церкву в Україні споруджено не тому, що вона нібито є частиною РПЦ, і не тому, що вона нібито є недостатньо патріотичною, а тому, що вона зберігає вірність Православ'ю.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також