Альянс Держдепу і Фанару атакує: чи вистоять у Грузії та Єрусалимі?

21 Листопада 2020 13:41
126
До чого приведе Православний світ американо-фанаріотське партнерство? Фото: СПЖ До чого приведе Православний світ американо-фанаріотське партнерство? Фото: СПЖ

У листопаді глава Держдепу відвідав Фанар, Грузію та Ізраїль. При цьому Помпео вважає Фанар «ключовим партнером» США. Що значать ці візити для світового Православ'я?

За останні дні державний секретар США Майк Помпео провів кілька зустрічей із главами близькосхідних і східноєвропейських держав, а також з патріархами Константинопольським Варфоломієм і Грузинським Ілією ІІ. Ці зустрічі особливо примітні, тому що відбулися вони фактично напередодні Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви, який, швидше за все, буде розглядати питання самовільного поминання Думенка архієпископом Хризостомом. Тому, не важко припустити, що візити Помпео на Фанар і в Грузію безпосередньо пов'язані з визнанням ПЦУ. На це вказують відразу кілька деталей.

«Патріархат США»?

Програма візиту Майка Помпео в Туреччину не передбачала ніяких зустрічей з представниками турецької влади. Тобто, Помпео повинен був зустрічатися з Ердоганом, але останній раптово змінив свої наміри і глава Держдепу задовольнився лише зустріччю з патріархом Варфоломієм. Американські дипломати переконують громадськість, що не бачать в цьому ніякого політичного підтексту, але факт залишається фактом – турецька влада Помпео демонстративно проігнорувала.

Сам державний секретар заявив, що зустрічається з патріархом Варфоломієм виключно для того, щоб обговорити питання релігійної свободи у світі. Пізніше, вже після зустрічі, в Держдепі розповіли, що обговорювали з головою Фанару питання, що стосуються Вселенського патріархату, грецької діаспори, православних вірян Туреччини, православ'я у світі, і хід міжхристиянського діалогу. На Фанарі підкреслили, що в ході зустрічі відбувся обмін думками з питання поваги основних прав і релігійної свободи у світі, у зміцненні якого, як відомо, зацікавлені Сполучені Штати».

У Туреччині впевнені, що взаємодію Держдепу і Фанару потрібно розглядати не в релігійному, а в першу чергу, політичному плані.

Однак, в Анкарі, так і в Туреччині в цілому, за цими обтічними заявами побачили не тільки «релігійну складову», але і щось інше. Так, МЗС Туреччини закликало США перш ніж обговорювати проблеми Туреччини в плані релігії, «подивитися в дзеркало». Дана порада чітко продемонструвала, що турецька влада бачить у візиті Помпео не бажання просувати «релігійні свободи», а прагнення використовувати релігію для своїх цілей.

У Туреччині впевнені – взаємодію Держдепу і Фанару потрібно розглядати не в релігійному, а в першу чергу, політичному плані.

Зокрема, турецька газета «Αydinlik» практично в день зустрічі двох «ключових партнерів» випустила статтю, в якій навела конкретні (на її думку) приклади зв'язків Фанару з «FETÖ» – «Терористичною організацією фетхуллахистів» (тур. Fethullahçı Terör Örgütü (FETÖ)). На думку турецької влади саме ця організація і її голова Фетхуллах Гюлен організували в 2016 році путч проти Ердогана.

Так от, видання «Αydinlik» опублікувало дані про листування між священником фанаріотської архієпископії в США та керівником програми «Rumi Forum» Раситом Телбисоглу. У свою чергу, стверджують журналісти, «Rumi Forum» є однією з найважливіших структур «FETÖ» у США з центром у Вашингтоні.

В іншій статті те ж видання по суті звинуватило патріарха Варфоломія в тому, що він «шпигун» Сполучених Штатів. У статті із заголовком «Це схоже на патріархат США» стверджується, що «Фанар сьогодні набагато більше на стороні США, ніж Туреччини, і продовжує вживати заходи проти Туреччини не тільки з релігійних, але й з геополітичних питань».

У статті турецького видання «Αydinlik» з заголовком «Це схоже на патріархат США» стверджується, що «Фанар сьогодні набагато більше на стороні США, ніж Туреччини, і продовжує вживати заходи проти Туреччини не тільки з релігійних, але і з геополітичних питань».

Іншими словами, патріарху Варфоломію знову нагадали про його дружбу з Гюлленом і прозоро натякнули, що його надзвичайно активна проамериканська діяльність може погано скінчитися. У цьому контексті стають зрозумілими і дії турецької влади по перетворенню в мечеті Собору Святої Софії і монастиря Хора – Фанару дали зрозуміти, що США не зможе захистити їх.

З іншого боку, зустріч Помпео і патріарха Варфоломія потрібно розглядати як явний сигнал владі Туреччини з боку США про те, щоб залишити Фанар у спокої. Якими методами будуть відстоювати інтереси свого «ключового партнера» Сполучені Штати – це вже інше запитання. Тому що абсолютно очевидно, що «протекторат» Держдепу в будь-якому випадку дорого обійдеться фанаріотам. І тут на перше місце виступить не тільки вербальна підтримка ініціатив США з боку Фанару, типу більш активного просування питань «релігійної свободи», але і конкретні дії щодо подальшого розколу Православ'я. У сформованій ситуації це означає більш активне просування визнання ПЦУ з боку інших Помісних Церков.

Грузія: шантаж Абхазією?

Дане припущення підтверджується наступною програмою вояжу Помпео. На наступний день після переговорів із патріархом Варфоломієм глава Держдепу відбув у Тбілісі, де зустрівся з Патріархом Грузії Ілією II. За повідомленням Посольства США, Помпео і Його Святість обговорили «важливу роль Грузії в просуванні і захисті свободи віросповідання в усьому світі».

Однак, поставимо запитання: чи дійсно Грузія грає настільки важливу роль на світовій політичній арені, щоб реально допомогти в просуванні і захисті такого важливого питання, як релігійна свобода? Відповідь очевидна.

З урахуванням стану здоров'я Патріарха Ілії, можна не сумніватися, що обговорення з Помпео «релігійної свободи» навряд чи сильно цікавило Предстоятеля. Тому, зустріч могла б носити суто номінальний характер, якби не відкрита підтримка США інтересів Фанару, серед яких найбільшим інтересом потрібно назвати подальшу легалізацію ПЦУ.

Очевидно, що мета зустрічі Помпео та Патріарха Ілії якраз і полягала в тому, щоб переконати Предстоятеля Церкви Грузії визнати цю новостворену релігійну структуру.

Непряме підтвердження того, що Фанар впритул зайнявся залученням грузинів на свою сторону, можуть служити слова глави Кіпрської Церкви архієпископа Хризостома, який виставив в якості аргументу щодо своєї позиції з ПЦУ те, що РПЦ, нібито, відібрала у Грузії її канонічні території. Варто відзначити, що архієпископ Хризостом заговорив про це після свого візиту на Фанар. Це означає, що Константинопольський патріархат всерйоз розглядає Грузинську Церкву в якості свого можливого «партнера».

Очевидно, що мета зустрічі Помпео та Патріарха Ілії якраз і полягала в тому, щоб переконати Предстоятеля Церкви Грузії визнати новостворену релігійну структуру – ПЦУ.

І можна не сумніватися, для більшої «договороздатності» фанаріотами може бути використаний «аргумент» у вигляді «визнання» з боку Фанару маргінальної розкольницької групи в Абхазії. Тим більше, що прохання про своє «визнання» абхазці написали вісім років тому, а в 2019 році митрополит Еммануїл вже намагався домовитися з керівництвом Грузинської Церкви про визнання ПЦУ, погрожуючи цим самим визнанням.

Наскільки вдалими були переговори цього разу – ми не знаємо. Але, знаючи настрої Патріарха Ілії, можна припустити, що поки він живий – Грузинська Церква українських розкольників не визнає.

Єрусалим та «американські друзі»

Ще одну зустріч Помпео провів 19 листопада – з владою Ізраїлю. У Держдепі розуміють, що натиснути на Патріарха Феофіла безпосередньо навряд чи вийде. Немає, так би мовити, «аргументів», подібних до «абхазьких», «чорногорських» або «македонських». Єдиний спосіб змусити Церкву Єрусалиму прийняти умови американо-фанаріотського альянсу – це максимально ускладнити і так непросте життя Патріархії. Кошти для цього є – досить згадати усталену вже проблему з нерухомістю в Старому Місті.

Так, представники радикального угрупування «Ateret Cohanim» наполягають на своєму праві власності на православну нерухомість, розташовану недалеко від Гробу Господнього, що перебуває у віданні Єрусалимського Патріархату.

«Ateret Cohanim» – це праворадикальна організація, мета якої полягає в тому, щоб «здійснити давню мрію поколінь про відновлення і забезпечення єдиного Єрусалиму». Насьогодні ця група володіє 59 об'єктами нерухомості в Старому Місті Єрусалима і претендує ще на кілька десятків. Ви, напевно, не здивуєтеся, якщо дізнаєтеся, що величезну допомогу в реалізації головної мети «Ateret Cohanim» надає організація під назвою «Американські друзі Ateret Cohanim» з офісом у Нью-Йорку. Крім того, з «Ateret Cohanim» найтіснішим чином пов'язаний нинішній посол США в Ізраїлі Девід Фрідман, який допомагає їй не тільки через політику, але і через внесення великих матеріальних сум на її розвиток.

Іншими словами, проти Єрусалимського Патріархату виступає організація, фінансована і підтримувана урядом США, який, у свою чергу, зацікавлений у визнанні ПЦУ з боку Православної Церкви Єрусалима. Даний факт дозволяє нам зробити висновок, що візит Помпео в Ізраїль, крім інших цілей, був пов'язаний з активізацією тиску на Патріарха Феофіла.

«Патріархат готовий на все і на вся для порятунку і захисту своєї власності біля Яффських воріт і церковної власності в цілому».

Єрусалимський Патріарх Феофіл

У цьому сенсі дуже тривожними виглядають слова глави Єрусалимської Церкви, який заявив, що «Патріархат готовий на все і на вся для порятунку і захисту своєї власності біля Яффських воріт і церковної власності в цілому». Патріарх Феофіл також підкреслив, що «захист християнської присутності в Єрусалимі досягається не гаслами, а реальними діями».

Що далі?

Не факт, що після зміни керівництва США Майк Помпео залишиться на своїй посаді. Проте, можна не сумніватися, що наступний глава Держдепу продовжить його справу – і тому, що в Америці намагаються зберегти спадкоємність влади, і тому, що геополітичні та геостратегічні плани в цій країні розробляються на роки наперед. Це означає, що Держдеп і далі буде просувати питання визнання ПЦУ з боку Православних Церков світу. У зв'язку з цим активізація Помпео – недивна.

По-перше, як ми вже говорили, він може піти, а значить в даний момент глава Держдепу намагається, як мінімум, закріпити досягнуті «успіхи» щодо розколу Православ'я, щоб його наступнику не довелося все починати з нуля.

По-друге, в Держдепі розуміють, що потрібна гранично-швидка реакція на «кіпрську проблему». Адже якщо 23 листопада Синод цієї Церкви все-таки відбудеться, то далеко не факт, що на ньому будуть прийняті необхідні рішення для американсько-фанаріотського альянсу. Більш того, у випадку, якщо синодалам Кіпру вдасться відстояти канони Церкви, то процес «гібридного визнання» ПЦУ, як мінімум, ризикує зупинитися на довгі роки. Якщо не назавжди.

Якщо синодалам Кіпру вдасться відстояти канони Церкви, то процес «гібридного визнання» ПЦУ, як мінімум, ризикує зупинитися на довгі роки.

По-третє, діючи під прикриттям поняття «релігійної свободи», Держдеп займається просуванням різних вигідних для себе проектів, серед яких не останнє місце займає ПЦУ. Згадаймо, що практично відразу після появи цієї структури Держдеп США повідомив, що створення ПЦУ «було історичною подією для України», а США «продовжують рішуче підтримувати Україну і вважають, що свободі віросповідання не мають ставити які-небудь перешкоди ззовні».

Звідси зрозуміло, що мета Держдепу щодо ПЦУ полягає не в тому, щоб гарантувати «право» частини українців молитися до цієї «церкви» (за великим рахунком, це право у них ніхто не відбирає), а в тому, щоб послабити Руську Церкву на всеправославному рівні, і змусити як її, так і інші Церкви бути більш поступливими у тих питаннях, просування яких цікавить США.

Тим більше, що визнання ПЦУ має обопільну вигоду: Фанар зміцнює своє становище у православному світі і фактично підпорядковує собі Православні Помісні Церкви, а Держдеп отримує потужну зброю для здійснення своїх планів щодо Східної Європи, Балкан і Росії.

Іншими словами, останній вояж Помпео по Близькому Сходу свідчить, що США продовжують чинити тиск на Помісні Церкви у питанні визнання ПЦУ. І чим довше їм це не вдається, тим до більш радикальних заходів доводиться вдаватися – від шантажу «томосами» до політичного тиску або прямого залякування. Але, скільки б мичок не микали, все одно прийде кінець. Іншими словами, в даний час все більше православних християн розуміє, що український розкол – це чисто політичний проєкт, який не має у своїй основі нічого спільного з вірою в Бога і Церквою.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також