Бердянську єпархію «відійдуть» до РПЦ?

11 травня 2023 року ціла низка російських видань заявила, що священники Бердянської та Приморської єпархії УПЦ попросилися під пряме управління Московського патріарха. Причина, за їхніми словами, що правлячий архієрей «кинув свою паству», а без єпископа єпархія не може існувати.

У зверненні до патріарха Кирила, написаного від імені священників Бердянської єпархії, йдеться, що «в нових регіонах Російської Федерації духовенство прагнуло повернутися до лона Руської Православної Церкви, проте митрополит Бердянський та Приморський Єфрем, покинувши свою паству, утік на територію, підконтрольну Україні. Без керівника єпархія існувати не може, у зв'язку з цим священнослужителі під час голосування вирішили звернутися до Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з проханням прийняти Бердянську та Приморську єпархію у лоно Московської патріархії».

Пізніше, 14 травня, четверо представників Бердянської єпархії особисто привезли у Москву до патріарха Кирила зібрані ними на єпархіальних зборах підписи про «перехід». Позицію патріарха озвучено не було. Але ніхто зі спікерів та журналістів не сумнівається, що рішення предстоятеля РПЦ буде позитивним.

Але що насправді сталося в Бердянську і наскільки вчинок священників єпархії відповідає канонам Церкви? Відповіді на ці запитання дуже важливі. Чому?

По-перше, всі церковні рішення повинні мати канонічний характер.

По-друге, Бердянська єпархія перебуває у складі УПЦ (принаймні, на даний момент), а отже, у своєму житті має керуватися Статутом УПЦ. Це означає, що ці постанови, які суперечать Статуту, не можуть мати легітимний характер. І це особливо важливо у світлі того, що деякі представники РПЦ останнім часом дуже люблять докоряти священноначаллю та духовенству УПЦ у порушенні канонів, особливо адміністративно-дисциплінарного порядку (непідкорення патріарху, заснування парафій за кордоном України тощо).

Чутки

Перш ніж ми розглянемо відповіді на ці запитання, слід згадати про чутки, які з'явилися практично одразу з інформацією про навернення бердянських священників.

Звісно, ​​чутки, особливо у церковній темі, явище непривабливе. Але в умовах війни дуже часто зустрічається ситуація, коли люди не можуть відкрито висловлювати та доносити свою позицію, побоюючись за власну безпеку, а то й життя. Так от у нашому випадку йдеться про те, що священники Бердянської єпархії діяли не зовсім вільно, що був певний тиск певних структур РФ. Ми не маємо достовірної інформації, що це було напевно, але загальний контекст робить таку можливість дуже ймовірною.

Наприклад, ще в листопаді 2022 року представник окупаційної влади РФ у Запорізькій області Артем Шарлай заявив, що єпархії УПЦ, які розташовані на території Запорізької області, готові перейти до РПЦ. Він зазначив, що причина такого «бажання» полягає в тому, що священники хочуть «вибудовувати церковне життя без огляду на спроби Заходу впливати на них за допомогою Константинопольського патріархату».

Як саме у цьому регіоні Захід може впливати на УПЦ через Фанар, Шарлай не пояснив. Натомість він зробив іншу цікаву заяву: «Владика Єфрем Бердянський та Приморський поки не поспішає робити свій вибір, можливо, не наважується. Я думаю, що йому варто дати деякий час». Він же сказав, що «рано чи пізно запорізькі єпархії увійдуть у підпорядкування РПЦ, але місцеві священники повинні самі зробити свій вибір», а «питання налагодження церковного життя пов'язане із входженням у структуру РПЦ».

Тобто російський «чиновник» прямо зазначив, що владиці Єфрему дали час, і що священники «мають» зробити свій «вибір» на користь РПЦ. Жодних інших варіантів «вибору» ні владиці, ні священникам не надали. Зважаючи на все, у травні 2023 року цей час вийшов.

Що каже Статут УПЦ про відпустку для архієрея?

Зі звернення священників ми знаємо, що владики в єпархії немає. Вони написали, що він «утік на територію, підконтрольну Україні». Звідки саме священники дізналися, що він «утік» – незрозуміло. Адже жодних офіційних заяв від митрополита Єфрема не надходило. Та й інформація про те, де саме перебуває архієрей, є різною. Одні кажуть, що в Румунії, інші – в Україні. Але суть не в цьому, а в тому, що ж каже нам Статут УПЦ про ситуацію, що склалася.

Для початку треба відповісти на запитання, чи є владика Єфрем правлячим єпископом Бердянської єпархії. Відповідь – так, безперечно є. Його не зміщував Синод, він не пішов на спокій, живий і здоровий. За Статутом УПЦ, доти, доки щодо нього не буде ухвалено будь-яке рішення Синоду, він продовжує керувати єпархією. Навіть більше − має право залишати її межі без попереднього узгодження з Предстоятелем УПЦ.

Так, у пункті 25 параграфа 7 Статуту УПЦ, де йдеться про єпархіального архієрея, читаємо: «Без попереднього дозволу вищої церковної влади єпархіальним архієреям надається право залишати свої єпархії з поважних причин терміном не більше 14 днів; на триваліший термін єпархіальні архієреї беруть такий дозвіл у встановленому порядку». Тобто владика Єфрем міг цілком спокійно і законно залишити єпархію терміном на два тижні навіть без прохання на ім'я Блаженнішого.

Останнє повідомлення про архієрейське богослужіння розміщено на сайті Бердянської єпархії 25 квітня, на Радоницю. У тій новині навіть немає натяку, що владика Єфрем зібрався покинути єпархію. Але припустимо, що він відслужив літургію і поспішно виїхав із Бердянська того ж дня.

Новина про збори духовенства з'явилася 11 травня, і навіть якщо припустити, що владики не було в єпархії з Радониці, то вийде, що священники вирішили реорганізувати життя єпархії відразу після того, як архієрей міг на законних підставах покинути межі єпархії. Наскільки це правдоподібно? Відповідь очевидна.

І тут одне з двох: або в Бердянській єпархії якась «особлива» демократія, або ж хтось дуже добре знав, з якої причини архієрея немає на місці, і цей же хтось дуже швидко організував єпархіальні збори, щоб «вирішити» питання» без правлячого єпископа. Але наскільки легітимними є такі збори з погляду Статуту УПЦ?

Ні наскільки.

Тому що в Статуті чітко йдеться про те, що єпархіальні збори та єпархіальну раду скликає архієрей, який і головує на них (Статут УПЦ, параграф 7б, пункт 30). Чи скликав владика Єфрем збори, головував на них? Очевидно, що ні. Оскільки він їх не скликав, то, згідно зі Статутом, архієрей «має право "вето" на рішення Єпархіальних зборів» (пункт 19). А «без згоди єпархіального архієрея жодне рішення органів єпархіального управління не може бути втілено в життя» (пункт 15).

Іншими словами, єпархіальні збори, на яких було ухвалено рішення про «перехід» під омофор Московського патріарха, є нелегітимними з погляду Статуту УПЦ.

Що говорять канони Церкви про стосунки єпископа та священників?

Згідно з канонами Церкви священники зобов'язані поминати на літургії ім'я правлячого архієрея (Дворазовий собор, правило 13). Кого зараз як місцевого єпископа згадують у Бердянську? Невідомо. Але достеменно відомо, що священники не підносять ім'я митрополита Єфрема, вони порушують канони Церкви.

Далі в тому самому правилі говориться, що «якщо якийсь пресвітер або диякон, за деякими звинуваченнями зазрівши свого єпископа, поперед соборного дослідження і розгляду, і здійсненого засудження його відступить від спілкування з ним і не підноситиме ім'я його в священних молитвах на літургіях, за церковним переказом, такий нехай піддасться виверженню і нехай позбудеться всякої честі священника. Бо такий, що поставлений у чині пресвітера і передбачає собі суд, наданий митрополитам, і поперед суду сам собі посилено засуджує свого отця і єпископа, недостойний ні честі, ні найменування пресвітера».

Чи був соборний суд над митрополитом Єфремом? Ні. Тоді за яким правом священники єпархії вирішили, що він втік і вони можуть без його благословення приймати рішення про реорганізацію церковного життя, порушуючи при цьому ще й правило святих Апостолів («пресвітери і диякони без волі єпископа нічого та не роблять»)? Підкреслимо: нічого!

Тим більше, що 18 правило прямо забороняє священникам «влаштовувати підступи проти свого єпископа»: «Замислення або влаштування скопища як злочин цілком заборонено і зовнішніми законами, наскільки більше слід забороняти в Церкві Божій, щоб цього не було. Тому якщо деякі з кліру або чернецтва виявляться зобов'язуючими один одного клятвою, або влаштують скопище, або справлять кови єпископам або своїм спільникам, зовсім нехай будуть скинуті зі свого ступеня».

Те саме читаємо і в 34-му правилі Трулльського собору.

Єдина причина, через яку священник може відокремитися від свого єпископа, – відступ останнього від Православ'я та публічна проповідь єресі (3 правило III Вселенського Собору). Чи говорив владика Єфрем єресь? Ні. Можливо, він не погоджувався із політичною оцінкою війни керівництвом РПЦ. Чи можна назвати це «відступом від Православ'я»? Ні, скоріше навпаки.

Далі 31-ше правило Святих Апостолів каже, що «якщо якийсь пресвітер, зневажаючи власного єпископа, окремо зібрання творити буде і вівтар інший поставить, не викривши судом єпископа ні в чому противному благочестю і правді, нехай буде вивержений, як любоначальний. Бо є викрадач влади».

Тобто і з погляду канонів Церкви вчинок священників Бердянської єпархії, які «зневажаючи власного єпископ окремо зібрання сотворили», жодного виправдання собі не знаходить.

Що вирішить Синод РПЦ

16 травня 2023 року в Москві намічається засідання Священного Синоду РПЦ. Не хочеться думати, що заява бердянських священників була написана спеціально для цього засідання. Сподіваємося, що це просто збіг і ще нічого остаточно не вирішено. Тому що, якщо Синод РПЦ прийме Бердянську єпархію до складу Московського патріархату, то тим самим він перекреслить усі свої попередні заяви про необхідність дотримуватися канонів Церкви.

Крім того, створиться дуже незвичайний і, в якомусь сенсі, поганий прецедент. Адже після того, як рішення єпархіальних зборів Бердянської єпархії будуть визнані Синодом РПЦ легітимними, будь-яка група священників може звертатися до будь-якої Церкви з проханням прийняти їх у безпосереднє підпорядкування патріарху. Також священники зможуть на єпархіальних зборах вирішувати долю єпархії, не узгоджуючи своїх дій із правлячим архієреєм. З одного боку, може, це й добре (більше за демократію), але з іншого – РПЦ втрачає величезну кількість аргументів у протистоянні з Фанаром.

Тому сподіваємося, що у високопреосвященних синодалів Руської Православної Церкви вистачить мудрості, щоб спробувати вирішити питання Бердянської єпархії у канонічному полі. В іншому випадку, у багатьох може з'явитися подив – а чим тоді РПЦ відрізнятиметься від ПЦУ, яка займається розгромом єпархій УПЦ?