Всеправославний собор-2016: проблеми та перспективи

16 Сiчня 2016 17:47
628
Всеправославний собор-2016: проблеми та перспективи
2016-й має всі ознаки для того, аби стати найбагатшим на події роком для Православного світу. Причиною цьому є запланований на День Святої Трійці Всеправославний собор, який має відбутись в Стамбулі. Подія насправді епохальна, адже це зібрання представників усіх Помісних Церков прирівнюють ледь не до Вселенського, часто називаючи його Восьмим.

В церковній медіасфері дана подія обговорюється вже не перший рік. Однак інформаційні спекуляції щодо питань, які будуть розглядатись на соборі та чи взагалі він відбудеться, особливо посилились саме останнім часом. Це і не дивно, адже подія, до якої, згідно свідчень православних ієрархів, готуються вже ледь не 80 років, набула широкого розголосу лише на протязі останніх років.

Православна спільнота збентежена Всеправославним собором. Всі спекуляції навколо цієї події є наслідком непрозорості підготовчих процесів. В окремих колах вірян, в тому числі – духовенства, виник цілий рух, в якому до собору ставляться, як до однієї з ознак кінця світу.

Саме з вище означених причин варто було би розібратись, хоча би поверхнево, щодо того, для чого ж насправді скликається Всеправославний собор. Особливо ж, чи є в нього перспективи в плані вирішення накопичених в Церкві за останні десятиліття проблем. Та чи не стане сам собор однією з найбільших проблем в Православ’ї.

Передісторія Всеправославного собору 2016 року і причини його скликання

Перш за все необхідно відзначити, що ідея подібного зібрання є зовсім не новою для Православ’я, оскільки перша спроба скликати собор єпископату світового рівня відбулась у далекому 1923-му. Як і тепер, тоді собор було ініційовано представниками Константинопольського патріархату. Однак цей собор не дотягнув до звання всеправославного навіть і приблизно, оскільки на ньому були відсутні представники багатьох Помісних Церков.

Провальною була також спроба проведення Всеправославного собору в 1925-му. Аналогічна доля спіткала й спроба проведення собору в 1932-му. Тому, говорити про те, що можливий зрив цьогорічного собору, - до цього дійдемо пізніше, - ледь не гріх проти всієї повноти Православ’я, навряд чи буде правильно. Як бачимо, собор зривався неодноразово в силу тих чи інших обставин.

Підготовка ж до Собору-2016 планомірно ведеться з 1961-го року. З цього часу і до тепер відбулось кілька підготовчих засідань, на яких формувався протокол проведення зібрання та ті питання, які будуть обговорюватись на ньому.

Варто зауважити, що причин скликати подібне зібрання накопичилось за ці роки більш, ніж достатньо. Взагалі дивно, чому подібні собори не відбуваються хоча би з періодичністю раз в десять років. Подібні зустрічі представників Православних Помісних Церков могли би сприяти тіснішій співпраці, єднанню та спільному вирішенню наявних проблем.

Однак потужна глобалізація досить часто призводить до втягування Церкви у геополітичні процеси. Саме через це між православними ієрархами виникає така шкідлива недовіра, яка в майбутньому консервує відносини Помісних Церков, зводячи «братерське спілкування» до, в найкращому випадку, спільної Літургії раз в рік.

Які ж причини для скликання Собору-2016 лягли в основу цієї ідеї? Для цього необхідно розглянути основні питання, які є на порядку денному зібрання. Теми собору розподілені за 5-ма напрямками:

- Догматика;
- Церква і світ;
- Богослужбова реформа;
- Екуменізм;
- Міжправославні стосунки.

В кожен з цих блоків включено ряд питань, основними з яких є:

- Визначення юрисдикції православних об’єднань за межами національних кордонів;
- Процедура визнання статусу церковної автокефалії;
- Процедура визнання статусу церковної автономії;
- Диптих. Правила взаємного канонічного визнання Православних Церков;
- Встановлення загального календаря свят;
- Правила і перешкоджання для звершення Таїнства шлюбу;
- Питання посту в сучасному світі;
- Зв’язок з іншими християнськими конфесіями;
- Екуменічний рух;
- Внесок Православ’я в утвердження християнських ідеалів миру, братерства і свободи.

В принципі, серед питань, які визначені, як основні, найцікавішими можуть стати ті, які стосуються територіальної зацікавленості окремих Помісних Церков – питання діаспор, визначення процедур надання статусів автокефалії і автономії, встановлення єдиного календаря свят та екуменізму. Цікаві вони тому, що провокаційні та неочікувано вибухові.

Проблеми і перспективи Собору-2016

Саме згадані вище питання, які визнані одними з найгостріших, є в певній мірі каменем спотикання на шляху до проведення Всеправославного собору 2016-го року. Серед них є претензійні і принципові. Надто багато накопичилось запитань без відповідей за всі ці роки у представників тих Помісних Церков, які сьогодні відіграють величезну роль в Православному світі.

Хочеться вірити, що Собор-2016 покликаний саме для того, аби ці питання було вирішено. Однак є ризик загострення стосунків, який може вилитись в перерозподіл впливу на загальноправославній мапі.

В першу чергу йдеться про питання діаспор, адже Церкви, менші за чисельністю своїх членів, були би не проти мати власні представництва в інших державах. Але тут постає запитання щодо того, хто заслуговує на пальму першості там, де Православ’я є взагалі нетиповим явищем.

Ця проблематика є доволі серйозною, оскільки, як показало нещодавнє загострення стосунків між Єрусалимським та Румунським патріархатами в 2011 році, може вилитись в серйозну шкоду для принципу Соборності Церкви, який є одним з основоположних. Тоді конфлікт розвинувся через будівництво Румунською Православною Церквою храму на канонічній території Єрусалимського Патріархату.

Зрозуміло, що румуни будували храм, як то кажуть, для своїх. Однак, без сумніву зрозумілою була і позиція Єрусалиму, оскільки жати там, де не сіяв – не надто по-християнськи. Тим більше, враховуючи те, що обидва Патріархати є частиною Єдиного Тіла Христового, питання можна було би вирішити більш дипломатичними методами.

Та подібні ситуації є не поодинокими. Основна частина схожих проблем випадає на територію Європи та США. Саме в цих краях за останні десятиліття утворились не всіма визнані автокефалії, незрозумілі автономії і т.п.. Варто зауважити, що ці питання довгий час псують загальноцерковну картину, даючи чимало приводів для різноманітних спекуляцій.

Питання церковного календаря та постів також може стати каменем спотикання для православної спільноти. Ті православні церкви, які дотримуються Юліанської календарної системи, навряд чи погодяться відмовитися від неї, маючи досить вагому аргументацію на користь "старого" стилю.

Необхідно визнати, що певний скепсис щодо можливих рішень майбутнього Всеправославного собору має певні підстави. Ми вже згадували так зване "Всеправославне зібрання" 1923 року, яке було скликане з ініціативи Константинопольського патріарха. Не можна не звернути увагу на певні "обновленські" тенденції у його рішеннях:

- рішення про перехід на нову календарну систему обумовлювались швидше політичною аргументацією, ніж суто церковною. Константинопольский патріарх Мелетій апелював до "європейського календаря" як "більш точного", та стверджував, що використання двох календарів є "незручним" у суспільному житті. На зібранні 1923 року пропонувалось запровадити фіксовану дату святкування Пасхи, яка має визначатися на підставі "наукового методу";
- були висунуті пропозиції святкувати великі свята тільки у неділю;
- пропонувалось дозволити повторний шлюб для певних категорій духовенства;

Не дивно, що рішення цього зібрання були негативно сприйняті більшістю помісних православних церков.

Отож, Всеправославний собор-2016 ризикує повторити долю попередніх спроб провести подібні зібрання, якщо він ігноруватиме православне віровчення та передання, а також настрої більшості православних вірян.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також