Як ставитися до пророцтв старців про нинішні події в Україні?
Відповідає викладач Київської духовної академії і семінарії архімандрит Маркелл (Павук)
Пророцтво – це не тільки передбачення майбутнього, але й правильна, адекватна оцінка теперішнього. Святі пророки Ілія та Єзекіїль, чию пам'ять ми нещодавно святкували, – яскраві тому свідки. Вони не тільки прикровенно, часто через символічні дії, говорили про майбутнього Месію Христа, але й сміливо викривали ідолопоклонство, насаджуване тодішніми лідерами Ізраїлю.
Усі наші православні єпископи та священники, наслідуючи Христа і давніх святих пророків, також покликані нести пророче служіння. Ми повинні вчитися не тільки копіювати старі зразки проповідей XX століття (а там – велике багатство, і є у кого і чому повчитися), але й не боятися давати правильну і сміливу оцінку сучасним подіям. Під час проповіді ми зобов'язані називати речі своїми іменами. Але робити це не від вітру голови своєї (тоді зазвичай виходить лжепророцтво), а спираючись на Святе Письмо і святоотцівське церковне Передання.
Те, що передбачення святих старців ХХ століття, які жили відносно недавно, нині знаходять своє підтвердження, свідчить про те, що Церква не помилилася, коли зараховувала їх до лику святих. Наприклад, у всіх на слуху пророцтво преподобного Лаврентія Чернігівського (+1950), який ще в безбожний радянський час говорив про те, що скоро гоніння безбожників припиняться, будуть відновлюватися храми і монастирі, будуть золотити куполи, але, на жаль (він підкреслював), це ненадовго, тому що незабаром почнуться нові, більш страшні гоніння.
У багатьох, природно, виникало питання: чому так, чому Церква недовго буде насолоджуватися свободою? Не збереглося записів, як відповідав на це питання преподобний Лаврентій. Але можна припустити, що таким чином він спонукав сучасних йому і майбутніх пастирів і парафіян не тільки дбати про зовнішнє благочестя (красу храмів і храмового богослужіння), але основну увагу звертати на внутрішню духовну роботу – з викорінення своїх пристрастей, похотей, зі здобуття доброчесностей. Оскільки він бачив, що більшість християн вельми ліниві, то й говорив про нетривалу свободу церковного життя.
І інші, ще не канонізовані Церквою подвижники благочестя, старці та стариці ХХ століття, передбачали багато процесів, які ми нині спостерігаємо, не використовуючи якусь політичну аналітику, як це роблять світські публічні особи, а прекрасно знаючи про схильність людської природи до всяких гріхів і пристрастей. Наприклад, коли одна подвижниця передбачала, що відомий на той час ієрарх закінчить свій життєвий шлях простим «мужиком у штанах», то, знову ж таки, вона робила такий висновок, спостерігаючи неблагочестивий образ його життя, який не міг привести до іншого кінця.
Тому до всіх передбачень щодо доль нашої Вітчизни або окремих відомих людей потрібно ставитися з увагою, одночасно відкидаючи всяке клікушество або ті надумані передбачення, які несправедливо приписуються тому чи іншому старцю, але які вони не говорили і які суперечать духу Святого Письма і Передання.
