Куди йдуть гроші прихожан?
Як використовуються і розподіляються кошти, які приносять у храми парафіяни?
Віра Кондрашина
Відповідає ієрей Олександр Ткач
– Церква, як відомо, фінансово існує на пожертви парафіян. Це не бюджетна та не прибуткова організація. Звичайно, багатьом недоброзичливцям здається, що грошей у Церкви дуже багато. Але, насправді, це не так. Наприклад, нехай недоброзичливці самі запитають себе, а скільки саме вони пожертвували на храм? Ось те-то і воно – здебільшого анітрохи.
Пожертви бувають видів:
1) треби;
2) свічки;
3) записки;
4) святковий і літургійний збір;
5) благодійна допомога меценатів.
Навіщо все це потрібно?
Раніше, у давнину, а в деяких місцях і донині, прихожани приносили на богослужіння все, що необхідне для нього – свічки, вино, просфори. Все це вони робили вдома. В наш час, звісно, ні свічки, ні просфори, ні, за рідкісним винятком, вино, вдома ніхто вже не робить. Тому люди їх беруть в храмі, а гроші, в даному випадку, виступають в якості заміни ручної праці. Посудіть самі – для того, щоб спекти просфору, потрібно придбати борошно, дріжджі, витратити свій час на замішування тіста і, власне, випікання просфори… Чи не простіше просто взяти її в храмі, витративши на порядок менше і часу, і грошей?
Крім того, в ту ж давнину, парафіяни ставилися до храму як до дому Божого, який треба було утримувати в ідеальній чистоті та красі. Саме тому, дуже часто, навіть у найбідніших українських селах стояли прекрасні і чудові храми. Також парафіяни зобов'язувалися утримувати священика, до якого ставилися, незважаючи на вік, як до батька. Всі ці обов'язки були абсолютно природними, бо походили зі Священного Писання, в якому сказано: «Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в'яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні» (1 Кор. 9:9-10). Можна навести ще багато інших цитат, в яких йдеться про те, що матеріальні кошти, які йдуть на підтримку храму і священика, – це норма.
Розберемо кожний з видів пожертвування.
Треби
В сільських храмах, наприклад, треби звершуються досить рідко. Хрещення, вінчання, поховання або освячення будинку – це такі рідкісні події, що існувати на них ні храм, ні священик просто не може. Крім того, напевно, кожен священик і похрестить, і повінчає своїх парафіян безоплатно. Отож, якщо якісь кошти і надходять, то від тих, хто в храмі з'являється вкрай рідко. Дещо краща ситуація у міських храмах. Але там і потреби інші (про що – нижче), тому й тут треби значної ролі не грають.
Свічки та записки
Свічки в храмах, як відомо, ставлять не всі парафіяни. Та й крім того, пожертвування за них копійчані. Тож і в цьому випадку матеріальний стан не сильно залежить від цього виду пожертвувань. Те ж саме можна сказати і про записки. Єдине виключення – це свята. Там і свічок, і записок на порядок більше. Але таких днів у році не так багато, як здається.
Святковий і літургійний збір
Ще менше впливає на ситуацію так званий «літургійний» чи «святковий» збір – це коли в кінці служби паламар чи хтось з парафіян виносить піднос, на який віруючі складають свої пожертви. Однак здебільшого ті, хто ходить в храм рідко, і жертвують так само. Крім того, цей звичай існує в дуже невеликій частині храмів, здебільшого в селах і невеликих містечках західної України. У великих містах літургійний збір практично не зустрічається.
Допомога меценатів
Залишається благодійна допомога меценатів. Якщо говорити відверто, то зазвичай процвітають ті храми, у яких є хороші меценати. Це може бути хто завгодно, необов'язково дуже багата людина. Найчастіше саме його коштом ведеться будівництво, купуються нові облачення і так далі. Але зазвичай такі жертводавці, здебільшого, перебувають у міських храмах.
Куди ж ідуть всі ці гроші?
По-перше, на будівництво або ремонт храму. Коштів тут треба дуже багато і, більше того, вони потрібні постійно.
По-друге, оплачуються комунальні послуги – газ, вода, електрика. Сьогодні, з нашими цінами на газ та електроенергію, суми комунальних платежів обчислюються тисячами гривень на місяць.
По-третє, практично кожен храм в Україні оплачує оренду землі, на якій він стоїть.
По-четверте, кожен храм відраховує певну суму на потреби єпархіального управління.
По-п'яте, храм треба прикрашати. Наприклад, під час свят у багатьох храмах можна побачити величезну кількість квітів. При цьому матеріальні кошти, які витрачаються на флористику, знову ж таки, часто обчислюються тисячами гривень.
По-шосте, кожний храм потребує церковного начиння (якщо не нового, то оновлення старого – позолота, чищення тощо), кадильного вугілля, облачення, ладану, свічок (великих, для літургії), богослужбового вина. Це, знову ж таки, коштує чималих грошей.
По-сьоме, гроші потрібні на благодійні проекти, яких при кожному храмі досить багато – допомога бідним, хворим і нужденним, організація благодійних обідів (а для трапези треба купувати продукти) і т. д.
По-восьме, потрібно оплачувати хор, бо кожен парафіянин хоче чути в храмі красивий спів.
По-дев'яте, треба сплатити жалування (саме так, а не зарплату) священику, диякону (якщо він є), регенту хору, паламарю, бухгалтеру, касиру, сторожу і т. д.
Отож навіть з того, що написано вище, можна зробити висновок, що утримання храму і всього, що відноситься до нього, на сьогоднішній день можна назвати не лише «дорогим задоволенням», але й чудом Господнім!
