Чому в Україні не поширене шанування новомучеників Руських?
Чому в українських храмах майже немає їхніх ікон?
Тетяна
Відповідає протоієрей Василій Кучер:
– Справа в тому, що пам'ять Новомучеників і сповідників Руських була встановлена лише 18 років тому. Саме тоді Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, що проходив 13–16 серпня 2000 року, постановив: «Загальноцерковне святкування пам'яті Собору новомучеників і сповідників Руських звершувати 25 січня (7 лютого), якщо цей день припадає на недільний день, а якщо не припадає – то у найближчу неділю після 25 січня (7 лютого)».
20 серпня 2000 року відбулася канонізація новомучеників, до лику яких було зараховано 813 осіб, що постраждали під час гонінь від безбожної радянської влади.
Дійсно, храмів на честь новомучеників, як і їхніх ікон, дуже небагато. І не лише в Україні, але й в Росії – близько десятка там і там. Але, на мою думку, це пов'язано з наступними факторами: по-перше, досить недавнім встановленням самого свята, а по-друге – з певною традицією особливого шанування тільки деяких святих, яка існує в нашому народі. Наприклад, храмів на честь святителя Миколая у нас дуже багато, а храмів на честь преподобної Марії Єгипетської або Григорія Палами я, чесно кажучи, взагалі не зустрічав. І це незважаючи на те, що цим святим присвячені цілі седмиці Великого посту. Тож, дивуватися тому, що сьогодні ми практично не бачимо храмів на честь новомучеників чи ікон, які зображають їх, не варто. Це не від нехтування, а лише в силу зазначених вище причин.
З іншого боку, особисто мені здається, що шанування новомучеників безпосередньо пов'язане з визнанням помилок предків, з покаянням за їхні, предків, гріхи. Адже, за великим рахунком, те покоління, яке зараз живе і в Україні, і в Росії – це онуки або правнуки тих, хто вбивав новомучеників. І шанувати їх – означає визнавати помилки своїх дідів та каятися в них. А як відомо, саме покаяння можна назвати найскладнішим актом в житті людини.
З іншого боку, особливо дивно спостерігати ставлення до новомучеників тут, в Україні. Адже, проголошуючи декомунизацию, наша українська влада повинна в першу чергу вшановувати тих, хто загинув від рук комуністів, кого комуністи ненавиділи і намагалися знищити. Проте ми бачимо інше – триваючу обструкцію, а місцями й ненависть по відношенню до тих, хто постраждав. З чим це пов'язано? З тим, що внуки не хочуть каятися в гріхах дідів і, на словах стверджуючи одне, на ділі роблять інше. Тому, для мене особисто, повна декомунізація настане лише тоді, коли на державному рівні будуть сказані слова: «Новомученики і сповідники Руські, моліть Бога за нас!»
