Права Фанара під сумнівом?
Ієрарх Еллади зрозумів, що в Церкві не може бути папи.
30 листопада 2021 року митрополит Навпактський Ієрофей (Влахос) заявив, що у Православній Церкві не може бути папи, а єдиний Спаситель – Христос. Більше того, ієрарх підкреслив, що всі, хто ставить себе вище за собори – не православні.
Як приклад ієрарх навів святого апостола Андрія Первозванного, який «ніколи не претендував на жодні посади в Церкві» і «не був носієм прав у Церкві, у тому сенсі, що Церква чи Христос щось винні йому, але він жив з тим , що скоріше він винен Церкві».
Коли читаєш ці слова, то складається враження, що їх сказав Патріарх Кирил чи Блаженніший Митрополит Онуфрій (вони справді говорили таке). І тим більше дивно, що їхнє авторство належить одному з головних творців та ідеологів виняткового місця Фанара в сучасному Православ’ї. Адже саме він – творець концепції, згідно з якою видимим символом єдності Церкви має бути патріарх Константинополя.
У свою чергу, зовсім недавно патріарх Варфоломій стверджував, що без «Першого» Православна Церква – це лише федерація церковних груп, а митрополит Адріанупольський Амфілохій заявляв, що Церквою керує глава Фанара, а не Христос. До цих тверджень слід додати і постійний акцент Константинопольського патріархату на своїх «привілеях» у Церкві та порівняти його зі словами митрополита Ієрофея про те, що апостол Андрій Первозванний (до речі, головний святий для Фанара) жодних особливих прав для себе в Церкві не шукав… Що ж сталося?
Тут можливі два варіанти.
1. Митрополит Ієрофей давно є «рупором» Фанара. Більше того, за наявною у нас інформацією, саме цей архієрей пише богословські тексти для патріарха Варфоломія. Тому цілком можливо, що й цього разу він отримав «завдання» зайнятися руйнуванням тієї репутації «православного папи», що склалася довкола глави Фанара.
2. Митрополит Ієрофей свого часу писав чудові книги. Чого тільки варта «Одна ніч у пустелі Святої гори». Тому через християнську любов припускаємо, що він усвідомив свої помилки останнього часу і вирішив повернутися до православної еклезіології. Принаймні дуже хотілося б, щоб так було.
Адже врешті-решт кожному християнину доведеться померти і постати перед Богом.
