Святитель Ієрофей: новопрославлений святий нашої землі
11 вересня 2022 р. у Свято-Троїцькому Дерманському монастирі на Волині відбулося прославлення святителя Ієрофея (Лобачевського). Які уроки можемо отримати з його життя?
Дитинство й юність
Святитель Ієрофей, у миру Яків Федорович Лобачевський, народився 24 березня (за старим стилем) 1789 р. в м. Ковель Волинської губернії, яка на той час входила до складу Речі Посполитої. Його батько Феодор Лобачевський був уніатом і служив другим священником у Хрестовоздвиженському храмі. Ця належність до уніатства була вимушеною, оскільки унія дуже жорстко насаджувалась світською владою. Але ієрей Феодор Лобачевський тяжів до православ'я, це виражалося в тому, що він намагався дотримуватися всіх православних звичаїв, носив бороду, одягався в рясу і поводився, як православний священнослужитель. Це досить різко контрастувало з тенденціями того часу, згідно з якими уніатське священство все більше переймало стиль одягу та поведінки у католицьких священників.
За таке своє ставлення отець Феодор був у немилості у Ковельської світської влади і тому жив зі своєю сім'єю в злиднях і бідності. На хліб насущний він заробляв переважно приватними уроками, навчаючи грамоти та письма дітей мешканців міста. Цих наук навчав він і своїх дітей, з яких Яків, майбутній святитель Ієрофей, був найздатнішим.
Навчившись у свого батька «церковного та цивільного читання, письма руського та польського, Закону Божого, арифметики та начал мови латинської», юний Яків незабаром і сам став допомагати батькові в навчанні міщанських дітей. І треба сказати, що вчителем він був дуже добрим. У багатьох будинках він був бажаним гостем, і багато городян хотіли, щоб саме Яків, який вирізнявся добротою і працьовитістю, навчав їхніх дітей.
Після 1793 р., коли Волинський край був приєднаний до Росії, там почався масовий перехід із уніатства в православ'я. І одними з перших була родина священника Феодора Лобачевського. Після переходу в православ'я отця Федора було призначено настоятелем храму святого Симеона Стовпника за 10 кілометрів від Ковеля.
Навчання в семінарії та академії
За кілька років у місті Острог відкрилася Духовна семінарія, куди й попрямував для подальшого навчання Яків Лобачевський. У 1799 р. він разом зі своїм двоюрідним братом Григорієм Рафальським вступили одразу до класу риторики, оскільки рівень їхньої домашньої освіти семінарське начальство визнало дуже високим.
Сім'я Григорія Рафальського була заможнішою, тому дядько Якова, священник Антоній Рафальський, взяв він утримання як свого власного сина, так і племінника. І тут виявилася ще одна якість майбутнього святителя: він, як і апостол Павло, не хотів нікого обтяжувати, хоч і мав на те можливість і право, і харчувався від праць рук своїх: «…Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною» (Дії 20:34). Подібно до цього і Яків у вільний час, особливо під час канікул (канікул) підробляв приватними уроками, заробляючи на придбання книг, канцелярських предметів та інших необхідних речей.
«Благородний характер, має великий авторитет серед молоді. Надто старанний, досяг великого прогресу, найчесніший вдачею».
Любов до наук Якова Лобачевського була настільки велика, що він окрім семінарської програми вивчив медицину, французьку та німецьку мови. Історичні документи зберегли характеристики, дані йому семінарським керівництвом. Ось одна з них: «Благородний характер, має великий авторитет серед молоді. Надто старанний, досяг великого прогресу, найчесніший вдачею».
Після закінчення Волинської семінарії Яків Лобачевський навчався у Київській Духовній Академії (1807-1811 рр.). У Києві він окрім навчання займався навчанням дітей високопоставленого чиновника медичної служби, генерал-штаб-лікаря, який був до нього дуже розташований і приймав, як власного сина. Цей доктор мав велику бібліотеку, а також різні наукові прилади: електричні машини, хімічні апарати, анатомічні інструменти і так далі. Усім цим дозволялося користуватися і Якову. В результаті майбутній святитель здобув не лише вищу духовну освіту, а й став фахівцем у сфері природничих наук.
Діяльність викладацька та настоятельська
Після закінчення Академії Яків Лобачевський повернувся до Острога, до рідної семінарії, де почав викладати граматику, німецьку мову та арифметику. У 1814 р. він прийняв чернецтво з ім'ям Ієрофей, був висвячений у сан ієромонаха і призначений будівельником Загаєцького монастиря св. Іоанна Милостивого зі збереженням викладання у семінарії. Семінаристи дуже любили його та з великим інтересом відвідували заняття. Крім богословських та загальноосвітніх предметів, ієромонах Ієрофей намагався передати учням і знання з природничих наук. Архівні джерела свідчать, що він завів передові наукові апарати на той час: «електричну, гальванічну та пневматичну» машини та ставив фізичні досліди.
У 1822 р. отця Ієрофея, зведеного на той час у сан архімандрита, спіткала серйозна спокуса: у Волинську семінарію з Києва прибула ревізійна комісія, яка виявила зловживання, які нібито траплялися. Внаслідок висунутих звинувачень архімандрит Ієрофей був звільнений із посад інспектора та викладача Волинської семінарії та пішов до Загаєцького монастиря. Через два роки несправедливість висновків ревізійної комісії виявилася і рішенням Святішого Синоду від 2 червня 1824 р. з архімандрита Ієрофея було знято всі звинувачення.
У Загаєцькому монастирі, окрім довгих молитов та богослужінь, майбутній святитель розвинув дуже різнобічну плідну діяльність. Він прикрасив монастирський храм, привів у зразковий порядок господарство. При цьому він не переставав удосконалюватись у пізнанні і богословських та світських наук. Він ставив досліди з фізики та хімії, виписував наукові журнали, придбавав наукові прилади та пристрої, причому витрачав на це лише свої особисті кошти. Серед місцевої інтелігенції архімандрит Ієрофей уславився дуже мудрою і вченою людиною. Крім того, він удосконалювався у вже освоєних іноземних мовах, а також вивчив нові: італійську та англійську. Згодом, вже будучи єпископом, він вів листування з провідними західними вченими.
У 1829 р. архімандрит Ієрофей був призначений настоятелем Дерманського монастиря, а також членом духовної консисторії Волинської єпархії. Відтоді його життя та діяльність до кінця днів була пов'язана з Дерманським Свято-Троїцьким монастирем.
Ця обитель незадовго до призначення архімандрита Ієрофея настоятелем дуже постраждала від пожежі. Майбутній святитель доклав багато трудів до того, щоб відбудувати її заново та прикрасити. Маючи розвинений смак до архітектури та благоустрою території, він зумів і дотриматися стародавнього стилю будівель, і облаштувати приміщення за сучасними на той час технологіями. Цікавим нововведенням у монастирі став телеграф, за допомогою якого настоятель зв'язувався зі дзвонарем і давав йому розпорядження про те, коли дзвонити у дзвони та яким чином. Також у монастирі було заведено Повітове духовне училище з усіма необхідними приміщеннями для викладачів та учнів.
Однак основну увагу архімандриту Ієрофею доводилося приділяти справам консисторії. Внаслідок цього він мешкав здебільшого у Почаївському монастирі, де єпархіальна консисторія і розташовувалась. Описувачі житія святителя наголошують на його суворій дисципліні і розпорядку дня: і молитва, і підготовка до богослужіння, і наукові заняття, і листування з різними особами – все в нього відбувалося в певний час.
Цікавим є свідчення життєпису святителя про його побут:
«Спосіб життя, зразу прийнятий, залишався в нього незмінним. Вранці, для освіження сил, приймав ванну; потім годину прогулювався в саду, чаю не пив, а тільки легку каву, яку сам готував; їв єдиний обід, що складався з декількох страв, добре приготованих, і при тому завжди в один час; перед обідом не любив снідати і ніколи не вечеряв. У їжі та питті дотримувався надзвичайної помірності; при обіді пив чарки дві виноградні вина кращої якості; шампанського не любив; вина хлібного, рому, портеру, англійського пива та інших напоїв, що охмеляють, зовсім не вживав. Обличчя мав свіже, красиве та завжди юне. Здоров'ям користувався постійним, ніколи не хворів серйозно; лікарів не закликав та ліків не приймав; а якщо траплялося відчує слабкість чи ненормальність сил, допомагав собі суворою дієтою та власними засобами за домашніми лікувальними та медичними книгами, які любив купувати і, читаючи з розбором, до того встиг у медицині, що, знаючи анатомію, хімію, ботаніку, міг сам писати рецепти та складати ліки».
У 1840 р. новим Волинським архієреєм став архієпископ Никанор (Клемент'євський), який перевів кафедру з Почаєва до Житомира. Через значну віддаленість Дермані від Житомира, архімандрит Ієрофей не міг часто їздити для виконання своїх обов'язків у консисторію і став значно більше часу приділяти Свято-Троїцькому монастирю.
Він остаточно відновив головний монастирський храм, відремонтував дзвіницю та інші монастирські будинки. Не залишав також і занять із природничих наук, додавши до цього вивчення рідного краю, а особливо Дерманської обителі. В цей час архімандрит Ієрофей публікував багато статей історичного змісту в «Волинських губернських відомостях», проте зі скромності не підписував їх своїм ім'ям. У 1845 р. він був призначений віцепрезидентом Волинського опікунського комітету з в'язниць. Його діяльність на цій посаді двічі була відзначена «Високим благоволінням».
Архієрейство
У травні 1845 р. відбулася архієрейська хіротонія архімандрита Ієрофея в єпископа Острозького, вікарія Волинської єпархії. На той час ця єпархія була дуже великою і включала польські землі, які називалися тоді Варшавською губернією. Правлячі архієреї постійно мешкали у Варшаві й навідувалися на Волинь лише час від часу. Тому преосвященний Ієрофей у цей час жив постійно у Житомирі та фактично керував церковним життям усієї Волині. Ситуація змінилася 1860 р., коли правлячим архієреєм Волинської єпархії став Антоній (Павлинський), який став жити в Житомирі, а преосвященний Ієрофей перемістився знову до Дерманського монастиря.
Відомостей про 27-річне архієрейське служіння єпископа Ієрофея збереглося небагато. Здебільшого вони вказують на те, що його діяльність була досить одноманітною і не рясніла значними подіями. Архімандрит Амвросій, автор «Спогадів про Преосвященного Ієрофея...», опублікованих у Волинських єпархіальних відомостях, пише, що діяльність владики Ієрофея завжди була наповнена мудрістю та особистою участю в долі кожної людини: і ставленики, і священники незмінно були напоумлені відповідними справі повчаннями та настановами: «Волинські священники, які отримали від цього святителя висвячення, назавжди збережуть про нього вдячний спогад і передаватимуть своїм поколінням про ту батьківську любов і турботу, з якими він наставляв кожного з них, відпускаючи на парафію».
Після 1869 р., на дев'ятому десятку років свого життя, святитель, який користувався все життя чудовим здоров'ям, відчув, що сили вже покидають його. У середині 1870 р. він подав прохання про звільнення на спокій із проханням залишок днів провести в Дерманському монастирі.
Блаженна кончина
Апостол Павло писав у Посланні до Євреїв: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр. 13:7). Блаженна смерть святителя Ієрофея була гідним завершенням його довгого та плідного життя.
Наближаючись до смерті, владика висловлював бажання «віддати душу свою в Божі руки, якщо не під час самого богослужіння, то, принаймні, в пору всілякого віддалення думок і почуттів своїх від будь-якої житейської суєти». І Господь прислухався до молитви вірного раба Свого. Хвороба владики Ієрофея розвивалася, але до Великодня 1871 р. він відчув зміцнення сил і богослужіння в перші три дні Світлої Седмиці. Востаннє в своєму житті він священнодіяв у Неділю жінок-мироносиць. Незабаром у преосвященного стався напад оніміння ніг, що поклав його на смертний одр.
Останні п'ять днів владика Ієрофей провів у молитві, відмовившись від усіляких мирських турбот. Причастившись Святих Христових Тайн, преосвященний Ієрофей відійшов до Господа 17 квітня 1871 р.
Через три дні, 21 квітня 1871 р., при великому збігу народу та духовенства, владика був похований у монастирському храмі, на тому місці, де за переказами спочивають останки трьох настоятелів Дерманської обителі. В урочистій промові, яка була вимовлена при відспівуванні покійного, були такі слова: «Хай не бентежиться серце наше, побачивши цю труну улюбленого нашого Архіпастиря й Отця! Вірне і святе вживання великих талантів, які отримав він від Небесного Роздавача обдарувань, якими майже всі роди були з'єднані в ньому, з'єднані для того, щоб у вживанні їх він був зразком для нас, нехай буде для нас безперечним посвідченням, що він успадковує блаженний упокій, який приготований йому в обителях Небесного Отця».
* * *
Святитель Ієрофей явив своїм життям приголомшливу гармонію духовних і земних інтересів. Він жваво цікавився природничими науками, знав безліч мов, вів листування з найрозумнішими людьми Європи, відбудовував монастир, проводив наукові досліди, але при цьому він незмінно підкоряв все це духу, зводив все до угоди Богу, до максимального примноження тих талантів, якими Бог його так щедро нагородив. У цьому плані святитель Ієрофей може бути прикладом для сучасних людей. Ми дуже метушимося, ми намагаємося поставити собі на службу досягнення науки та техніки, ми цікавимося масою різноманітних речей та напрямків, ми намагаємось охопити своєю діяльністю багато сфер. І у всьому цьому ми втрачаємо себе, забуваємо про свою душу та про Бога.
І ось перед нами постає святитель Ієрофей, який жив нещодавно за історичними мірками, який також користувався досягненнями прогресу, любив науку, спілкування з людьми, цікавився багатьма речами; який не був далеким від земного піклування. Однак він зумів усе розставити на свої місця: душевне підкорити духовному, нижче – вищому.
Він мав дуже багато турбот, він займав відповідальні пости і мав дуже широке коло обов'язків. Але серед цього він умів молитися, підносити розум і серце до Бога. І його останні дні земного життя, які він провів у посиленій і невпинній молитві, показують нам, як треба жити, щоб успадкувати блаженну кончину і життя вічне.
Святителю отче Ієрофеє, моли Бога за нас!