Православ'я як гарант єдності нашого народу

17 Лютого 2023 19:06
257
Православ'я – духовна основа нашої держави. Фото: vsegda-pomnim.com Православ'я – духовна основа нашої держави. Фото: vsegda-pomnim.com

Православ'я – основа духовного життя нашого народу. І це не гучні слова. Це реальність, що історично склалася, від якої не можна просто відмахнутися.

Православний вибір святого князя Володимира та його попередників визначив напрямок духовної культури, політики української держави, її змістовного наповнення. Язичницький до цього часу народ, ставши християнським, отримав глибинну, об'єктивнішу, ґрунтовнішу релігійну ідеологію, що допомагала вдосконалювати духовну культуру не тільки кожної людини, яка усвідомлювала себе християнином, а й всього народу більшою чи меншою мірою, ріднила цей народ із Вселенським християнством, через Візантійське Православ'я, від якого Русь і прийняла хрещення. Від Візантії наш народ отримав церковне законодавство, храмобудівництво, удосконалюючи свій розвиток культури.

«Греки передавали свою віру та цивілізацію не в чужому для слов'ян, а саме у слов'янському образі, і тут вирішальну роль відіграли переклади Кирила та Мефодія. Слов'яни справді могли засвоїти те, що вони брали у Візантії. Будучи спочатку приналежністю правлячих класів, візантійська культура і православна віра згодом увійшли у повсякденне життя кожного слов'янського народу в цілому»[1].

Період X-XI ст. для Київської Русі був періодом піднесення культурного розвитку. З цього часу розпочинається її «візантінізація». Попередні століття були лише підготовчими. Про «розмах» язичництва на українських землях можна судити, згадавши про «кочових скіфів Північного Причорномор'я (про яких – прим. прот. А. У,) відомо, що ті пили напої з черепа своїх жертв»[2].

Київ стояв на шляху «з варяг у греки», і тут вплив християнства був як з Візантії, так і з боку «варяг» (згадаймо, що саме варяги відмовилися підкоритися князю Володимиру, що згодом і привело його до хрещення Русі). Але все ж таки християнство вкоренилося в сучасній столиці дещо пізніше.

Незважаючи на «варязьке християнство», а також на той факт, що «особливості шанування мощей явним чином зближують руських швидше зі скандинавами, ніж з візантійцями – їхніми головними наставниками у вірі»[3], в ці попередні століття ми бачимо, що західне (ще не католицьке) християнство не знайшло відгуку в наших землях.

Посольство короля Оттона вирушало без помітної затримки, оскільки разючою була відмінність обох культур. Водночас шлюб дочок слов'янських племен з європейськими синами та навпаки мав політичний характер і відбувався лише між нащадками сімей правлячих домів. Тепер християнство – це лакмусовий папірець, критерій зносини з іншими народами.

Після розколу християнського світу на Католицизм (західне християнство) та Православ'я (східне християнство) українське християнство та українська культура стали триматися східних, візантійських культурних зразків, а не західних, католицьких.

Чому так? По-перше, дорога до Візантії вже була проторена багатьма культурними зв'язками (шлях «з варягів у греки») і зміцнена прийняттям християнства з Візантії. По-друге, налагодження контактів із Заходом призвело якщо не до окатоличення, то хоча б до погіршення відносин з могутнім партнером – Візантією, з якою наш народ сповідував одну релігію. По-третє, боротьба українського народу проти Речі Посполитої була боротьбою проти іноземного політичного та католицького поневолення.

Слід також зазначити, що відносини Русі із західними державами на півночі завдавали менше шкоди українському Православ'ю, ніж прямі контакти з Римом.

Це пояснюється віддаленістю північноєвропейських земель від Риму, в яких слабка залежність від центру католицтва виявлялася не у вірі, а в політичній та економічній залежності від Папського престолу, а отже, така залежність ніяк не змогла конкурувати з ідеологічною основою віри українського народу, народу Київської Русі.

Коли ж під впливом християнства населення України-Русі «упорядковується» – кочівники стають осілими, обирають нову християнську ідеологію, обравши ідеологію – створюють свою внутрішню та зовнішню політику, – західні держави замінюють консолідуючий їх фактор, християнство, на економіку. Тепер економічні відносини та закони впливатимуть на відносини між європейськими народами, замістивши собою християнство як об'єднуючий та регулюючий фактор.

Відхід Європи від християнства почався вже з розколу 1054, після чого в Європі виникли різноманітні реформаційні рухи, що викривали утримуюче європейську єдність християнство, Католицьку церкву. X-XV ст. – часи змагання за інші цінності. Реформація – вальденси, альбігойці, гусити, таборити… – чиїм апогеєм був Мартін Лютер, а продовжувачем – король Британський Генріх, показали, що християнство не може бути гарантом європейської цілісності.

«На секуляризацію самоподання Європи вплинуло руйнування крихкої єдності християнської Церкви після Реформації та бурхливого розвитку християнських громад (католицьких та протестантських) на інших континентах. Уявлення про Європу як єдиний простір єдиної християнської віри було неспроможним»[4].

Економічний фактор, як показує досвід, не може бути гарантом цілісності Європи, оскільки постійно виникають ті чи інші економічні проблеми на різних кінцях Європейської єдності (Південь-Північ), у регіонах з таким різним сприйняттям, яке перешкоджає економічному розумінню. Відсутність єдиної духовної європейської основи також є показовим аргументом: «кожна європейська нація має свої національні свята, свої святині, церемонії та пам'ятки, що позначають культурний ландшафт державності. Досі немає такого символічного державного ландшафту Європи як цілого»[5].

Християнство могло б стати надєвропейською цінністю, але не стало. Створені народом цінності стали відносними цінностями.

У Португалії, наприклад, з 2004 р. можна залишитися без життєво важливих органів, оскільки було видано закон про можливість відрізати від людини той чи інший орган за відсутності задокументованої незгоди людини.

У Німеччині традиційний інститут шлюбу своє віджив: тепер кожна дружина ідентифікується як «партнер», крім того, у 2013 році Німеччина видала закон, згідно з яким новонароджений не ідентифікується за статевою ознакою, поки малюк не виросте і сам не вибере собі стать. «Іспанія взагалі є рекордсменом у трансплантології, навіть на дверях церков розміщено таблички з написом: «Не забирайте свої органи із собою, на небі знають, що вони потрібні на землі»[6].

Слід сказати, що гомосексуалізм та інші статеві відхилення вже перестали вважатися такими та офіційно прийняті за норму у багатьох європейських країнах. Ювенальна юстиція «налаштовує» на життя нового покоління, без батьків, але з державою. Зрештою, втрата сім'ї як інституту призведе до краху держави та Європи як сукупності держав. Водночас Європа декларує себе як суспільство, де найбільше цінуються та захищаються права людей. «Під прикриттям риторики єдності та миру в ідеї Європи завжди йшлося про виключення та відокремлення, про проведення довільних ліній між тими, хто всередині і тими, хто зовні»[7]. Прийняття в ЄС ще не означає рівноправних відносин із державами-організаторами ЄС.

Майже п'ятисотрічна секуляризація досі не повернула Європу в християнство. Божественні принципи буття, надєвропейські та надлюдські цінності не знайшли відображення у європейському соціумі.

Інші принципи відносні, їх можна знайти у будь-якому людському суспільстві. Тоді навіщо блукати у пошуках нової державності замість відновлення чи збереження своєї державності? Розбовтування свого генофонду веде до втрати імунітету, а найкращі досягнення інших доречно використати без остаточного взаємопроникнення культур.

[1] Каллист (Уэр), еп. Православная Церковь. // https://azbyka.ru/otechnik/Kallist_Uer/pravoslavnaja-tserkov/1
[2] Фейген Б. Велике потепління. Зміна клімату та піднесення й гибель цивілізацій. К., 2013. С. 66.
[3] Успенский Ф. Б. Нетленность мощей: опыт сопоставительного анализа греческой, русской и скандинавской традиций // Восточнохристианские реликвии / Ред.-сост. А. М. Лидов. М., 2003. С. 151.
[4] Геффернен М. Значення Європи. Географія та геополітика. К. 2011. С. 33.
[5] Геффернен М. Значення Європи. Географія та геополітика. К. 2011. С. 376.
[6] Шахов А. Война органов: почему врачам запрещают спасать украинцев // http://kontrakty.ua/article/70853
[7] Геффернен М. Значення Європи. Географія та геополітика. К. 2011. С. 395.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також