«Образ подвигу духовного жінкам показала»: 5 іпостасей святої Іуліанії
Життєпис Святої Іуліанії Лазаревської або Муромської, на перший погляд, походить на збірну біографію безлічі слов'янських жінок-матерів, дружин, дочок, бабусь.
Жінок із тим дивовижним поєднанням краси, характеру, розуму й небаченої сили духу, яке у всі часи змушувало і змушує чоловіків захоплюватися ними. Пам'ятайте, у класика:
А зрячий о них говорит:
Пройдет – словно солнцем осветит,
Посмотрит – рублем одарит...
Це їхні білі хусточки зберегли нашу Церкву в найважчі часи.
Свята Іулянія Муромська – одночасно прообраз, і втілення таких жінок. Не дивно, що, читаючи її життєпис, практично кожна людина впізнає в святих рисах когось близького, рідного, – одним словом, свого. Чи то дає про себе знати спорідненість християнських душ, чи то Господь за Своює милістю ще раз показує нам, що в Його Царство ведуть різні шляхи, і один з них – стезя не тільки Марії, але і Марфи. А ще житіє святої – про силу слів Христа і про те, як глибоко Євангеліє може увійти до свідомості людини, перетворюючи її життя.
Для тих, хто не знайомий із біографією праведної Іуліанії – у відкритому доступі є досить докладні її життєписи, зокрема класичний твір давньоруської літератури «Повість про Іуліанію Лазаревську» Дружини Осор’їна, сина святої, написаний скупим чоловічим складом, але сповнений трепетною любов'ю до матері. А в цій публікації пропоную читачеві поглянути на святу в окремих її іпостасях, щоб зрозуміти для себе – за що Церква назвала цю просту руську жінку Уляну Устинівну Осор'їну, не черницю, не мученицю, не блаженну – святою і праведною Іуліанією Муромською.
Дівчинка
В кінці 30-х років XVI століття, в часи правління царя Івана Грозного, у місті Плосне біля Мурома в сім'ї дворян – Іустина Недюрева (царського ключника) і його дружини Стефаниди – народилася дівчинка. Її хрестили Іуліанією, а вдома звали просто і ласкаво – Улянка. Крихітці тільки-тільки виповнилося шість, коли батьки раптово померли, і бабуся по материнській лінії, Анастасія Дубенська, забрала сирітку до себе в Муром. Минуло ще шість років, коли Господь закликав до себе і бабусю. Вихованням Уляни зайнялася рідна тітка, Наталія, сама на той час – мати 9 дітей.
«Змолоду лагідна і мовчазна, небуйна і невеличава, – пише Дружина Осор'їн, – від сміху і всілякої гри відмовлялася», дівчинка намагалася потоваришувати зі своїми двоюрідними сестрами, але безуспішно. Все, що їй залишалося – старатися в рукоділлі – в прядінні і вишиванні, так що «не гасла свіча її все уночі».
Треба зазначити, що працювати заради хліба насущного Уляні не доводилося – тітка, хоч і була досить сувора, але любила і жаліла племінницю-сироту. Так що дівчина в основному обшивала сиріт, бідних і немічних – своїх односельців. Це, на жаль, викликало насмішки сестер і слуг: їм здавалося, що Улянія «блажить».
За що ж Церква назвала просту руську жінку Уляну Устинівну Осор'їну, не черницю, не мученицю, не блаженну святою і праведною Іуліанією Муромською.
Та й взагалі, дівиці з хорошої сім'ї про наречених треба думати, а не про жебраків, тим більше, що для скромної безприданниці краса в той час була кращою підмогою. А Уляна не тільки строго тримала всі пости і довго молилася з безліччю поклонів, але і додатково накладала на себе більшу стриманість, доглядала за важкохворими самотніми людьми, годувала, обпирала, лікувала їх. Додайте до цього тривалі нічні бдіння з голкою і ниткою в руках, – можна було зрозуміти побоювання родичів дівчини з приводу її здоров'я і зовнішнього вигляду.
Навіть люблячій тітці поведінка племінниці вселяла тривогу. А «вона ж не піддавалася волі їхній, – пише біограф, – але все з подякою приймала і з мовчанням відходила і послух мала до всякої людини». Чому дівчинка так відчувала чужу біду і прагнула допомогти іншим нещасним, чому стала не брати, а віддавати – житіє не пояснює і залишає нам це як ще одну таємницю душі святої.
Дружина
Уляні виповнилося 16 років, коли до неї, відомої своєю красою і лагідною вдачею сироті, посватався Георгій Осор'їн – дворянин і власник села Лазаревського під Муромом, «доброчесний чоловік і багатий». Тітка охоче видає її заміж, сподіваючись, що сімейне життя трохи напоумить надмірне завзяття племінниці до благодійності, і турбота про свою сім'ю поглине дівочий запал.
Але не тут-то було: ні обов'язки дружини і господині, ні щоденні турботи, ні народження і виховання дітей не стали їй на заваді до молитви і допомоги ближнім. А цих «найближчих» вистачало – жаліслива жінка відгукувалася на зітхання кожного, хто просив її допомоги.
Родина Уляни та Георгія жила разом із родичами чоловіка, і тим більш показовими були приязні стосунки молодої невістки не тільки зі свекром і свекрухою, але і численними золовками і зятями. Це не мало свідчити на користь її характеру. Незабаром саме Уляні доручили ведення величезного домашнього господарства в маєтку. У житії сказано, що молодій пані доводилося вставати раніше за всіх і лягати, коли засинав весь будинок.
Майстерно вишиті плати Уляна жертвувала на храм, а все, що залишилося, продавала, роздаючи виручені гроші жебракам і нужденним.
Георгій був військовим і часто відлучався у службових справах в Астрахань; такі від'їзди часом тривали по два-три роки, тому на плечі Уляни лягав весь тягар відповідальності і за старих батьків, і за побут, і за маєток. Дивно, але навіть у цей час вона не сміла самостійно розпоряджатися грошима і подавала милостиню тільки від власного рукоділля – на сон залишала всього кілька годин, весь вільний час присвячуючи молитві та шиттю.
Родичі не підтримували таке завзяття жінки, тому благодіяння доводилося робити потай від них, а милостиню посилати під покровом ночі з вірною служницею. Майстерно вишиті плати Уляна жертвувала на храм, а все, що залишилося, продавала, роздаючи виручені гроші жебракам і нужденним. Так працями своїх рук їй вдавалося утримувати цілі сім'ї вдів і сиріт.
Біограф святої згадує, як під час правління царя Іоанна в Муромі стався страшний голод. У заможному маєтку Осор’їних від нестачі прожитку не страждали, але і благодійністю займатися теж не збиралися. Родичі жартували над апетитом Уляни, яка постійно тягала шматки зі столу, а вона все, що вдавалося приховати, роздавала голодним. Коли до голоду додалася епідемія, люді стали закриватися в домах, боячись заразитися, а Уляна потай від чоловіка і його батьків стала допомагати хворим: лікувала, як вміла, власноруч мила в лазні, наймала людей для поховання померлих, замовляла поминання до церкви і особисто молилася за упокій кожного.
Молитва займала левову частину часу жінки, який вона могла б витратити на відпочинок. Вранці і ввечері вона клала по 100 поклонів, вночі творила сугубу молитву, читала Євангеліє. Можна припустити, що саме приклад невістки послужив воцерковленню її рідних: свекор і свекруха Уляни померли у глибокій старості, прийнявши перед кончиною чернечий постриг, дочка Феодосія також стала черницею.
Мати
У любові й злагоді сім'я прожила багато років. Уляна народила Георгію 13 дітей: 3 дівчаток і 10 хлопчиків. Правда, 6 з них не стало ще в ранньому дитинстві, а 2 – вже в дорослому віці (старший син убитий холопами, інший загинув на царській службі). Навколишніх вражала уявна байдужість і спокій матері, яка дізналася про смерть дітей. Вона «не голосила, ні волосся на собі не рвала, як за звичаєм інші жінки роблять, але в усі дні милостинею і трапезою для жебраків поминала».
Долаючи скорботу серця, нещасна мати говорила: «Бог дав, Бог і взяв. Ніщо спокуси гріховної не створить, і душі їхні з Ангелами славлять Бога і за батьків своїх Бога молять». Смерть дітей не озлобила материнське серце, і всю свою любов вона направляла на своїх живих дітей. Але, на жаль, вони не завжди радували, часто сварячись між собою.
Після смерті синів Іульянія стала подумувати про монастир, але чоловік чинив опір такому рішенню і не відпустив її, навівши слова Косьми пресвітера: «Ничтоже пользуют ризы черныя, аще не творим мнишскаго дела. Дела бо спасают человека, а не ризы. Аще и в мире живуще, а мнишеское исполняющее, не погубит мзды своея. Не место бо спасает человека, но нрав». Так жінка стала будувати свій монастир – в душі: вдень смиренно працювала ночі проводила в молитві, а вранці поспішала до заутрені і до обідні в церкву. Житіє святої згадує про певну подробицю: чоловік сам звільнив Уляну від подружніх обов'язків. І відтоді вона, постеливши йому м'яку постіль, сама укладалася на печі, підкладаючи під боки жорсткі сучкуваті поліна, змиряючи плоть навіть у ті дві-три години, які відводила собі для сну. Так був перейдений ще один рубіж у її житті.
Георгій відійшов до Господа в досить молодому віці. Поховавши чоловіка, вдова ще більше поринула у справи благодійності. Все майно перейшло дітям, а свою частку вона майже повністю роздала нужденним. Сама ж при цьому задовольнялася гранично малим і проводила практично аскетичне життя. Діти постійно намагалися догодити матері, вона приймала їхні подарунки з вдячністю, але наступного ж дня все роздавала бідним.
Пані
Особливо треба відзначити стосунки Уляни як господині маєтку і прислуги. Це підкреслює і житіє: «була вона як ревна мати, а не пані, і не любила гордості і величі». Маючи багато слуг, вона ніколи не позволяла себе мити, одягати і роззувати, як це було прийнято в тодішньому суспільстві. «Всі були в будинку її одягнені і ситі, і справу кожному по силі його доручала. Гордості і величі аж ніяк не любила, і слуг презирливими іменами не називала, і не вимагала, щоб хто-небудь води подав їй умити руки або з ніг чоботи зняв, але все сама робила», – пише житіє.
Прикладів такого ставлення барині до холопів у той жорстокий час було трохи – навіть за найневинніший проступок людей карали дуже суворо.
У величезному маєтку, природно, траплялося всяке, але, не дивлячись на проступки, Уляна ніколи не скаржилася чоловіку на прислугу, навіть якщо хтось бідокурив, вона вважала за краще брати провину на себе, була незмінно привітною і доброзичливою з усіма. «А згрішилих слуг замість погроз милувала і за Божественним Писанням повчання творила без кари і тортур». Прикладів такого ставлення барині до холопів у той жорстокий час було небагато – навіть за найневинніший проступок людей карали дуже суворо.
За часів голоду Уляні як господині маєтку доводилося не тільки думати, як нагодувати людей, а й боротися з ще більш страшною небезпекою – згубною владою голоду над людським розумом. Щоб добути шматок хліба, люди здійснювали жахливі злочини. Мудра жінка вважала себе відповідальною за душі своїх слуг, які, за її словами, «були доручені їй Богом». Якою ж сильною була її молитва і якою глибокою – повага до неї, якщо жоден з її людей не заплямував себе злочином під час загальної безкарної розгнузданості.
Свята
Після смерті чоловіка життя Уляни приймає майже чернечий характер. Вона невпинно з вервицями в руках творить Ісусову молитву, яка не припиняється, як підкреслює її син у житті, навіть уві сні. Задовольняється малим, взимку носить чоботи на босу ногу, а замість устілок підкладає горіхову шкаралупу і черепки.
Одного разу у баченні вона почула крик біса: «Зараз ти наділяєш нужденних хлібом, але скоро прийде час, коли сама будеш вмирати від голоду». Незабаром це страшне передбачення стало дійсністю: за часів царювання Бориса Годунова на Русь прийшов голод. Літо було дуже дощовим, а в серпні вже вдарив мороз, і урожай загинув, не встигнувши дозріти. Люди звіріли від голоду, їли людське м'ясо і вмирали цілими селами. Саме в ці моторошні дні праведна вдова понесла ще один свій подвиг, повторивши послух Печерського святого Прохора Лебедника.
«Заради чого в Ульянин будинок ходите? Вона і сама від голоду помирає».
В її коморах і засіках давно було пусто, будинок стояв порожнім і навіть частина слуг розійшлася в пошуках їжі. Тоді разом з іншими людьми вона стала збирати лободу і деревну кору, з яких пекла хліб, їла його сама й годувала всіх, хто приходив в її будинок, «і молитвами її був хліб солодкий». Сусіди-поміщики з докором говорили жебракам: «Заради чого в Ульянин будинок ходите? Вона і сама від голоду помирає». Але жебраки запевняли, що ніде не пробували такого смачного хліба, як у цієї вдови.
За всі ці голодні роки від неї не чули ні слова нарікання, навпаки: «потерпе же в той нищете… а не оскорбися и ничему об том не поропта. И не согреших ни во устнах своих, не даде безумия Богу и не изможе нищетою, но паче первых лет весела бе».
Під Різдво вдова Уляна Осор'їна захворіла і злягла. На той час їй було трохи більше 70, роки брали своє. Вже на смертному одрі вона зізналася близьким, що давно бажала прийняти ангельський образ, але «не спромоглася заради гріхів». Пролежавши в ліжку шість днів, 2 січня 1604 року вона причастилася, попрощалася з дітьми і слугами, «повчивши їх про любов і про милостиню» і в той же день померла з миром. Син наводить її останні слова «Слава Богу, всіх заради. В руки Твої віддаю дух мій. Амінь».
Лише відкривши труну, побачили, що вона сповнена пахощів миро. Практично відразу ж почалися численні зцілення.
Праведну вдову поховали біля церкви святого Лазаря, біля могили чоловіка. Трохи пізніше прямо над її могилою була споруджена тепла церква в ім'я архістратига Михаїла. А через 11 років після смерті, 8 серпня 1615 року, її святість несподівано стала очевидною для всіх: копаючи могилу для сина Іуліанії, Георгія, в притворі між церквою і піччю працівники натрапили на неушкоджену тліном труну. За давністю років, пише Дружина Осор’їн, навіть родичі не відразу зрозуміли, хто тут похований. Лише відкривши труну, побачили, що вона повна пахощів миро. Практично відразу ж почалися численні зцілення.
«Ми ж цього не сміємо писати, – завершує син житіє своєї матері, – якби не було свідоцтва». Так почалося місцеве прославлення праведної Іуліанії Лазаревської, Муромської.
Така ось «єдина біографія давньоруської жінки, … чудова своєю щирістю, простотою і багатством побутового змісту», – як охарактеризував життєпис святої Іуліанії знавець давньоруської житійної літератури Георгій Федотов. – Сам подвиг праведної Юліанії – в його смиренній красі». Дружина Осор’їн пояснює, що написав житіє матері, «забоявшись того, що смерть застигне, а житіє святої забуттю віддано буде». І уточнює: «Написав я лише мале з багато чого… ».
«Мало з багато чого» наведено і в цій публікації. Тут – лише відблиски від тихого світла любові, жертовності і християнського смирення, яким осявала все навколо себе свята праведна Іуліянія Муромська, яка виявила в кожній зі своїх жіночих іпостасей «образ духовного подвигу всім жінкам».
