Як пробачити Бога?
Вчимося прощати людей і Бога: як знайти мир у душі та прийняти несправедливий світ, у якому ми живемо, згідно з християнським вченням.
Притча про немилосердного позикодавця загалом-то проста й зрозуміла. Вона доповнює й ілюструє молитву «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ми хочемо, щоб Бог простив нам наші безчисленні гріхи, то й ми повинні навчитися прощати тих, хто нам винен. По суті, притча ставить нам запитання й сама ж на нього дає відповідь: «Ким ти хочеш, щоб Христос був для тебе на Страшному суді? Щоб Він виступав у ролі прокурора чи адвоката? Його роль ти обираєш сам: якщо будеш для всіх своїх кривдників і ворогів адвокатом перед Богом, то й сам отримаєш право взяти собі в адвокати Самого Христа». І все було б нічого, якби ця притча не ставила нас перед найскладнішим у світі вибором, здійснити який можна тільки в корені змінивши свою світоглядну модель.
Притча про немилосердного позикодавця легко сприймається в монастирському гуртожитку. Тут усе зрозуміло. Ну, прости ігумена, якщо він до тебе несправедливий, чи брата, якщо той з тобою грубий. Та взагалі, прости всіх за все і назавжди. Вникни в дух життя святих отців. Адже як красиво вони писали про це. Втіли у своєму житті модель людської всесопричетності за образом Святої Трійці: одна природа у множині осіб, що живуть у любові й злагоді.
Твоє «я» – це твоє его, розтопчи його. Не розділяй світ на себе й на інших.
Немає ніяких «вони», є тільки «ми». Стався до іншого так, як ти ставишся до себе, бажай йому того ж, що й собі. Придивися, й ти побачиш у кожній людині Христа. І буде тобі щастя і в цьому житті, і в майбутньому.
Прощення у світі
Так, для монаха це звучить як пісня. Але не для мирян, які варяться в пеклі сучасного життя. Якщо ти сам і в тебе немає сім’ї, дітей і близьких, то ти, долаючи себе, вчишся любити, прощати й смирятися. Тому що будь–яка завдана тобі образа, біль і решта, хай навіть це буде сама смерть – усе це стосується тільки тебе одного.
Але якщо ти не один? Якщо ти пов’язаний з дітьми, з рідними? Як простити, приміром, суддю, який за гроші виправдав убивцю єдиного годувальника багатодітної сім’ї? Як простити батькові того, хто зґвалтував і жорстоко вбив його доньку? Як простити тих, хто найнявся за великі гроші руйнувати наші маленькі світи, знищуючи міста, села, де жили люди? Як простити тих, хто перетворив у руїни, позбавив здоров’я, житла, надії бодай на якусь, відносно спокійну старість, тисячі людей? Підійти до такого мерзотника, обійняти його й сказати: «Так, ти надругався над моєю донькою, убив мою дружину, зруйнував наш дім… Але нічого, я тебе все одно люблю й прощаю. Ми ж діти одного Адама. Я не в образі»? У мене так точно не вийде.
Але ось, озираючись назад, я задумався про те, що було зовсім недавно. Не минуло й ста років. Так само гинули ні в чому не винні діти й мирні жителі. Так само немічні старі втрачали свої домівки. Матері втрачали синів, дружини чоловіків, діти батьків. І немає з них уже нікого на землі. Ні тих, хто вбивав, ні тих, хто був убитий. Ні тих, хто грабував і ґвалтував, ні тих, хто страждав і мучився. Але ж вони десь є?
Я певен – те, що було розпочато в цьому світі, отримало якесь своє продовження у світі іншому.
Тільки от яке? І, може, тепер жертви невимовно раді тому, що вони не були карателями, що вони не вели людей у газові камери, а вели їх. Адже навіть у душі атеїста щось говорить про те, що за все потрібно буде відповідати. Але притча не про це, вона про інше…
Вона про те, що ми повинні прощати, причому не там, на тому світі, а тут, на цій грішній землі. І прощати не тільки людей, а й Бога. Йому ж теж можна багато чого пред’явити, чи не так? Бога потрібно простити за те, що в усіх діти нормальні, а мій народився інвалідом. За те, що моє життя покрите бідністю, хворобами й скорботами, а в інших усе «в шоколаді». За те, що моя дитина, чи молода дружина, чи чоловік померли від раку, залишивши мене одного (одну). При цьому я не кращий, але й не гірший за інших людей. Найдурніше, що я чув із уст духовенства – це те, як вони в цих випадках намагалися виправдати Бога. Я думаю, що й Богові це теж не подобалося. У книзі Йова Він так і сказав: «Ви говорили про Мене неправильно» (Йов 42:7).
Несправедливий світ: чому Бог мовчить?
Добре, а як же бути? Як прощати інших, як простити Бога?
Потрібно відійти вбік і подивитися на все зі сторони. Що ж ми побачимо? А побачимо те, що всі люди живуть у несправедливому світі. І Господь цього не приховує. «Не прудким дістається швидкий біг, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не розумним – багатство, і не вмілим – прихильність, але час і випадок для всіх їх» (Еклезіяст 9:11).
Ісус Христос говорить те саме. Загиблі від падіння Сілоамської вежі не були грішнішими за інших. І дитина у батьків народилася сліпою не тому, що вони чимось згрішили. Ні, народився він для того, щоб Христос його зцілив. І це добре. Але ось тільки десятки інших теж народилися сліпими, але вони не були зцілені. Ми шукаємо смисли, шукаємо відповіді на запитання типу «Чому? За що? Навіщо?», а їх немає. І Бог мовчить. Він не відповідає.
Мимохідь зауважимо, що якщо люди не бачили у світі справедливості, то самі намагалися якось її відновити. За око виривали око, за зуб – зуб. Бог до певного часу був не проти й навіть підтримував це (але тільки через жорстокосердість людську). Але так взагалі не можна. Ближче до кінця часів Він сказав інакше: «Мені помста, Я відплачу». А нам запропонував не втручатися. І так ми продовжуємо жити у несправедливому світі, розриваючись між бажанням помститися й вимогою Бога прощати.
Сам Господь говорить про те, що вибір на користь прощення зробить нас набагато кращими, ніж якби ми мстили. Не довіряти Йому не можна, Він знає, що каже.
Але прощати нам зовсім не хочеться, а якщо ми це й робимо, то все одно розумом усі образи до дрібниць пам’ятаємо, а серцем сподіваємося, що якщо ми не відлупцювали кривдників, то вже Бог точно зможе це зробити за нас. А якщо помста починається вже тут, на землі, ми цьому раді, хоча й намагаємося для пристойності не показувати виду. Але Бог–то все одно бачить.
Отже, будемо чесними. Ми не вміємо прощати не тільки людей, а й Бога. Для того щоб простити, нам потрібно зрозуміти. Ми так влаштовані. А зрозуміти Бога і те, чому Він запустив такий проєкт, де немає справедливості, де царює брехня, підлість і обман, ми не знаємо. Творець Неба й Землі нам теж не пояснює, чому діти Африки мруть від голоду, а діти в Америці жиріють від обжерливості; чому одні вмирають від спраги, а інші милуються феєрверками фонтанів; чому хтось не може собі дозволити запастися на зиму томатом, бо немає коштів, а інші на свято «Ла Томатіна» викидають, а потім змивають у каналізацію десятки тонн помідорів. Бог не каже, чим українці грішніші за британців, а палестинці за німців, і чому в цих народів зараз така різна доля. Подібних запитань сотні, і на них немає відповіді, тому вони й називаються вічними.
Довіра до Божого промислу
Але продовжуємо дивитися й міркувати про це далі, з того ж місця, тобто зі сторони. Те, що для нас незрозуміле й, отже, безглузде й несправедливе, у нашому розумінні, зовсім не означає, що воно є таким і для Бога. Просто в нас із Ним різний розмір розуму й різні масштаби розуміння.
Те, що ми зрозуміли, вивчаючи мікро– і макросвіт (людину, космос і взагалі все творіння), говорить про те, що Творець усе дуже точно й скрупульозно підлаштував.
Найменше відхилення будь–якої константи призвело б до того, що Всесвіт перестав би існувати. А як Він прикрасив цей світ? З яким смаком, витонченістю, з якою любов’ю! І це вже не прагматичний розрахунок, а найвище почуття краси. Це поезія в звуці, барві, матерії! Усе в Нього продумано, все враховано! І я не здивуюся, якщо дізнаюся про те, що навіть один упавший на землю волосок мав значення для підтримання порядку у всьому Всесвіті. Може бути, і справді, один змах крила метелика запускає глобальні механізми управління світовим порядком.
Наш Бог – чудовий Господар, у Нього немає дрібниць, усе на обліку.
Тому припустити, що те божевілля, що діється у нашому світі, є неврахований хаос дрібних справ, пущений напризволяще, я думаю, буде неправильно. Інша річ, що я цього не розумію. Тому те, що відбувається з нами й довкола нас, жахає, приводить у трепет і обурення. Але я певен, що Бог, який бачить минуле, теперішнє й майбутнє як єдине ціле, усе розрахував до дрібниць, навіть те, що ми називаємо нашою вільною волею. Те, що ми виберемо вільно колись і десь, Господь бачив ще тоді, коли не було ні нас, ні самого світу. А якщо так, то й усі наші вибори в Його планах враховані заздалегідь.
Відповіді на вічні питання знає тільки одна людина, його звати Йов. Він їх свого часу ставив Богові. І, більш того, він так само, як і ми зараз, був певен, що йому є, що Богові пред’явити, що він без зусиль виграє суд із Богом, тому що правда на його боці. Але ось Бог прийшов на суд до Йова, і той замовк. Замовк не тому, що злякався й відступив від своєї ж правди. Не такий був Йов, якому на той момент уже не було чого втрачати. Ні, він зрозумів те, чого ми зараз не розуміємо, пізнав те, чого ми не знаємо. На цьому весь суд і закінчився. Закінчиться він колись і для нас. А зараз є те, що є.
Висновок
У нас один шлях – слухатися Бога й приймати світ таким, який він є, вірячи, що в Господа помилок не буває. Це називається довірою. Вірити в те, що і біль, і несправедливість, і зло мають своє місце в промислі Творця й виконують свою роль. А жити ми повинні, як Бог велить. І якщо Він каже: «Учись прощати», то краще прощати, хоч це дуже складно. Практичний досвід і спостереження кажуть, що немає жодного лицаря, який переміг дракона, і сам не став би драконом. Добро, яке взяло в руки меч зла, стає злом. Ангел став дияволом, борючись за «справедливість». І людей він тому ж учить. Бог же пропонує нам інше.
Поки є можливість і час, спробуй розширити своє серце так, як це зробив Христос на Голгофі.
Це вдалося великій княгині Єлизаветі, яка з прощенням прийшла в темницю до вбивці свого чоловіка. Це змогли зробити князі Борис і Гліб. Багато хто зміг. Може, спробуєш і ти?
Ми ввійшли через материнське лоно в дивовижно прекрасний Божий світ, у якому багато болю й несправедливості. Але ми знаємо напевне: тут ми лише гості. Проте цей світ для нас дуже важливий, у ньому через досвід людина здобуває свій образ. Прийде час, і ми вирушимо додому, у той світ, який Господь уготовав для людей від створення світу. А поки що терпи, смиряйся й люби, якщо хочеш бути з Богом.
І насамкінець. Не забувай, що навіть у цьому світі доброго й красивого набагато більше, ніж злого й потворного.
