Як пробачити Бога?
Вчимося прощати людей і Бога: як знайти мир у душі та прийняти несправедливість світу, в якому ми живемо.
Притча про немилосердного позикодавця проста і зрозуміла. Вона доповнює і ілюструє молитву «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ми хочемо, щоб Бог простив нам наші незліченні гріхи, то і ми повинні навчитися прощати кривдників. По суті, притча ставить нам питання і сама ж на нього дає відповідь: «Ким ти хочеш, щоб Христос був для тебе на Страшному суді? Щоб Він виступав у ролі прокурора чи адвоката? Його роль ти обираєш сам: якщо будеш для своїх кривдників і ворогів адвокатом перед Богом, то і сам отримаєш право взяти собі в адвокати Самого Христа». І все було б нічого, якби ця притча не ставила нас перед найскладнішим у світі вибором, здійснити який можна, лише в корені змінивши свою світоглядну модель.
Притча про немилосердного позикодавця легко сприймається в монастирському спільному житті. Тут все зрозуміло. Ну, прости ігумена, якщо він до тебе несправедливий, або брата, якщо той з тобою грубий. Та взагалі, прости всіх за все і назавжди. Вникни в дух життя святих отців. Адже як красиво вони писали про це. Втіли у своєму житті модель людського всеєдності за образом Святої Трійці: одна природа у множині осіб, що живуть у любові та злагоді.
Твоє «я» – це твоє его, розтопчи його. Не розділяй світ на себе і на інших.
Немає ніяких «вони», є тільки «ми». Стався до іншого так, як ти ставишся до себе, бажай йому того ж, чого і собі. Придивися, і ти побачиш у кожній людині Христа. І буде тобі щастя і в цьому житті, і в майбутньому.
Прощення у світі
Так, для монаха це звучить, як пісня. Але не для мирян, які варяться в пеклі сучасного життя. Якщо ти сам по собі, у тебе немає сім'ї, дітей і близьких, то ти, долаючи себе, вчишся любити, прощати і смирятися. Тому що будь-яка завдана тобі образа, біль і інше, нехай це буде навіть сама смерть, – все це стосується тільки тебе одного.
А якщо ти не один? Як пробачити, наприклад, суддю, який за гроші виправдав вбивцю єдиного годувальника багатодітної сім'ї? Як пробачити батькові того, хто зґвалтував і жорстоко вбив його дочку? Як пробачити тих, хто найнявся за гроші руйнувати наші маленькі світи, стираючи з лиця землі міста і села, де жили люди? Як пробачити тих, хто перетворив дома на руїни, позбавив здоров'я, житла, надії на спокійну старість тисячі людей? Підійти до такого мерзотника, обійняти його і сказати: «Так, ти знущався над моєю дочкою, вбив мою дружину, зруйнував наш дім… Але нічого, я тебе все одно люблю і прощаю. Ми ж діти одного Адама. Я не в образі». Так? У мене точно не вийде.
Менше ста років тому так само гинули ні в чому не винні діти і мирні жителі. Так само немічні старенькі позбавлялися своїх домівок. Матері втрачали синів, жінки – чоловіків, діти – батьків. Нікого з них на землі вже немає. Ні тих, хто вбивав, ні тих, хто був убитий. Ні тих, хто грабував і ґвалтував, ні тих, хто страждав і мучився. Але десь же вони є?
Я впевнений: те, що було почато в цьому світі, отримало продовження в світі іншому.
Тільки от яке? Можливо, тепер жертви невимовно раді тому, що вони не були катами, що вони не вели людей у газові камери, а вели їх. Навіть у душі атеїста щось говорить про те, що за все потрібно буде відповідати. Але притча не про це, вона про інше…
Вона про те, що ми повинні прощати, притому не там, на тому світі, а тут, на цій грішній землі. Прощати не тільки людей, але і Бога. Йому ж теж можна багато чого пред'явити, чи не так? Бога потрібно пробачити за те, що у всіх діти нормальні, а мій народився інвалідом. За те, що моє життя проходить у бідності, хворобах і скорботах, а у інших все «в шоколаді». За те, що моя дитина, або молода дружина, або чоловік померли від раку, залишивши мене одного. При тому, що я не кращий, але і не гірший за інших людей. Найглупіше, що я чув з уст духовенства, – як вони в цих випадках намагалися виправдати Бога. Думаю, що і Богу це не подобалося. У книзі Іова Він так і сказав: «Ви говорили про Мене невірно» (Іов 42: 7).
Несправедливий світ: чому Бог мовчить?
Добре, а як же бути? Як прощати інших, як пробачити Бога?
Відійти і подивитися на все з боку. Що ми побачимо? Що всі люди живуть у несправедливому світі. Господь цього не приховує. «Не проворним дістається успішний біг, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не у розумних – багатство, і не вмілим – прихильність, але час і випадок для всіх їх» (Екклезіаст 9: 11).
Ісус Христос говорить те ж саме. Загиблі від падіння Силоамської вежі не були гріховніші за інших. І син у батьків народився сліпим не тому, що вони чимось згрішили. Ні, народився він для того, щоб Христос його зцілив. І це добре. Десятки інших теж народилися сліпими, але вони не були зцілені. Ми шукаємо сенси, шукаємо відповіді на питання чому, за що, навіщо. А їх немає. І Бог мовчить. Він не відповідає.
Якщо люди не бачили в світі справедливості, то намагалися самі її відновити. За око виривали око, за зуб – зуб. Бог до якогось часу був не проти, і навіть підтримував це. Але взагалі так не можна. Ближче до кінця часів Він сказав інакше: «Мені відплата, Я віддам». А нам запропонував не втручатися. І ми продовжуємо жити в несправедливому світі, розриваючись між бажанням помститися і вимогою Бога пробачити.
Сам Господь говорить про те, що вибір на користь прощення зробить нас набагато кращими, ніж якби ми мстили. Не довіряти Йому не можна. Він знає, що говорить.
Але прощати нам зовсім не хочеться. Якщо ми й прощаємо, то все одно до дрібниць пам’ятаємо всі образи і в серці сподіваємося, що якщо ми не наваляли кривдникам, то вже Бог точно зможе це зробити за нас. І якщо відплата починається вже тут, на землі, ми цьому раді, хоча й намагаємося для пристойності не показувати виду.
Будьмо чесними. Ми не вміємо прощати не тільки людей, а й Бога. Щоб простити, нам потрібно зрозуміти. Ми так влаштовані. А зрозуміти Бога і те, чому Він запустив такий проєкт, де немає справедливості, де царює брехня, підлість і обман, ми не можемо. Творець неба й землі нам теж не пояснює, чому діти Африки вмирають від голоду, а діти в Америці товстіють від обжерливості; чому одні гинуть від спраги, а інші милуються феєрверками фонтанів; чому одні не можуть собі дозволити запастися на зиму томатом, а інші на свято «Ла Томатіна» викидають, а потім змивають у каналізацію десятки тонн помідорів. Бог не каже, чим українці грішніші за британців, а палестинці – за німців, чому у цих народів зараз така різна доля. Подібних питань сотні, і на них немає відповіді, тому вони й називаються вічними.
Довіра до Божого Промислу
Є речі, для нас незрозумілі й, отже, безглузді та несправедливі у нашому розумінні. Але це зовсім не означає, що вони є такими для Бога. У нас із Ним різний розмір розуму і різні масштаби розуміння.
Знання про мікро- і макросвіт (людину, космос і взагалі все творіння) говорять про те, що Творець дуже точно й скрупульозно все підлаштував.
Найменше відхилення будь-якої константи призвело б до того, що Всесвіт перестав би існувати. А як Він прикрасив цей світ? З яким смаком, витонченістю, з якою любов’ю! Це вже не прагматичний розрахунок, а найвище почуття краси. Це поезія у звуці, фарбі, матерії! Усе в Нього продумано, усе враховано! І я не здивуюся, якщо дізнаюся, що навіть один впавший на землю волосок мав значення для підтримання порядку і усьому Всесвіті. Можливо, справді, один помах крила метелика запускає глобальні механізми управління світовим порядком.
Наш Бог – чудовий господар, у Нього немає дрібниць, усе на обліку.
Було б неправильним припустити, що те безумство, що відбувається у нашому світі, є неврахованим хаосом дрібних справ, пущеним на самотік. Інша річ, що ми цього не розуміємо. Те, що відбувається з нами й довкола нас, лякає, приводить у трепет і обурення. Але я певен, що Бог, Який бачить минуле, теперішнє й майбутнє як єдине ціле, усе розрахував до дрібниць – навіть те, що ми називаємо нашою волею. Те, що ми свого часу вільно виберемо, Господь бачив ще тоді, коли не було ні нас, ні самого світу. А якщо так, то й усі наші вибори в Його планах враховані заздалегідь.
Відповіді на вічні питання знає тільки одна людина, його звати Іов. Він ставив їх Богові. Він так само, як і ми зараз, був упевнений, що йому є, що Богові пред’явити, що він без зусиль виграє суд із Богом, бо правда на його боці. Бог прийшов на суд до Іова, і той замовк. Замовк не тому, що злякався чи відступив від своєї правди. Не таким був Іов, якому на той момент уже нічого було втрачати. Ні, він зрозумів те, що ми зараз не розуміємо, пізнав те, чого ми не знаємо. На цьому весь суд і закінчився. Закінчиться він колись і для нас.
Висновок
У нас один шлях – слухатися Бога і приймати світ таким, яким він є, вірячи, що у Господа не буває помилок. Це називається довірою. Вірити, що і біль, і несправедливість, і зло мають своє місце в Промислі Творця і виконують свою роль. А жити ми повинні так, як велить Бог. Якщо Він каже: «Учись прощати», то краще прощати, хоч це дуже складно. Практичний досвід і спостереження говорять, що немає жодного лицаря, який переміг би дракона, і сам не став би драконом. Добро, взявши до рук меч зла, стає злом. Янгол став дияволом, борючись за «справедливість». І людей він тому ж учить. Бог же пропонує нам інше.
Поки є можливість і час, спробуємо розширити своє серце так, як це зробив Христос на Голгофі.
Це вдалося княгині Єлизаветі, яка з прощенням прийшла в темницю до вбивці свого чоловіка. Це змогли зробити князі Борис і Гліб. Багато хто зміг. Можливо, спробуємо й ми?
Ми увійшли у дивовижно прекрасний Божий світ, у якому багато болю й несправедливості. Але ми знаємо напевне: тут ми лише гості. Цей світ для нас важливий, у ньому через досвід людина здобуває свій образ. Прийде час, і ми відправимося додому, у той світ, який Господь приготував для людей від створення світу. А поки що – терпи, смиряйся і люби, якщо хочеш бути з Богом.
І не забувай, що навіть у цьому світі доброго й красивого набагато більше, ніж злого й потворного.
