Віра міцніє у випробуваннях: як українці спілкуються з Богом в епоху потрясінь
Редакція «Союзу православних журналістів» продовжує ставити жителям українських міст питання про духовне життя. Цього разу ми запитали людей про те, що являє собою їхня віра в Бога і як вона змінилася під час нинішніх важких випробувань.
Коли Господь наш Ісус Христос ходив містами і селами, зцілюючи хворих і одержимих, Він ставив їм дуже важливе питання: «Чи віруєш, що Я можу це зробити?» Показовою була відповідь батька біснуватого отрока: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!» (Мк. 9: 24).
Часто віра в Бога перебуває всередині людини в «сплячому» стані і пробуджується лише тоді, коли душу сколихують потрясіння. Вони можуть бути різними: від нещасливого кохання до смерті близької людини. Коли ми потрапляємо в катастрофічну ситуацію, віра в допомогу згори теж «прокидається». Недарма існує приказка: «У падаючому літакові атеїстів немає».
Крім особистих випробувань, кожну людину зачіпають і випробування суспільні, такі як бідність, невлаштованість і, звичайно ж, війна. Вже кілька років українці залишаються свідками і безпосередніми учасниками трагічних подій, що розгортаються на їхніх очах.
Важкі події спонукають нас переглядати свої цінності, заглиблюватися в пошуки сенсу страждань, задумуватися про значимість віри в Бога як про рятувальний круг у бурхливому океані скорботи.
Щоб зрозуміти, який духовний фундамент закладено зараз у душах співвітчизників, ми поставили їм такі питання:
- Чи вірите ви в Бога? Якщо так – чому? Якщо ні – чому?
- Чи молитеся ви Богу? І якщо так – якими словами?
- Як саме війна в Україні вплинула на вашу віру?
Про віру, невірство і сумніви
Відповіді респондентів показали, що більшість українців вірять в Бога. Серед опитаних 67% назвали себе віруючими, 33% – атеїстами. У першу категорію увійшли переважно люди середнього і старшого покоління, у другу – в основному молодь.
Результати говорять про те, що в суспільстві продовжує існувати феномен «юнацького атеїзму», коли молоді люди, навіть ті, що виросли у віруючих сім'ях, у процесі дорослішання виражають протест проти батьківських цінностей.
Варто зазначити, що навіть у віруючих учасників опитування виникли розбіжності у сприйнятті Бога. Більшість вірять у Нього як в Особистість, але є і ті, хто уявляє Бога в образі безликої вищої сили.
Під маскою такого пантеїзму люди часто намагаються уникнути особистої відповідальності за свої вчинки. Адже якщо Бог «безликий», значить, Він не може ні судити, ні карати, ні заохочувати. Критерії добра і зла в такому випадку встановлює сама людина, а не Бог, Який у розумінні адептів цієї ідеології знаходиться десь далеко і невідомо де.
Віра в спасіння vs віра в прогрес
Цікаві результати показали відповіді на питання: «Чому ви вірите (або не вірите) в Бога?».
Свій атеїзм невіруючі пояснювали вірою в науковий прогрес або наявністю «власної релігії». Хтось із молодих людей відверто зізнавався, що ще «не доріс» до осмисленої віри, що виглядало вкрай чесно.
Серед опитаних знайшлися і ті, хто не тільки сам вірить в Бога, але і закликає до віри інших. Так, одна медсестра розповіла кореспондентам про ситуації, коли батьки знаходяться у відчаї, бачачи свою дитину тяжко хворою.
«Я кажу їм: "Моліться, тому що ми тільки лікуємо, а остаточне одужання залежить від Бога!"» – впевнена місіонер у білому халаті.
Інші віруючі звернули увагу на те, як Бог виконує їхні прохання, допомагає виживати в складний час, наповнює життя глибоким змістом.
«Я вірю в Бога, тому що Він надихає мене на майбутнє життя, адже душа – вічна!» – сказав нам молодий респондент.
Сакральні «Отче наш» і 90-й псалом
Найпоширенішою молитвою, з якою люди звертаються до Бога, очікувано виявилася «Отче наш». Як дорогоцінне Передання, молитва Господня передається з уст в уста скрізь покоління.
У зв'язку з цим згадується розповідь однієї літньої жінки, яка пережила Другу світову війну. Нацисти, відступаючи, використовували тактику «випаленої землі». Вогню віддавалося все: від засіяних полів до сараїв і хат. Бачачи окупантів, що наближалися, сім'я сховалася в невеликому сарайчику. Німці з палаючими факелами були вже близько.
І тоді мама з дітьми в один голос почали щиро молитися словами 90-го псалма: «Живий в допомозі Вишнього, в крові Бога Небесного оселиться...». І ось, за кілька метрів від їхнього притулку німці зупинилися, загасили факели і пішли. Молільники були врятовані.
Війна загартовує віру
Роздуми про війну і мир ми знаходимо не тільки у класиків літератури, але і в спадщині святих отців. Проповідники часто розглядають війну і як наслідок гріховності людини, і як Боже попущення в покарання за невірство.
Так, святитель Миколай (Велимирович) у книзі «Війна і Біблія» писав: «Світ без Бога є колискою війни».
Війна, як і будь-яка громадська трагедія, завжди оголює таємні куточки душі, зриває маски, викриває приховані думки та наміри людини. Саме тому нам часом буває дуже несподівано бачити близьких людей у зовсім іншому світлі.
Поставивши співвітчизникам запитання: «Як війна в Україні вплинула на вашу віру?», ми отримали різні, часом суперечливі відповіді.
Віра і надія на Бога, а також сила молитви помітно зміцнилися у родичів тих, хто зараз перебуває на фронті. Це підтверджує, що у важких випробуваннях віра справді може міцніти.
Водночас далеко не кожен покладає надію на Господа. Деякі учасники опитування висловили переконання, що їхня головна надія – на капеланів та волонтерів. Визнаючи величезний людський внесок у справу миру, з християнської точки зору необхідно пам'ятати слова Христа: «Без Мене нічого не можете робити» (Ін. 15: 5).
Замість заключення
Чергове опитування «Союзу православних журналістів» показало одночасно і єдність, і відмінність поглядів українців на таку важливу проблему, як віра в Бога в умовах панівного зла.
Незважаючи на зовнішні спроби спотворити традиційні погляди на духовність і нав'язати нові, люди продовжують довіряти Господу та своєму віруючому серцю.
Залишилося тільки наслідувати переконливий заклик святителя Іоанна Золотоуста: «Покаємося, і своїм покаянням схилимо Бога до того, щоб Він і поклав кінець війнам, і дав нам насолоду всіма благами».
