Навіщо Богу наші страждання, метушня і молитви? Адже він знає долю кожного
Для чого Найвеличнішому і Вічному віра найпростіших і тимчасових? Для чого Йому це все від нас – питання добра і зла, послух, розвиток, віра, любов?
СПЖ регулярно отримує листи від читачів із проханням прокоментувати ті чи інші теми, пов'язані з вірою. Деякі з них є настільки глобальними, що виходять за рамки інтересів автора. Тому пропонуємо вам подумати над такими питаннями:
1. Якщо Бог настільки великий, якщо Він Всезнаючий і Всемогутній, навіщо Йому створювати світ, у якому Він наперед знає, хто Йому повірить, а хто – ні? Навіщо Йому вимагати віру, поклоніння й дотримання ритуалів від істот, яких Він Сам створив обмеженими, суперечливими і схильними до сумнівів? Навіщо цей театралізований шлях страждань, болю й спасіння, якщо Йому спочатку відомий фінал кожної душі?
2. Навіщо Абсолютно Найвищому й Вічному віра простих і тимчасових? Якщо Бог створив усе, що існує, і перебуває поза межами часу та в цілому поза межами нашого світу, навіщо Йому все це від нас – питання добра і зла, слухняність, розвиток, віра, любов, навіщо ритуали, сповідь, причастя Богу, Який може все?
3. Якщо Бог впливає на наше життя, то тоді Він однозначно впливає й на всі жахи, які щодня трапляються з людьми, що цього не заслужили. Якщо ж Він не бере участі в нашому житті – у чому тоді сенс молитви? Виходить, що через молитву та віру ти отримуєш місце на небі, а у випадку невіри – вічні муки. Але ж тоді це не свобода, а контроль і шантаж, хіба ні?
***
Існують так звані «вічні питання до Бога». Відповідей на них немає однозначних, але, попри це, люди ставлять їх із покоління в покоління.
Що може сказати про картину І. Шишкіна «Ранок у сосновому лісі» людина, у якої замість очей – мікроскоп? Вона здатна сфокусуватися лише на якомусь одному мікроскопічному фрагменті полотна. Але чи дасть це їй змогу розмірковувати про всю картину, оцінити задум художника? Розмірковуючи на тему, «що Богові потрібно, а що – ні», або, наприклад, «кого Бог помилує, а кого не пробачить», ми тим самим намагаємось поставити себе на місце Бога й проаналізувати Його потреби та мотиви.
Ми можемо, звісно, дивлячись крізь мікроскоп нашого розуму на Божий Промисел, міркувати про те, що всі категорії, які ми застосовуємо до Бога, насамперед стосуються Його творіння.
Футбольний м’яч – великий чи маленький? Порівняно з кварком він величезний, мов Всесвіт. Але в порівнянні з нашою галактикою м’яч – мізерно малий. Щоб говорити про щось, зокрема про Бога, у найвищому ступені, його потрібно з чимось порівнювати. Якби не було ні часу, ні творіння, нічого, окрім Бога, то яким тоді був би Бог? Він просто «Є Той, Хто Є». Адже Його Всемогутність, Всезнання, Вседіяння можливі лише у співвідношенні з Його творінням.
Можна припустити, що Богові все ж потрібен світ, щоб у ньому відображався Він Сам, щоб дарувати Себе Своєму творінню, щоб енергія любові, яка живе в Ньому, стала надбанням тих, хто захоче її розділити разом із Ним. Можливо, Йому потрібен світ, щоб подивитися на Себе нашими очима. Але що б ми не говорили з цього приводу – усе це не більше, ніж наші фантазії та гра уяви.
Можливо, трохи глибше ми зможемо зрозуміти Його Промисел, якщо звернемо погляд не на Бога, а на самих себе.
Йому, звичайно ж, не потрібні наші жертви, ритуали, сповідь, Причастя. Він ні в чому не має потреби, будучи Самодостатнім. Тим більше Богові не потрібен наш досвід страждань і болю. Цей досвід потрібен нам самим. Усе те зло, яке відбувається на землі, відбувається у світі, створеному Творцем. І скільки б ми не говорили про те, що у всьому винен не Бог, а вільний вибір Його творінь, але все ж таки, зрештою, за все відповідає Творець, а не творіння.
Але давайте розберемося зі словами «зло, жах, біль, страждання». Звідки вони взялися? Чому ви вирішили, що це – погано? Імовірно, з розуміння й досвіду того, що може бути інакше. Коли я був молодий, то не знав, де в мене хребет. Ні, я, звісно, знав, але міг би й не знати, бо не звертав на нього уваги. Так було доти, поки не прийшов біль. І тепер я можу зрозуміти, як це – добре, коли не болить, і як це – погано, коли боляче. Але що таке «добре», а що таке «погано» – я зрозумів лише завдяки порівнянню.
Якби в Адама й Єви, а також їхніх нащадків, не було досвіду смерті, страждань і болю, то, перебуваючи в раю, вони б і не знали, що це – рай. Якби вони не втратили Бога, то так і не дізналися б, як важливо бути з Ним поруч. Перебуваючи в блаженстві, вони б і не думали, що це – блаженство. Бо іншого стану людина б не знала. Щоб розрізняти кольори, мають бути різні фарби. Іншого шляху немає.
Одкровення говорить нам про те, що наше земне життя – це підготовча школа перед тим, як увійти у вічність.
І тут ми маємо навчитися розрізняти добро і зло, радість і скорботу, біль і насолоду. Ми зараз куштуємо плоди дерева пізнання добра і зла, і це потрібно не Богові, а нам. А всі ритуали, правила, заповіді, зусилля, які ми маємо здійснити на цьому шляху, – це уроки, які дає Бог, аби ми доросли до Його задуму про нас.
Господь, звісно, міг би створити нас уже готовими до вічного життя, але тоді наша цінність була б мізерною. Для богоподібності потрібен глибший досвід. Бог бере участь у нашому житті, але не так, як ми це уявляємо. І суть молитви саме в тому, щоб дозволити Богові взяти в ній участь.
Вічна радість і вічні муки – це не нагорода й покарання. Це – стан душі щодо Бога. Сам же Бог при цьому залишається незмінним.
Але і це ще не все. Насправді ми нічого не знаємо ні про себе, ні про наш світ, адже бачимо його лише крізь фільтр нашої фізіології. Найбільша загадка тут – це час, який, як і все інше створене з нічого, є продуктом роботи нашого мозку.
Ми уявляємо, що був собі Бог, і ось у якийсь момент Він вирішив створити світ, людей і вмикнув час. Саме так це бачиться нам із людської точки зору. Але якби все відбувалося саме так, це означало б, що в Богові також відбуваються зміни, які породжують зовнішні дії. Але цього бути не може – у Богові не може бути змін. І якщо ми є зараз, то не може бути так, що нас колись не було чи не буде. У Богові нічого нового не з’являється й нічого не зникає. Усе суще – вічне, як ідея Бога, а отже світ і все, що в ньому було, є і буде – існувало й існуватиме в Богові завжди. Але суть нашої сутності розкриється лише в житті майбутнього віку.
P.S.
Але всі мої роздуми на цю тему – не більше, ніж думки сліпонародженого щодо того, як виглядає квітучий весняний сад.
