Вкрадені мощі та подвійні стандарти ПЦУ
Розкол, як відомо, гріх, що не змивається навіть мученицькою кров'ю. І вже здійснений цей гріх тягне за собою інші, один за одним.
22 жовтня 2023 року в організації Думенка відсвяткували річницю «знайдення» тіла ігумена Меркурія (Матвієнка), якого «канонізував» голова УПЦ КП Філарет Денисенко. «Свято» було обставлено за всіма правилами ПЦУ – народ на «богослужіння» до Успенського собору Києво-Печерської лаври звозили з регіонів, а для більшої урочистості до Києва доставили тіло ігумена Меркурія. Ким же був цей ігумен, і що каже нам «свято» ПЦУ, влаштоване на його честь?
Історія ігумена Меркурія
Народився Максим Мойсейович Матвієнко (майбутній ігумен Меркурій) у 1870 році в селі Щаснівка Чернігівської губернії Російської імперії. Його батьки були глибоко віруючими та дуже благочестивими людьми, тому не дивно, що й сина вони виховали в любові до Бога. На початку ХХ століття Максим вирішив стати ченцем і пішов у Києво-Печерську лавру, де спочатку прийняв постриг, отримавши при цьому ім'я Меркурія – на честь преподобного Меркурія Києво-Печерського, потім був висвячений в ієродиякона, а пізніше – і в священний сан. У Лаврі ієромонах Меркурій прожив до 1926 року, аж до того моменту, як обитель захопили більшовики, перетворивши її на заповідник.
Після вигнання ченців із лаври отець Меркурій поїхав на батьківщину до Чернігівської області, де в селі Бригінці, незважаючи на найважчий для віруючих людей час, зміг у 1946 році відкрити храм на честь Святої Трійці. Був переслідуваний радянською владою, зазнавав гонінь.
За свідченням мешканців села, одного разу сільський голова з двома співробітниками НКВС вивели батюшку в поле, щоб здійснити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався переходити у вічність. Але коли прозвучав наказ «вогонь», зброя дала осічку; те саме сталося і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він ітиме, вистрілять йому в спину. Але і втретє сталася осічка. Преподобний залишився неушкодженим, тільки сказав: «Цього разу не довелося померти».
За своє ревне служіння в 1949 році ієромонах Меркурій був нагороджений грамотою Патріарха Руської Православної Церкви Олексія I. У грамоті сказано, що це «Благословення за старанні труди на славу святої Церкви».
На початку 50-х років ієромонах Меркурій, клірик Чернігівської єпархії РПЦ, зведений у сан ігумена. Помер він у 1956 році.
Як розкольники вкрали труп ченця РПЦ
Як бачимо, отець Меркурій все своє життя був вірним чадом Руської Православної Церкви, отримував нагороди від Патріарха і жодного відношення до будь-яких розкольників ніколи не мав.
Проте темної ночі жовтня 2011 року представники УПЦ КП таємно викопали тіло ігумена. Сталося це без дозволу та навіть відома Бригінцівської сільської ради. На офіційний запит СПЖ голова сільради Н. Калюжна відповіла, що «Рішення Бригінцівської сільської ради щодо ексгумації та перепоховання тіла о. Меркурія (Матвієнка Максима Мойсейовича) у 2011 році не приймалося. Ексгумація та перепоховання тіла о. Меркурія відбулася у жовтні 2011 року без дозвільних документів сільської ради».
Простіше кажучи, розкольники просто вкрали труп священника РПЦ… і його «канонізували». Погодьтеся, що ця історія могла стати хорошим сюжетом для трилера. На жаль, в Україні такі сюжети є частиною звичайного життя, повсякденною реальністю.
Але в історії викрадення тіла отця Меркурія, крім самого факту, є ще два моменти, на які слід звернути увагу.
Відмінні риси розколу: злодійство
Відмінна риса будь-якого розколу – крадіжка. Розкольники «викрадають» стадо Христове, «викрадають» священні сани, що не належать їм, і право звершувати богослужіння. Вони, як каже Христос, «є злодії та розбійники». І ці слова чітко застосовуються до українських розкольників, які живуть крадіжкою, рейдерством та розбоєм. Підібрати інші епітети для того, що вони роблять стосовно вірян та храмів УПЦ, дуже складно.
Захоплення храмів, із застосуванням брухту, кувалди, болгарки та сльозогінного газу – вже не дивують нікого. Як і побиття жінок, старих і дітей прихильниками ПЦУ.
Але вони ще й крадуть – наші святині, ікони, мощі у захоплених храмах. Вони не мають своїх святинь і святих (а з таким ставленням до Церкви – і не буде), тому вони просто змушені або «канонізувати» митрополита всієї Малої Росії, або ж викопувати з землі й «канонізувати» ігумена РПЦ.
І тут – другий момент.
Відмінні риси розколу: брехня
Філарет Денисенко – один із ідеологів риторики ненависті до РПЦ. Наприклад, він порівнював Україну з народом Ізраїлю, а Росію – з фараоном, з рабства якому мають вийти українці і більше ніколи не повертатися в єдність із РПЦ, бо ця Церква – чужа для українців. Але якщо так, то чому Філарет «благословляє» викопувати тіло ігумена РПЦ? Якщо нам ця Церква чужа, ми були в рабстві фараону, то як зрозуміти «канонізацію» українськими розкольниками тих єпископів, священників та мирян, які належали до цієї Церкви?
Ще далі свого вчителя, «діда» Філарета йде Думенко. Наприклад, нещодавно він заявив, що українці мають відмовитися від свого святого, на честь якого їх хрестили, якщо святий має відношення до РПЦ чи Росії. Епіфаній упевнений, що присутність цих святих у місяцеслові є тимчасовим явищем, викликаним запитом парафіян, і як тільки зміниться покоління, віряни і не згадають про цих угодників Божих.
«Так склалося в історії, що був певний період часу, коли ми були єдині, перебували у цій духовній окупації, і потрібен час для того, щоб поступово відійти від цієї російської традиції», – заявив глава ПЦУ. Ці слова він сказав у січні, а через півроку «священний синод» ПЦУ «канонізує» ієрарха Руської Православної Церкви, митрополита Київського, Галицького та всієї Малої Росії Рафаїла (Заборовського). І це – не поодинокий приклад. Про що він говорить?
Про розкол і про батька брехні
Розкол побудований не тільки на крадіжках святих та святинь, а й на брехні. Батько розколу, як і батько неправди – один. Сатана. «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8, 44). Його завдання – знищити Церкву Христову, зробити все, щоб слово Євангелія не звучало серед людей. Для цього він готовий використовувати будь-які засоби та будь-які методи. І будь-яких людей.
Апостол Петро попереджає нас, що «він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (2 Пет. 2, 1-2).
Сьогодні ми з вами бачимо виконання цих слів. Церква, як шлях, що веде до пізнання Істини – ганьбиться, а розкол і єресі – процвітають. Але це тимчасове явище. Тому що «лжесвідок не залишиться непокараним, і хто каже неправду, не спасеться» (Прип. 19, 5).
