Що таке «нове створіння»? Апостол Павло про головне правило християн

Кожен, хто знаходиться в Церкві тривалий час, усвідомлює, що християнство – це діяльна релігія. І як би ми не хотіли «прикритися» вірою і відійти від внутрішньої роботи над собою, справжнє духовне життя цього не допустить.

Іноді, в пориві натхнення, ми можемо повторювати вслід за відомим музикантом: «Змін вимагають наші серця». Але коли ми вчитуємося в Євангеліє, яке закликає нас до реальних змін, ми починаємо ганебно відступати від лінії духовного фронту.

У той час як предки йшли в бій з видимим ворогом, ревно вигукуючи: «Ні кроку назад!», у бою з ворогом невидимим ми часто діємо за принципом «крок вперед і два назад».

Святі подвижники вгамовували пристрасті постом і молитвою, а нам легше зробити перед спокусами реверанс, ніж миттєво відбити їх зверненням до Бога.

Справи, а не слова

Палка проповідь апостола Павла до Галатів рясніє закликами до рішучості в боротьбі з силами зла. Апостол не ставив перед собою мету розбити «в пух і прах» всіх ворогів християнства, яких, до речі, в той час було більш ніж достатньо. Він не закликав адресатів своїх послань до гарячої полеміки з богоборцями.

Він давав своїм учням, мабуть, найбільш цінну духовну настанову – жити за Євангелієм, щоденно і щогодини змінюючи свій спосіб життя на краще.

Він розумів, що талановитих ораторів в античному світі було дуже багато. Але багато з них, зійшовши з високих трибун після переконливої промови, віддавалися чревоугоддю, сластолюбству і розпусті. І тому апостолу було вкрай важливо, щоб слова його учнів не розходилися з їхнім життям, щоб, бачачи їхні добрі справи, юдеї та язичники одностайно прославили Отця Небесного – Єдиного Бога, Творця всього сущого.

«Незручне» правило: «нове створіння»

Апостол диктує галатійській громаді основне правило духовного життя, яке нам, сучасним християнам, може здатися вкрай «незручним». Він пише, що «у Христі Ісусі нічого не значить ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння» (Гал. 6:15).

Цими словами апостол підняв на поверхню основний постулат юдаїзму, що став «каменем спотикання» у відносинах юдеїв з іншими народами. Наявність у людини обрізання означала її належність до богообраного народу, її причетність до укладеного колись Завіту між Богом і Авраамом.

Павло виголошує на той момент – вкрай революційний постулат.

По суті – він стирає межу між нащадками Авраама і «зовнішніми» людьми, тим самим переосмислюючи всю парадигму богообраності. Новозавітна проповідь визначає богообраність не за зовнішньою належністю до юдейської громади, а за внутрішнім ставленням людини до спасительної місії Христа.

Що значить стати «понаднебесним»?

Якою ж має бути ця «нова тварина», про яку пише апостол? «Життя у Христі – нове створіння, – зазначає блаженний Феофілакт Болгарський, – тому що душі ваші, зістарілі гріхом, тепер оновилися хрещенням і в майбутньому віці ми удостоїмося нетління і слави».

Хрест Христовий, за словом святителя Іоанна Златоуста, «вважаючи обрізання нарівні з необрізанням, навчив шукати справ нових, дивних і понаднебесних».

З таким розумінням «новоого створіння» у Христі, кожному з нас варто співставити своє життя.

Чи стало наше життя після Хрещення «понаднебесним», чи всі наші помисли зводяться тільки до земного благополуччя?

Чи будуємо ми для себе перспективу вічного життя, чи задовольняємося лише короткостроковими планами на найближчі роки життя земного?

Тому і заповідь про перетворення в «нове створіння» здається нам незручним тягарем, адже християнство ставить перед нами інші цілі, що виходять за рамки тимчасового буття.

Засвоївши «золоте правило» апостола Павла, постараємося слідувати йому, щоб переходити від красивих слів до корисних дій. І тоді на нас здійсниться наступне наставлення апостола: «Тим, які вчиняє за цим правилом, мир їм і милість» (Гал. 6:16).