Чому Церква починає свій рік восени?
Ми звикли до того, що прихід осені пов'язаний із початком навчального року. Однак це ще й початок індикту, нового церковного року в Українській Православній Церкві.
Слово «індикт» у стародавніх римлян означало «рубіж». Даний термін використовувався в зв'язку зі звичаєм римських імператорів збирати з населення щорічний податок на армію. Індиктом називався п'ятнадцятирічний цикл, на який встановлювалася сума податку.
Крім того, у вересні збирали врожай і починали підготовку до нового сезону польових робіт. На початку чергового рільницького циклу доречно було дякувати Богові за минулий урожай і просити благословення на вирощування нових плодів. Так, старозавітні євреї на початку вересня відзначали Свято труб, приносячи Богу подячні жертви.
Християнська Церква також освячує молитвою зміну часів, початок і кінець хліборобського сезону. На початку осені, коли природа готується до чергової зміни циклу, Церква віддає хвалу Богові і просить милості на наступний рік. У храмах згадується уривок із Євангелія від Луки, де Христос читає в синагозі пророка Ісаю: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити змучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лк.4,18-19). Христос відчиняє перед нами ворота наступного року, і Церква вслід за Ним - через час у вічність.
Також індикт означає початок нового річного богослужбового циклу в житті Церкви – тематичної послідовності богослужінь протягом року. Починаючись першого вересня по старому стилю, все річне коло богослужінь будується відповідно до свята Великодня.
Розрахунок богослужбового і фізичного часу Українська Православна Церква основує на Юліанському календарі. Розробив його олександрійський астроном Созіген в 46 р. до Р. Х. за дорученням Юлія Цезаря. З 1-го січня 45 року до Р. Х. він прийшов на зміну старому місячному римському календарю.
Як астрономічний рік був узятий період повного обертання Землі навколо Сонця, а календарний рік був визначений протяжністю в 365 діб. Для усунення розбіжності з астрономічним роком, який був трохи більший, Созіген ввів високосний рік: кожні чотири роки в лютому додавався один день.
Християнська церква, пов'язуючи початок літочислення з Різдвом Іісуса Христа, тим не менш, продовжувала користуватися юліанським календарем, який виявився дуже зручним для церковного буття. Так, Перший Вселенський собор встановив час щорічного святкування Великодня в першу неділю після першого повного місяця, після весняного рівнодення – ґрунтуючись саме на юліанському календарі.
З достоїнств юліанського календаря можна відзначити: суворе чергування простих і високосних років в ритмі 3–1; однакове число високосних років у столітті. Важливий зв'язок і симетричність юліанського календаря з місячним календарем. Звертає увагу цикл у 28 років, коли дні тижня повертаються до тих же чисел місяця, і цикл в 19 років, коли повторюються ті ж фази Місяця по відношенню до чисел місяця. Фундаментальне значення має великодній цикл, або Великий Індиктіон, що містить 532 роки (28 х 19) – період, після закінчення якого розташування фаз Місяця, дні, тижні і числа місяців повторюються, тобто свято Великодня стає періодичним.
Західна Церква користувалася юліанським календарем до XVI століття. Реформу календаря здійснив папа Григорій XIII. Розробив новий календар викладач університету Перуджі Луїджі Ліліо (1520–1576 рр.). Луїджі брав у розрахунок астрономічні міркування, а не релігійні. Оскільки день весняного рівнодення, який під час Нікейського собору (325 р.) був 21 березня, змістився на десять днів (до другої половини XVI ст. за юліанським календарем момент рівнодення наставав 11 березня), то числа місяця були зміщені на 10 днів вперед. Така реформа зробила календар більш точним астрономічно, але разом з тим він багато втратив в церковному відношенні.
Перехід Заходу на григоріанський календар зруйнував ту пасхалію, яка є великим досягненням святих отців ІV століття. Вчений-астроном, професор Є. О. Предтеченський писав: «Ця колективна праця, по всій ймовірності багатьох невідомих авторів, виконана так, що досі залишається неперевершеною. Пізніша римська пасхалія, прийнята тепер західною церквою, є, порівняно з олександрійською, настільки ваговитою і неоковирною, що нагадує луб'яну картинку поряд із художнім зображенням того ж предмета. При всьому тому ця страшно складна і незграбна машина не досягає ще й припустимої цілі» (Предтеченський Є. «Церковний час: числення та критичний огляд існуючих правил визначення Великодня». СПб., 1892, с. 3–4).
Григоріанський календар призводить і до серйозних канонічних порушень. Справа в тому, що стародавній канонічний пам'ятник «Апостольські постанови» забороняє святкувати християнський Великдень раніше за іудейську Пасху, а також в один день з іудеями: Якщо хто, єпископ, чи пресвітер, чи диякон святий день Пасхи раніше весняного рівнодення з іудеями святкувати буде: нехай буде позбавлений священного сану (правило 7). Логіка цього рішення дуже зрозуміла: новий Великдень був після старого, і старий не може святкуватися після нього. Після християнського Великодня вже неможливі святкування якого-небудь іншого Великодня – нехай навіть і старозавітного. Недоречно також відзначати Пасху Христову в один день із єврейською Пасхою – бо напередодні єврейського Песаха був закланий Христос, Якого Писання називає «Новою Пасхою».
Григоріанський же календар привів католиків до порушення цього правила. Вони неодноразово святкували Великдень перші за іудеїв і в один день із ними.
Перехід на григоріанський календар додав би 13 днів, на які в окремі роки скоротився б Петрівський піст, оскільки він закінчується щорічно одного і того ж дня — 29 червня/12 липня. У деякі роки, коли буває пізній Великдень, Петрівський піст би просто зникав. Зауважимо також, що Господь дає Своє велике знамення біля Гробу Господнього - сходження Благодатного вогню у Велику Суботу за юліанським календарем.
У 1918 році РРФСР та Україна (на той момент УНР) перейшли у своєму цивільному літочисленні на григоріанський календар. Церковний календар залишився юліанським. Була коротка спроба змінити календар і в Церкві, але реформа не прижилася, і незабаром була відкликана церковним управлінням. Українська Православна Церква нині так само продовжує користуватися юліанським календарем, який зазвичай називається «старим стилем». Оскільки нашим цивільним календарем є григоріанський, то для відмінності дат у церковному календарі часто ставлять позначення дати за старим стилем (юліанським) і за новим (григоріанським).
Календар повинен бути не тільки продуктом науки, не тільки таблицею математичних обчислень. Він повинен мати релігійне і філософське осмислення часу, повинен відповідати біблійному вченню про час. Юліанський календар, який можна назвати священною іконою часу, відповідає цим вимогам, і освячений двотисячолітнім вживанням у Церкві. Календар, створений Созігеном, має своєрідну математико-символічну знакову систему. Він воцерковляє час в ритмах богослужіння, а воцерковлений час стає символом і образом вічності.
Саме тому ми тримаємося юліанської системи числення.
