«Ми безумні Христа заради»: чому світ ненавидить смиренних?
Чому святих спочатку переслідують і обмовляють, а потім канонізують? Роздуми про природу смирення, гордості та агресії "диванних експертів" у світлі вчення апостола Павла
«Ми безумні заради Христа, а ви мудрі у Христі; ми немічні, а ви міцні; ви в славі, а ми в безчесті… Злословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; хулять нас, ми молимо; ми як сміття для світу, як порох, усіма потоптаний донині» (1 Кор. 4:10-16).
Нова традиція: від наклепу до канонізації
Багато з святих, особливо тих, кого канонізували останнім часом, спочатку були піддані гонінням і обмовлені своїми ж братами, а потім вже канонізовані. Схоже, що з'явилася нова традиція. Так було з Йосифом Ісихастом, Порфирієм Кавсокалівітом, Софронієм Ессекським, Нектарієм Егінським та ін.
Сьогодні, коли інтернет зайшов у кожен дім, ми бачимо, як багато диванних експертів розмірковують про те, про що не мають жодного уявлення. Шарикови в перших рядах як серед світських, так і серед церковних активістів. У знанні догматики, політики, міжнародних відносин, та й взагалі в будь-якій сфері життєдіяльності їм немає рівних. Вони крикливі і сварливі. Знають точно, хто з сучасних подвижників у прелесті, а хто ні. Чітко визначають, де «правильні» православні, а де не дуже. У соціальних мережах, як правило, під вигаданими ніками, вони не тільки вчать і викривають.
Шарикови хамлять, проклинають, зловмисні і взагалі поводяться так, ніби Бог сліпий, глухий, німий і зовсім безпорадний старий, який нічого не бачить, не знає і ні на що не здатний. Тому можна все, особливо коли надів на себе маску.
Багато разів я стикався з такого роду коментаторами і зрозумів, що їх потрібно або ігнорувати, або видаляти без жодних спроб вразумлення.
Звернене до них слово тільки розпалює їхню агресію і жагу до суперечки. Це про таких людей сказав Спаситель: «Поріддя єхиднине! Як ви можете говорити добре, будучи злі? Бо від надміру серця говорять уста» (Мф. 12:34). Їм говорить апостол: «Не судіть передчасно, поки не прийде Господь, Який і освітить приховане в темряві» (1 Кор. 4:5). До цих же людей звернені слова, які ми чуємо в цей недільний день (1 Кор. 4:9-16). Апостол Павло говорить тим, хто вважав себе «мудрими», а апостолів «безумцями».
Ситуація з початку часів апостольських і до наших днів не змінилася. «Безумні», зневажені людьми, ті, хто був посміховиськом для світу, потім, як виявляється, стають святими, а «славні» і «мудрі» йдуть у вічне життя ні з чим.
Сила смирення і слабкість гордині
Чому праведників, які були осміяні раніше і на яких наклепують зараз, світ не зміг роздавити? Тому що смирення в принципі непереможне. Воно не бореться ні з людьми, ні з зовнішніми обставинами життя. З гордістю до самої смерті бореться тільки гордість. А Господь любить лагідних і смиренних, роблячи їх мудрецями і жителями Царства Небесного. Тому що Він Сам завжди лагідний і смиренний і чекає від нас того ж самого.
Розумні і освічені борються з земними спокусами і бурями. А для смиренних випробування – це ворота, через які вони входять у небесну радість.
Ми хочемо трохи смиритися, а потім жити, як раніше. Але так неможливо. Над спасінням потрібно працювати все життя, його не замовиш по інтернету з доставкою додому. Головний перехрестя, який визначає все подальше життя людини – це вибір між мамоною і спасінням.
Шарикови крутяться по життю, як білка в колесі. Вони вічно кудись біжать, поспішають, квапляться, комусь щось постійно доводять, когось викривають, з кимось сваряться. Смиренна людина завжди тиха, мирна і спокійна, живучи з повною довірою до Бога. Вона не дозволяє своєму серцю захопитися зовнішніми оманливими враженнями.
Яку б ти роль не грав зовні, як би не мудрував, що б не говорив, ти всередині завжди є тим, хто ти є по своїй суті. Від цієї суті залежить наша доля. Головне, що є в людині, неможливо сховати ні за зовнішньою маскою, ні за порожніми словами. Іноді ця суть просвічує через обличчя і очі, іноді ховається так глибоко, що її не видно. Часто ми і самі не знаємо, що з себе представляємо по своїй суті. А хтось навіть не хоче знати. Так адже простіше жити, щоб не заморочуватися. Вважати себе, за замовчуванням, завжди правим.
Вибір між плоттю і духом
Що може бути простіше? Адже для того, щоб осягнути свою суть, потрібно стати духом, а не плоттю.
Але світ наполегливо нав'язує нам свою плоть, роблячи нас не духовними, а плотськими. Бог же смиренно пропонує нам Самого Себе, щоб ми стали духовними.
Наше серце схиляється до Бога, а тіло тягнеться до похоті. Весь Всесвіт, затамувавши подих, дивиться на те, який ми зробимо вибір. Від цього вибору залежить доля країни, народу, та й усього світу. Насправді країну захищає моральність і віра в Бога, а не правителі і армія. Але хто здатний це почути і кому це цікаво?
Шарикови вірять не в Бога, а в власний егоїзм. Тому вони такі агресивні. Егоїзм сам по собі завжди агресивний, тому що він – бог земного царства, що владарює, розділяє і звеличується над іншими. Небесний Отець завжди люблячий і з великою ніжністю піклується про все, що має життя і дихання. У цьому головна різниця між Божими людьми і фанатиками світу. Перші дивляться на світ очима любові, а другі очима осуду.
Тому нічого дивного немає в тому, що і в духовному житті діє той же закон. Як тільки духовне життя людини набуває своєї повноти, у неї відразу ж з'являються заздрісники і наклепники.
Наклеп - це те,
