Віра та релігія: протилежність чи симбіоз?

Деякі люди вважають ці два терміни синонімами, деякі розділяють їх на дві протилежні величини, деякі, розділяючи, з'єднують при цьому в симбіоз. Загалом, скільки людей, стільки й думок. Все частіше доводиться зустрічати як в соціальних мережах, так і в блогах думку, що не варто плутати віру з релігією. Віра, мовляв, це сокровенне почуття нашого серця, а релігія, на чолі з безсовісними попами, наживається на цьому інтимному почутті простих громадян. Спробуємо розібратись, чим є перше й друге з православної точки зору, та яка роль віри і релігії у житті людини.

Віра та побут

Православний катехізис визначає віру наступною цитатою з послання Апостола Павла до Євреїв: «А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» (11 розділ, 1 вірш). Взагалі вся 11 глава цього послання є роз'ясненням і визначенням того, що таке віра та її значення для християнина. Та й, за великим рахунком, життя людини, яка не є християнином, також засноване на вірі. 

Шотландський філософ Девід Юм дав одне з чітких і влучних визначень терміна віри для людства. Він підкреслював, що вся практика життя людини заснована на вірі. Перше – це переконання і думки, справжню істинність яких ми не можемо до кінця перевірити. Візьмемо хоча б той факт, що кожен з нас, елементарно лягаючи спати, сподівається вранці прокинутись. І не прокинутись людина може не тільки через те, що, можливо, помре цієї ночі вона особисто, а навіть через те, що якийсь непередбачений катаклізм порушить нормальне, розмірене життя нашої планети або космосу в цілому, що стане причиною їхньої загибелі.

Далі візьмемо взаємні міжособистісні стосунки людей між собою. Яким було б життя соціуму, якби ми не були впевнені в тому, що, скажімо, продавець нас не обдурить та не підсуне зіпсований продукт замість свіжого, що, укладаючи угоду з партнером, він нас не обдурить і так далі. Справді, іноді буває, що підсовують погані продукти і обманюють партнери, і зраджують друзі, і кидають рідні, але це більше виняток з правил та відбувається відносно нечасто. І якщо люди підводять один одного, то що казати про ті сфери, де людина складає довірчі відносини зі стихіями природи. Візьмемо, наприклад, хлібороба, який не знає точно, чи вдасться йому урожай, навіть якщо він дотримується всіх правил догляду за агрокультурою. На достовірностях такого роду базується все наше життя, і необов'язково бути віруючим в Бога для цього, але бути просто віруючим доведеться, і від цього нікуди не подінешся.

«Для еллінів – безумство...»

Для віруючої людини, думаю, не є секретом той факт, що все життя планети Земля і кожної істоти, що на ній проживає, контролюється Всеблагим та всесильним Промислом Божим.

Згадуваний нами Православний катехізис характеризує Промисел Божий наступним влучним визначенням: «Промисел Божий є беззупинна дія Всемогутності, Премудрості і Благості Божої, якою Бог зберігає буття і сили живих творінь, скеровує їх до благих цілей, співдопомагає всякому добру, а зло, що виникає через віддалення від добра, – перетинає або виправляє, обертаючи його до добрих наслідків». Для того щоб вірити в Бога, треба знати одну просту річ: «А Хто такий Бог?».

Професор О. Осипов в одній зі своїх лекцій каже: «Прості речі не мають визначення. Будь-яку складну річ людина здатна пояснити за допомогою декількох простих, але пояснити просту річ зможе не кожен. Кожна людина рано чи пізно задається питанням про те, хто такий Бог. При цьому часто навіть не може пояснити, хто така людина. Сама людина не може визначити – хто вона».

Що стосується нашої побутової віри, описаної вище, то людина орієнтується у її питаннях теорією ймовірності, за допомогою якої вона і визначає ймовірність позитивного результату своїх намірів та задумів. Але що стосується віри в Бога, то тут такий варіант, як то кажуть, не прокотить, і багато людей внаслідок цього відмежовуються від віри в Бога, бо його не можна визначити, помацати, подивитися. Хоча, премудрістю Божою, передбачений у тілесної людини і орган для збагнення невидимого Бога.

Орган цей називається серцем. Саме серцем людина відчуває Бога і прояв Його Промисла у своєму житті. Під еллінами у апостола Павла розуміються люди раціональної думки, для яких віра в Бога є безумство. Але пізнати Бога у такий спосіб неможливо. В книзі Іова є чудові слова, які характеризують неможливість охопити Бога нашим розумом і, більш того, відкидаються від імені самого Бога як блюзнірська зарозумілість, як неприпустима, спотворююча суть віри спроба людської думки проникнути у недоступну їй таємницю – міряти сферу надприродного, божественного земними мірами. А якщо не настільки далеко дивитись в історію, то повчальна у цьому сенсі історія, яка трапилась з блаженним Августином, який, розмірковуючи й намагаючись проникнути в таємницю Святої Трійці, побачив хлопчика на березі моря, який намагався вичерпати ложкою море у маленьку ямку, викопану у прибережному піску.

«Зв'язуюча» помічниця віри

І тут на допомогу віруючій людині приходить якраз те, що Сам Бог відкрив про Себе людям, або, простіше кажучи, починається сфера релігії. Але релігій є багато, скаже хтось. Не так вже й багато... І щоб це зрозуміти, потрібно розібрати, що означає сам термін «релігія». А термін цей походить з латині і перекладається як «з'єдную» або «зв'язую». Не потрібно бути семи п'ядей у чолі, щоб зрозуміти, що призначення релігії – зв'язувати віруючу людину з Богом.

Керуючись цим визначенням, приходимо до думки, що практики, які не переслідують мету зв'язати людину та Бога, не є релігіями, а максимум філософськими практиками і течіями. Отже, релігіями можуть називатися тільки ті напрямки, які відкривають своєму послідовнику таємницю Бога. Істинності і богооткровенності тієї чи іншої релігії ми не будемо зачіпати, а лише відзначимо те, що важливо для нас як Православних християн.

Пізнання Бога здійснюється в Православ'ї двома способами: природним і надприродним. Перший шлях відкриває нам саме творіння Боже, яке ми спостерігаємо навколо нас, другий – це наші переживання від зіткнення з Богом у таїнствах, наприклад, в причащанні, коли ми приймаємо в себе Істинні Тіло і Кров Христові. Також справедливо буде відзначити, що ці два способи між собою пов'язані і часто переплітаються. З цього відразу ж стає зрозумілою роль релігії, в нашому випадку Православ'я, та її допомоги у пізнанні Бога і Його Промислу.

Висновок

Спробуємо підсумувати все сказане вище. Ясна річ, що для віруючого, у повному розумінні цього слова, християнина роль віри і релігії, а також їх взаємний зв'язок і без цієї статті зрозумілі, але не завжди віруюча людина може щось дохідливо пояснити тому, хто запитує, про своє уповання, про яке, за словом вже не раз згадуваного апостола Павла, ми маємо бути завжди готові надати відповідь тим, хто нас питає. Адже не секрет, що скорботи, тісноти й інші біди завжди супроводжують Православного Християнина на його життєвому шляху, і без них – нікуди. Знати і вивчати чудесний світ Православ'я ми повинні як вказівки нам Священного Писання для власного спасіння і для користі тих, хто шукає в нас цю красу.