Чи спас Христос вола і осла, які були свідками його Різдва?

Пастухи знайшли Спасителя одразу ж, як їм про це благовістили Ангели – для цього їм знадобилося всього лише кілька годин. Волхви ж пройшли шлях, що обчислюється роками. Але ось кому не довелося взагалі робити якихось кроків, щоб зустріти Спасителя, – це тварини, які стояли в стійлі.

Замычал в ночи бессловесный вол:
“Слышишь звон в долине, мой брат осел,
Звон подков и ржанье коней?
Из волшебных стран, от края земли
К нам спешат волхвы, к нам скачут Цари
Поклониться Царю Царей!
Только раньше их всех я, медлительный вол,
Поклонюсь Лежащему в яслях!

Тимур Кібіров

Говорячи про спасіння людини від рабства гріха, диявола та смерті, ми рідко замислюємося про те, що Іісус врятував не одну людину. У богослов'ї приділяється невиправдано мало уваги фразі, сказаній апостолом у посланні до Римлян: «Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,
 бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі».

Бог спас не тільки нас, але і всю тварь, яка досі живе у пеклі, влаштованому їй людиною. Ми навіть не в силах зрозуміти всю глибину цього пекла. Наші концтабори, крематорії, геноцид проти цілих народів та інші звірства, які люди епізодично застосовують до подібних собі, – до світу тваринного застосовуються безперервно вже тисячі років.

З самого дитинства я не любив цирк та зоопарк. У мене весь час був в душі протест проти того, що я там бачив. Проходячи повз клітки зі звірами, я на все життя запам'ятав очі одного лева, який лежав у клітці. В них була така туга і приреченість, що виникло відчуття, що він краще б повісився, ніж на нас дивитися з цієї клітки, якщо б у нього була така можливість. У дитинстві мене вчили, що тварини – «наші молодші друзі». Вони нам допомагають у господарстві. А коли я виріс, то дізнався, яка ціна цієї допомоги.

Коли Адам нарікав імена тваринам, то він був співавтором Бога, бачив сутність творіння і знав сенс і мету існування кожної створеної тварини. Для самих же тварин Адам був бог після Бога. Але після вигнання з раю Адам для них став катом і тираном. Щоб перетворити биків, коней, ослів і верблюдів у покірну тяглову худобу, людині потрібно було знищити їхні природні інстинкти та соціальну структуру стада, придушити сексуальність та агресію, обмежити свободу пересування. З цією метою люди розробляли різні прийоми: катування, каліцтва, кастрація, побиття. Сьогодні наука довела, що тварини переживають ті ж психоемоційні стани, що й люди. Вони не лише відчувають біль і страждають від нього. Вони також можуть переживати смуток, депресію, почуття радості й горя, страх, паніку, пригніченість і т. п. Але людям вже давно стало байдуже, що відчувають тварини.

Як би ви оцінили поведінку людини, якби вона поводила себе по відношенню до молодої мами так, як вона поводить себе по відношенню до тварин та їхніх дитинчат? Корови, кози й вівці дояться тільки після народження телят, козенят і ягнят – і тільки до того часу, поки діти смокчуть вим'я. Що стала робити людина, щоб отримати молоко? Наприклад, деякі африканські пастушачі племена вбивають ягня, м'ясо з'їдають, а із шкіри виготовляють опудало та пред'являють його матері, щоб стимулювати лактацію. Плем'я Нуер у Судані навіть обливало опудало сечею самки, щоб та відчула живий та знайомий запах. Застосовували Нуер й іншу хитрість: обв'язували морду теляти колючками, і, коли він починав смоктати, мати відчувала біль і сама відганяла малюка. Туареги, які розводили верблюдів в Сахарі, відрізали або протикали молодняку ніс та верхню губу, щоб ускладнити смоктання молока.

Теля на сучасній промисловій фермі

Сьогодні на фермі вчиняють інакше. Одразу після народження теля відокремлюють від матері та замикають в клітку, розміри якої незначно перевищують розмір самої тварини. Так і проходить все його коротке життя – в середньому чотири місяці. Теля не покидає клітку та не грає з родичами, не буває на волі, тому що люди не хочуть, щоб він нагуляв міцні м'язи. М'які м'язи ніжніше. Єдиний раз він пройдеться, розімне ноги та понюхає інших телят по дорозі на бійню. Я бачив, як плаче корова, коли її ведуть вбивати. Я бачив її очі, повні туги, болю й тривоги, і якщо мені хтось скаже, що вона нічого не розуміла, і що мені лише здалося, я ніколи йому не повірю. Ставлення тварин до смерті і вмирання таке ж, як і у нас з вами. І вони відчувають це, бояться і страждають анітрохи не менше, ніж ми з вами. Адже в задумі Божому цьому теляті та його матері треба було б ходити під синім небом, стрибати по зеленій травичці, але Цар Звірів вирішив інакше – кілька місяців у вузькій камері і під ніж. Решті пощастило не більше. В природних умовах життя курки становить 7-12 років, великої рогатої худоби – 20-25 років. Але домашнім курям відміряно від декількох тижнів до декількох років. Великій рогатій – від декількох місяців до декількох років. Вони не проживають і чверті відведеного їм Богом часу.

Але людям давно на все це начхати. Гріх задоволення, гортанобісся став поглинати у них всякі почуття жалю. І навіть там, де немає у стражданні живої істоти жодної життєвої необхідності, людина не може собі в цьому відмовити. Невже для виживання людей так необхідна «Фуа-гра»? Багато хто з нас її не пробував, і я сподіваюся, що й не буде. Так невже настільки необхідно застосовувати до гусей садистські прийоми вигодовування, щоб отримати цю страву?

Поверхня Землі становить приблизно 518 мільйонів квадратних кілометрів, з них 150 мільйонів займає суша. І навіть ще в XIII столітті після Р. Х. переважна більшість людей разом зі своїми рослинами і тваринами тулилися на території площею всього 11 мільйонів квадратних кілометрів, тобто на 2% поверхні планети. Бог створив Землю домівкою не лише для людини. На цю жилплощу мають таке саме право мільйони інших видів творінь Божих. Вони тут «прописані» і хочуть прожити своє життя, не менш гідне, ніж наше з вами. Але виникає відчуття, що людство перетворилося на онкологію для нашої Планети. Поступово розширюючись, воно заповнювало собою все нові й нові простори, витискаючи звідти все те, що жило там до нього. Ті землі і води, які відвоювала у світу людина, вона обов'язково загидить та спотворить, все те живе, що жило до неї, вона або поневолить, або знищить. Їй байдуже, що є й інші істоти на цій планеті. А куди подітись усім іншим? Адже вони теж живі і хочуть жити не менше, ніж ми.

Людство загнало в сталеві лещата весь світ, включаючи і себе, в полон свого винаходу, який воно гордовито називає цивілізацією. Ми створили штучне середовище проживання, яке назавжди відірвало нас від світу, де ми могли б уживатися з тими, кого прийнято в добрих казках називати «братами нашими меншими».

Говорячи про спасіння, ми бачимо хворими, нещасними тільки себе та думаємо, що тільки заради нас прийшов у світ Бог. Ні, Він прийшов і заради тих, кого ми зробили своїми жертвами та заручниками. Тому волу й віслюку не треба було йти шукати Христа, Він сам їх знайшов. І приніс їм радісну звістку про те, що скоро, ще трохи, і прийде той час, коли «замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме». (Ісая 11:6)

Лопоухий в ночи возопил осел:
Сколько ангелов в небе, о брат мой вол,
Озарило синюю тьму!
В этот радостный, в этот единственный раз
Там вся Сила Небесная собралась
Чтобы славу пропеть Ему!
Только раньше их всех я, упрямый осел,
Воспою Лежащего в яслях!
Слава в вышних Богу! Иа-иа!
Слава, слава Нашему Мальчику!

Тимур Кібіров