Скандали на похоронах – коли відспівування героя стає прологом до захоплення
Відпрацьована схема провокацій ПЦУ: від скандалу на відспівуванні воїна до захоплення храму за кілька днів.
14 січня 2026 року в селі Комарів Чернівецької області стався черговий інцидент, який став частиною системної кампанії з дискредитації Української Православної Церкви. На похороні воїна ЗСУ Віталія Мельника, батька чотирьох дітей, який загинув, захищаючи Україну, розігралася сцена, яку інакше як спланованою провокацією назвати неможливо.
Головною дійовою особою цього спектаклю став капелан ПЦУ Роман Грищук – постать, чиє ім’я в останні роки стало синонімом захоплень храмів і скандалів на похоронах українських військових. Саме тому те, що відбувалося в Комарові, – не поодинокий випадок, а відпрацьована схема, спрямована на одну мету: за будь-яку ціну спровокувати священника УПЦ на конфлікт, а потім звинуватити його в «неповазі до героїв», «московській агентурі», «відмові відспівувати воїнів» і, як наслідок усього цього, – відібрати в нього храм.
Анатомія провокації – як це працює
На своїй сторінці у Facebook «священник» ПЦУ Грищук оприлюднив відео (розмову зі священником УПЦ під час відспівування воїна ЗСУ), розшифровка якого дуже добре розкриває механізм цієї провокаційної схеми.
На відео видно, що вже з перших слів Грищук шукає привід для скандалу:
«Відкрийте Царські врата. Це не покійник, це воїн, який загинув за Україну», – вимагає він.
Священник УПЦ відповідає, що згідно з церковним уставом Царські врата під час відспівування не відчиняються. Це не питання політики чи патріотизму – це багатовікова літургійна традиція. Однак для Грищука устав не має жодного значення. Його завдання – перетворити похорон на скандал.
«На похоронах воїна мають бути відкриті Царські двері», – наполягає капелан ПЦУ, ігноруючи пояснення.
Коли священник твердо відмовляється порушувати устав, Грищук змінює тактику. Він починає ставити запитання, які не мають жодного безпосереднього стосунку до обряду поховання:
«Ви за Україну чи за Росію? Росія на нас напала чи ні? Хто воює проти України?»
Священник УПЦ прекрасно розуміє, що ці запитання продиктовані бажанням Грищука влаштувати скандал, а не почути відповіді, тому не піддається на провокації. Він дає це зрозуміти, відповідаючи, що Церква стоїть поза політикою, а відспівування – це не політична акція, а молитва за упокій душі. Але Грищуку потрібен не діалог, а скандал.
«Ви за Україну чи за Росію – я вас питаю?» – продовжує він тиснути.
«Ми всі за Україну, ми всі українці», – відповідає священник, намагаючись повернути розмову в конструктивне русло.
Очевидно, що жодної конструктивної розмови не вийшло – та й не могло вийти. Бо Грищук, який на словах прийшов ушанувати пам’ять героя, вже не вперше демонструє кричущу неповагу до самого спочилого, перетворюючи похорон на політичне шоу.
Після скандалу: від образ – до наклепу
Одразу після інциденту Грищук публікує у Facebook допис, сповнений ненависті й образ:
«Чергова московська тварина досі не визначилася, за Україну вона чи за Росію. Московський поп обзивав священників ПЦУ та капеланів "артистами", а воїна – "простим покійником". Цей манкурт не знає, чий Крим, хто воює проти нас і хто вбив воїна, якого ми сьогодні хоронили!.. І цей бидлан – цілий благочинний Кельменецького району…»
Зверніть увагу на лексику: «московська тварина», «манкурт», а згодом і «бидлан». Це не слова священника і точно не слова християнина, покликаного виконувати заповідь Христа про любов навіть до ворогів. Це слова людини, яка цілеспрямовано розпалює ворожнечу. Розпалює із цілком конкретною метою – захоплення храму УПЦ.
Система провокацій: відпрацьована схема
Ще рік тому диякон УПЦ Андрій Глущенко детально проаналізував схему провокацій, яку застосовують представники ПЦУ:
Етап 1. Клірики ПЦУ домовляються з родичами загиблого воїна про відспівування, але привозять тіло не до свого храму, а до церкви УПЦ.
Етап 2. Вони починають вимагати від священника УПЦ відкрити храм і дозволити провести там службу, хоча наперед знають, що між УПЦ і ПЦУ не може бути жодного молитовного спілкування.
Етап 3. Коли священник відмовляється (що цілком передбачувано), влаштовується публічний скандал з обвинуваченнями в «непатріотизмі», «зраді» та «роботі на Москву».
Етап 4. Якщо ж священник УПЦ іде назустріч і відкриває храм, провокація продовжується за іншим сценарієм: з’являються вимоги відкрити Царські врата, впустити «священників» ПЦУ до вівтаря, служити українською мовою, «співслужити» тощо.
Мета одна – будь-якими способами спровокувати конфлікт, зафіксувати його на відео й поширити в соціальних мережах і ЗМІ як «доказ» того, що УПЦ «не поважає українських героїв».
По темі:
День, який змінив Чернівці й Україну
Отець Андрій справедливо зауважує: «Мета таких дій священників ПЦУ – зовсім не молитва за упокій, не відспівування, а провокація, скандал і публічний конфлікт для дискредитації місцевого священника УПЦ».
