Чому ми маємо пробачити своїх ворогів
Христос ясно і чітко сказав про необхідність прощати ворогів і навіть любити їх. Але лідер ПЦУ так і не зміг повторити слова Спасителя. Про що це каже?
Наприкінці квітня на YouTube-каналі «Апостроф TV» було опубліковано інтерв'ю глави ПЦУ Сергія (Епіфанія) Думенка, в якому він не зміг відповісти на запитання журналістки: чи можливе прощення ворога?
Інтерв'юер: А що ви відчували, коли бачили, як російські, вірніше, священники освячували зброю, фактично благословляючи вбивство українців? І взагалі, чи можливе прощення нашого ворога в майбутньому?
Сергій (Епіфаній) Думенко: Для нас це не було несподіванкою. Ми говорили про це, адже українська церква понад 30 років бореться, ми ведемо цю боротьбу, постійну боротьбу, <…> бачимо, що російська церква, яка є в Україні, вона інтенсивно включилася в процес боротьби Путіна проти України.
Уся відповідь звелася до того, що УПЦ нібито просуває «руський мир» і наративи Путіна. Проте журналістка не відступилася та повторно поставила своє запитання.
Інтерв'юер: Але знову ж таки, чи можемо ми говорити про прощення нашого ворога, нехай у далекому майбутньому?
Думенко: Ми християни, і, мабуть, для нашого покоління це складний процес, бо ми бачимо, що відбувається насправді: щодня гинуть мирні жителі, гинуть невинні діти.
І далі слова про вбивство мирних жителів і прагнення РФ знищити Україну. Тобто Сергій Думенко так і не відповів на прямо поставлене запитання.
Запит на мир і прощення
У цьому інтерв'ю примітно вже те, що питання про прощення ворогів (а в цьому випадку йшлося про цілком конкретних ворогів – росіян) взагалі прозвучало. У релігійній сфері «Апостроф TV» займає чітку про-ПЦУ-шну позицію, є послідовним критиком УПЦ. При цьому журналістка не могла не розуміти, що це питання для Думенка дуже незручне. Він не може відповісти, що росіян потрібно прощати, оскільки це суперечить усім псевдопатріотичним наративам, які транслює ПЦУ. Але, з іншого боку, він не може сказати, що ворогів не потрібно прощати, тому що всім відомо, що в Євангелії сказано протилежне. Отже, чудово розуміючи, що ставить С. Думенка в дуже незручне становище, журналістка «Апостроф TV» все ж таки ставить питання про прощення. Чому вона це робить?
Можна припустити, що, свідомо чи ні, вона розуміє – євангельська теза про прощення ворогів надто значна і важлива, щоб її ігнорувати. Про неї знають із пелюшок навіть атеїсти. Крім того, всі розуміють, що будь-яка війна в історії рано чи пізно закінчується, приходить мир. І українці, як і всі воюючі народи у минулому, в будь-якому разі зіткнуться з необхідністю примирення та прощення ворогів. Тому журналістка звертається з подібним запитанням до людини, в якій вона бачить представника церкви, і від якої (усвідомлено чи ні) чекає відповідь, згідну з вченням Христа.
Це означає, що в аудиторії «Апостроф TV» попри все існує запит на примирення та прощення. Бог створив людину для життя, а не для смерті. Для людини природно жити, ростити дітей, будувати домівки, садити дерева і таке інше. І навпаки, протиприродно вмирати та вбивати. Запит на життя, мир, прощення все одно існує, його не можна заглушити зовсім. І це той запит, який не може задовольнити ані глава ПЦУ Сергій Думенко, ані представники інших релігійних конфесій, які закликають до війни до переможного кінця разом з неминучими жертвами та руйнуваннями.
«Хто посоромиться Моїх слів… »
Сергій Думенко відмовився відповідати на пряме запитання журналістки про прощення, яке та ставила двічі. При цьому керівник ПЦУ чудово знав відповідь. Про це неодноразово говорив сам Христос:
· «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що проклинають вас, благодійте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, що вас кривдять і гонять вас» (Мф. 5, 44);
· «Бо якщо ви будете прощати людям прогрішення їх, то простить і вам Отець ваш Небесний; а якщо не будете прощати людям їхніх гріхів, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших» (Мф. 6, 14–15);
· «Але вам, слухаючим, кажу: любіть ворогів ваших, робіть добро ненавидящим вас, благословляйте тих, що проклинають вас, і моліться за тих, що вас ображають» (Лк. 6, 27–28);
· «Але ви любите ворогів ваших, і чините добро, і в позику давайте, не чекаючи нічого; І буде вам велика нагорода, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий до невдячних і злих» (Лк. 6, 35).
Але Епіфаній чомусь не наважився бодай просто процитувати ці слова. Адже будучи главою релігійної організації, що позиціонує себе як християнська, просто мав це зробити. Не наважився.
Ось ще один приклад, коли люди не наважуються йти до кінця. У серпні 2023 р. розгорівся гучний скандал через слово ужгородського священника Греко-католицької церкви Романа Кураха, який говорив у проповіді про необхідність прощення і примирення. «Щоб ці два народи не знищували, не вбивали один одного. Але щоб ці два прекрасні народи будували Царство Небесне вже тут, на землі, і колись разом увійшли в небо, обнялися і прославляли Господа цілу вічність на многая і благая літа», – так сказав Курах.
Ці слова, які цілком відповідають Євангелію, просто вивели з себе «патріотів», які увірвалися до храму і зажадали від уніатського священника пояснень. Але Роман Курах лише підтвердив, що говорить не від себе, а за словами самого Христа.
На запитання: «Ви благословляєте наших ворогів?», він відповів: «Благословляю, це Ісус сказав» і додав: «Ісус сказав: благословляйте ваших ворогів. Ви хочете, щоб я сказав, що можна вбивати людей? А я вам цього не скажу». Начебто все по-християнськи, все по-євангельськи. Але невдовзі після цього Романа Кураха фактично зацькували «патріоти», зокрема й у сані. Наприклад, синкел у справах чернецтва Львівської Архієпархії УГКЦ Юстин Бойко охарактеризував Кураха як «зрадника та провідника руського миру». Релігієзнавець і голова «Афонської спадщини» Сергій Шумило назвав священника «мерзотою». А слова «звичайних» українців і цитувати соромно. І Курах вважав за краще відступити і перепросити: «Прошу вибачення за вчорашній ляп».
У жодному разі його не засуджуємо, але просто нагадаємо слова Христа: «Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному та грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами» (Мк. 8, 38).
Чи важко прощати?
Перед початком Великого посту в Прощену неділю ми маємо традицію просити один в одного прощення. Зазвичай ми виконуємо цю гарну і правильну традицію із задоволенням, адже так легко просити вибачення і взаємно прощати тих, кому ти нічого особливо поганого не зробив і хто нічого поганого не зробив тобі. Однак
як пробачити людині, яка забрала в тебе найдорожче: сім'ю, дітей, близьких? Яка запустила ракету, що зруйнувала твій дім, яка убила родичів твоїх? Чи можливе прощення такої людини, твого ворога?
За великим рахунком, закликати до прощення має моральне право лише той, хто сам пробачив іншій людині якесь велике злодіяння. І найдієвіший заклик до прощення звучить з вуст Христа, який пробачив воїнам, що розпинали Його, їхній гріх і молився Богу Отцю про їхнє прощення. «Отче! прости їм, бо не знають, що творять» (Лк. 23, 34).
Також вчинив і святий першомученик архідиякон Стефан, який, коли його забивали камінням за проповідь Христа, молився: «Господи, не прийми їм цього за гріх!» (Дії 7, 60).
Святитель Іоанн Златоуст, якого двічі виганяли з Константинопольської кафедри за хибними звинуваченнями і який помер на засланні від нелюдського поводження, говорив: «Немає нічого такого спорідненого з благочестям, як бути незлобивим і прощати кривдникам. Це властиве душі великій, вільній, небесній».
Преподобний авва Дорофей, який терпів великі страждання від деяких братів, яні доходили до того, що вони мочилися на нього («...немалий час щоночі пускав свою воду над моєю головою, так що й сама постіль моя була омочена нею»), писав у своїх повчаннях: «Якщо хто ображає мене, не тримай на нього зла; не помстися злом за зло, але, навпаки, будь готовий допомогти йому і молись за нього, щоб Господь просвітив його розум».
Подібних прикладів, відомих нам із житій святих, можна навести безліч, але й у наші дні є приклади прощення за заподіяне велике зло.
У 2019 р. в американському Далласі поліцейська Ембер Гайгер вбила свого сусіда Джина Ботама. Під час судового засідання Брандт Ботам, рідний брат убитого, у своєму виступі перед судом сказав: «Якщо ти справді каєшся, то особисто я тебе прощаю», – сказав він і додав: «Я не хотів би відправляти тебе до в'язниці, я люблю тебе як людину і не хочу, щоб тобі було погано». Після цього вони обнялися і довго не відпускали один одного.
Під час Другої світової війни Коррі тен Бум із Голландії та інші члени її родини рятували євреїв від Голокосту. За це нацисти заарештували їх і кинули до концтабору Равенсбрюк. Там їх морили голодом, знущалися, принижували, утримували у нелюдських умовах. Коррі вижила, а її сестра померла, не витримавши мук. І ось у 1947 р. у Мюнхені Коррі випадково зустріла одного зі своїх мучителів. Він її не впізнав, а вона його чудово пам'ятала. Він зізнався, що був охоронцем у концтаборі і Коррі після важкої душевної боротьби знайшла в собі сили пробачити його та простягнути йому руку. Ця розповідь описана в книзі Симона Візенталя «Соняшник: про можливості та межі прощення». Вона гідна того, щоб привести її тут.
«І ось тоді я побачила його, що пробивався вперед крізь потік інших, що йшли до виходу. Миттєво я побачила сіре пальто та коричневий капелюх; у наступний момент – синя форма та кепка з козирком із черепом і хрестиком.
Це повернулося до мене з раптовою силою: величезна кімната з жорсткими стельовими вогнями, жалюгідна купа суконь і взуття в центрі підлоги, сором проходити повз цю людину голою. Я могла бачити перед собою тендітну постать моєї сестри і ребра, що стирчать з-під її шкіри. Ця людина була вартовим в концтаборі Равенсбрюк, куди нас відправили. Тепер він був переді мною.
"Я став християнином, – сказав він. – Я знаю, що Бог пробачив мене за жорстокі речі, які я зробив там, але я хотів би почути це і з ваших вуст. Фройляйн, – чи ви вибачте мене?"
І я стояла там – я, чиї гріхи мали прощатися щодня, – і не могла. Бетсі померла там – чи міг він стерти її повільну страшну смерть з моєї пам'яті, просто попросивши вибачення?
Кілька секунд, які він стояв там з витягнутою рукою, мені здалися годинами, коли я боролася з найважчим, що мені колись доводилося робити.
Тому що я мала це зробити – я знала це. Послання про те, що Бог прощає, має попередню умову: що ми прощаємо тих, хто завдав нам шкоди. “Якщо ви не прощаєте людям їхні провини,—каже Ісус, – і ваш Небесний Отець не простить вам ваші провини”.
Я знала це не лише як заповідь Божу, а й як щоденний досвід. З кінця війни я мала будинок у Голландії для жертв нацистської жорстокості.
Ті, хто змогли пробачити своїх колишніх ворогів, змогли повернутися у зовнішній світ і відновити своє життя, незважаючи на фізичні рани. Ті, хто зберігав свою образу, залишилися інвалідами. Це було так просто і так жахливо.
І все ж я стояла там з холодом, що стискає моє серце. Але прощення не емоція – я також це знала. Прощення – це акт волі і воля може діяти незалежно від температури серця.
"Ісусе, допоможи мені!" Я говорила про себе молитву. "Я можу підняти руку. Я можу зробити це. Але Ти подаруєш справжнє почуття прощення".
І так сковано, механічно, я простягла і вклала руку в ту, що простяглася до мене. І коли я це зробила, сталося неймовірне. Немов електричний струм, що почався десь у моєму плечі, пробіг по моїй руці і спалахнув у наших з'єднаних руках. І тоді цей зцілюючою теплотою струм, здається, залив усю мою істоту, викликавши сльози в очах.
"Прощаю тебе, брате! – вигукнула я. – Всім моїм серцем!"
На довгі миті ми стискали один одному руки, колишній охоронець і колишня ув'язнена. Я ніколи так не відчувала любов Бога, як тоді».
Післямова: яка ж альтернатива?
Слова Коррі, яка пройшла через усі жахи війни та німецького концтабору, яка бачила, що твориться з людьми навколо неї, заслуговують на повну довіру. Її свідчення дуже цінне, бо воно правдиве. І ця правда жахає. Вона свідчить про те, що було з людьми, які знайшли в собі сили пробачити, а що – з тими, хто не зміг, хто озлобився та замкнувся у своїй капсулі ненависті та спраги помсти. Повторимо це свідчення:
«Ті, хто змогли пробачити своїх колишніх ворогів, змогли повернутися у зовнішній світ і відновити своє життя, незважаючи на фізичні рани. Ті, хто зберігав свою образу, залишилися інвалідами. Це було так просто і так жахливо».
Ось страшна альтернатива пробаченню: «Хто зберігав свою образу, лишився інвалідами». Ті, хто сьогодні проповідує ненависть, злість, непрощення, прирікають нас (і себе) на те, щоб ми назавжди залишилися інвалідами, щоб ми вже ніколи не змогли жити повноцінним життям, ніколи не змогли радіти, дякувати Богу, бути щасливими.
Непрощення прирікає народи на постійну війну, яка може тривати дуже довго, забираючи ще більше життів, залишаючи людей каліками, дітей сиротами, руйнуючи будинки та сім'ї. Тільки прощення своїх ворогів може оселити мир і в країні, і в душі кожної людини. Тому не будемо соромитися слів Христа, а будемо мужньо свідчити про них, коли це буде потрібно.
«Прощайте, і будете прощені… »(Лк. 6, 37) «Бо якщо ви будете прощати людям провини їх, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не будете прощати людям провини їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15).
