П'яте блокування за рік: чому СПЖ подає до суду на СБУ
Пояснюємо «на пальцях», чому рішення щодо блокування православних сайтів – беззаконне та юридично безперспективне.
10 січня 2025 року Держслужба України зі спецзв'язку опублікувала розпорядження провайдерам України щодо блокування сайту Спілки православних журналістів. Як заявляє Держслужба, зроблено це на вимогу СБУ. Це вже п'яте блокування сайту трохи більше ніж за один рік. Щоразу, щоб продовжити свою роботу, сайт СПЖ змушений змінювати домен. Зараз влада блокуватиме домен spzh.eu.
16.12.2023 було опубліковано рішення про блокування домену spzh.news, 13.03.2024 – spzh.media, 12.09.2024 – spzh.live, 15.11.2024 – spzh.life.
І тут питання навіть не у зусиллях технічної служби чи фінансових витратах ресурсу на відновлення роботи. Цілком незрозуміло, чому подібні блокування відбуваються взагалі. Адже протягом 2024 року були заблоковані, крім СПЖ, усі найбільші православні сайти України, які висвітлюють життя Української Православної Церкви, включаючи її офіційний сайт (!).
При цьому ніхто з чиновників і силовиків навіть не обтяжує себе інформуванням журналістів – чому їх блокують. Немає рішення судів, немає офіційних листів СБУ в редакції з поясненнями своїх дій, немає навіть пояснень від силовиків у соцмережах (хоча, наприклад, соцмережі СБУ дуже активні та переповнені контентом).
Тому в СПЖ вирішили, що більше мовчати у відповідь на такі дії СБУ буде неправильно. Юристи ресурсу подають на дії силовиків до суду. Нехай вони потрудяться пояснити – чому ж люди, покликані захищати закон, займаються очевидним беззаконням. І СПЖ у цьому випадку захищає не тільки себе. Майбутній судовий розгляд – це прецедент. У разі позитивного рішення суду держава зобов'язана буде зняти блокування з офіційного сайту УПЦ, а також усіх інших ресурсів, які захищають Церкву. Вони (так само як і СПЖ) функціонують і зараз, але для ознайомлення з їхніми матеріалами читачі змушені використовувати ВПН, що далеко не завжди зручно.
Втім, хтось може визнати наші докази голослівними – мовляв, СБУ, піклуючись про безпеку держави, може блокувати ЗМІ «без суду та слідства». Тому подивимося, що говорять про цю тему закони України, ЄС, а також судова практика.
Що кажуть закони України
Відповідно до статті 34 Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та розповсюджувати інформацію усно, письмово чи іншим способом – на свій вибір».
Обмежено це право може бути лише «з метою нацбезпеки, щоб запобігти заворушенням чи злочинам, заради охорони здоров'я населення, для захисту репутації чи прав інших людей».
Давайте поставимо собі просте питання – чи викликають заворушення чи злочини новини та статті СПЖ (або, наприклад, офсайту УПЦ)? Можливо, вони шкодять здоров'ю населення? Впевнені, ні. Можливо, вони завдають шкоди репутації людей та організацій, які вчиняють злочини на релігійному ґрунті. Але тут питання вже не до журналістів, а до цих людей.
Відповідно до статті 15 Конституції України «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичного, економічного та ідеологічного різноманіття. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензуру заборонено».
Тут доречно згадати кримінальні справи слідчих СБУ проти журналістів СПЖ, у яких ПЦУ названо «атрибутом держави». Можливо, накази про блокування православних сайтів писали ті самі люди. Люди, які не знають, що ми не маємо «обов'язкових» ідеологій, чи конфесій. І не в курсі, що Конституцією заборонено цензуру. Адже блокування сайтів – це саме цензура, і ні що інше.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про медіа» діяльність у сфері медіа «ґрунтується на засадах свободи вираження поглядів і переконань, свободи поширення, обміну та отримання інформації». «Цензура забороняється. Не допускається незаконне втручання у діяльність суб'єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій, власників відповідних суб'єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб».
За фактом, це 100-відсоткове порушення цієї статті. Блокування сайтів – це очевидна «цензура» та «незаконне втручання у діяльність суб'єктів у сфері медіа з боку державних».
Що кажуть міжнародні закони
Відповідно до статті 10 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод», «кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх думок, отримувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та незалежно від державних кордонів».
Тут ми вже можемо говорити про порушення прав десятків і сотень тисяч читачів СПЖ в Україні, які внаслідок втручання органів державної влади не змогли отримати ту чи іншу інформацію.
Ми розуміємо, що критика влади та ПЦУ з боку СПЖ може дратувати чиновників, але звернемо увагу на нижченаведені факти.
Як випливає з практики Європейського суду з прав людини (Фатуллаєв проти Азербайджану, Хендісайд проти Сполученого Королівства), з урахуванням пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження думок застосовується не лише до «інформації» чи «ідей», які сприймаються прихильно або вважаються невинними або байдужими, але й до тих, які ображають, шокують чи турбують державу чи будь-який сектор населення. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та широкого кругозору, без яких не існує «демократичного суспільства».
І в СПЖ заперечують, що когось «ображають, шокують чи турбують». Але навіть якби це було так, держава не може вдаватися до таких методів, як цензура.
У Декларації Комітету міністрів Ради Європи про права людини та верховенство права в інформаційному суспільстві (від 28 травня 2003 р.) йдеться, що «свобода вираження думок, інформації та спілкування має дотримуватися як у цифровому, так і в нецифровому середовищі і не повинна піддаватися обмеженням». Також зазначено, що «держави-члени повинні підтримувати і вдосконалювати правові та практичні заходи щодо запобігання державній та приватній цензурі».
У пояснювальній записці до Декларації в Принципі 3 йдеться: «Державні органи не повинні, за допомогою заходів загального блокування або фільтрації, позбавляти громадськість доступу до інформації та інших видів комунікації в Інтернеті незалежно від кордонів».
«У деяких країнах існує тенденція блокувати доступ населення до контенту певних іноземних чи вітчизняних веб-сайтів із політичних причин. Ця та подібна практика попереднього контролю з боку держави має бути рішуче засуджена».
Декларація Комітету міністрів Ради Європи про права людини та верховенство права
Втім, у п. 2 ст. 10 «Європейської конвенції з прав людини» зазначено, що «можуть бути вжиті заходи щодо примусового видалення інтернет-контенту, що чітко ідентифікується, або, як альтернатива, блокування доступу до нього». Але лише «якщо компетентні національні органи ухвалили попереднє чи остаточне рішення щодо його незаконності».
У пояснювальній записці до Принципу 3 «Декларації Комітету міністрів» йдеться про те, що держави можуть вживати заходів щодо видалення або блокування контенту, але лише «після попереднього або остаточного рішення компетентних національних органів про його незаконність не лише відповідно до кримінального права, а й відповідно з іншими галузями права, такими як цивільне чи адміністративне право. Це зазвичай має місце, коли запитуються судові заборони для запобігання публікації в Інтернеті контенту, який є незаконним».
Як ми знаємо, жодних рішень щодо незаконності контенту СПЖ та інших православних сайтів ухвалено не було.
У Рекомендації 2008/2160(INI), прийнятій Європейським парламентом 26 березня 2009 року, прямо сказано, що держави мають брати участь у зусиллях створення електронної демократії на основі повного та безпечного доступу до Інтернету. Тому парламент рекомендував держави-члени «забезпечити, щоб свобода вираження думки не піддавалася довільним обмеженням з боку державної та/або приватної сфери, і уникати будь-яких законодавчих чи адміністративних заходів, які могли б мати "стримуючий ефект" на всі аспекти свободи слова».
У своєму зауваженні № 34 за статтею 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ухваленому на 102 сесії (11–29 липня 2011 р.), Комітет з прав людини ООН заявив таке: «[Неприпустимо] забороняти сайту або системі розповсюдження інформації публікувати матеріали виключно на тій підставі, що вони можуть містити критику уряду чи політичної соціальної системи, яку підтримує уряд».
А тепер наведемо приклади, які можуть бути точно спроєктовані на ситуацію із блокуванням СПЖ та інших православних сайтів.
Практика Європейського суду
ЄСПЛ досить чітко висловив свою позицію щодо незаконного блокування сайтів у рішеннях у справах Ahmet Yildirim v Turkey та Cengiz and Others v Turkey.
У першій справі держава заблокувала сайт, яким володів Ahmet Yildirim на підставі кримінальної справи про образу пам'яті президента Ататюрка.
У другому Туреччина заблокувала ютуб-канал Cengiz також за критику Ататюрка.
Європейський суд визнав порушення державою у разі блокування сайтів у рамках кримінальних проваджень через наявність у них окремих потенційно протиправних матеріалів.
Також Вікіпедія подала позов проти Туреччини до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) через дворічну заборону сайту в країні.
26 грудня 2019 року пленум Конституційного суду Республіки Туреччина до закінчення розгляду справи Європейським судом ухвалив, що блокування доступу до Вікіпедії є порушенням свободи слова. За рішення проголосували 6 із 10 суддів.
Справу було прийнято до розгляду Конституційним судом 11 вересня на основі приватної скарги Фонду Вікімедіа, поданої до КС Туреччини у травні 2017 року за результатом відхилення його заявки судом Анкари.
Необхідно зазначити, що ця справа отримала хід лише після того, як скаргу Фонду Вікімедіа з питань блокування Республікою Туреччина доступу до сайту було прийнято до розгляду в ЄСПЛ. Фонд ініціював це звернення у зв'язку з тим, що судова система Туреччини не реагувала на його заяву більше двох років. ЄСПЛ прийняв справу до розгляду на початку липня 2019 року, надавши йому пріоритетного статусу, і надав турецькій державі два місяці для надання своїх матеріалів. 18 листопада 2019 року Єврокомісар з прав людини залучила до справи свій аналіз щодо ситуації з правами людини в країні, в якій, крім іншого, стверджувала, що «турецька система судового захисту прав людини потребує повного перегляду».
Національна практика
27 листопада 2024 року Київський окружний адмінсуд у справі № 320/43973/24 скасував рішення Держслужби спецзв'язку щодо блокування сайту «Української національної лотереї».
Висновки
- Конституція України та міжнародне право чітко наказують, що цензура та необґрунтоване порушення державою свободи слова – це порушення закону.
- Практика ЄСПЛ і навіть українського судочинства свідчать – суди зобов'язують техслужби держав відновлювати доступ до незаконно блокованих сайтів.
- У випадку Туреччини місцеві судді почали «ворушитися» тільки після позовів до Європейського суду з прав людини. Ні на що не натякаємо, але, на нашу думку, українці та турки мають деякі схожі риси в національному менталітеті.
Найголовніший висновок: блокування СПЖ та інших православних сайтів – абсолютно беззаконне та політично мотивоване. І якщо судді чесно будуть виконувати свою роботу, обмеження роботи православних ресурсів має бути скасовано.
Закликаємо Вас, брати і сестри, взяти участь у матеріальній підтримці нашої команди!
💳Номери карток збору на юридичну допомогу СПЖ
Монобанк 4441 1111 2797 9692
Приват банк 5168 7521 3340 5277
🔗 Банку Збору Монобанку
🔗 Банку Збору Приватбанку
🔗 Для донатів у євро
