Чому план олександрійського митрополита щодо України є неприйнятним

Архієрей Олександрійської Церкви митрополит Зімбабвійський Серафим (Кіккотіс) надіслав до редакції СПЖ листа з назвою «Пропозиція з канонічного шляху вирішення українського питання». Що показує аналіз цього документа?

Вже з перших рядків виникає подив: митрополит Серафим пише, що обговорював свою Пропозицію «з архієреями всіх Помісних Православних Церков, включно з Преосвященними митрополитами Діоклійським Каллістом Уером (Вселенський Патріархат), Амфілохієм Радовичем Чорногорським (Сербський Патріархат), а також з нашим вчителем, Блаженнійшим Архієпископом Албанії Анастасієм, і з моїм духовним батьком, митрополитом Кіккським і Тіллірійським Никифором».

Цим він нібито дає зрозуміти, що перелічені вище архієреї схвалили його план. Але відомо, що митрополит Калліст (Уер) був єдиним архієреєм Константинопольського патріархату, який висловлював (хоча й досить обережно) незгоду з діями Фанара в Україні; Митрополит Амфілохій (Радович) твердо дотримувався позиції визнання Блаженнішого Онуфрія єдиним канонічним Митрополитом Київським, а Архієпископ Анастасій взагалі відомий своєю заявою про неможливість визнання «хіротоній» представників ПЦУ заднім числом. Забігаючи наперед, скажемо, що пропозиції митрополита Серафима відстоять досить далеко від позиції всіх перерахованих архієреїв. Тому його посилання на них виглядає досить незвичайним.

Тепер проаналізуємо самі пропозиції митрополита Серафима. Їх сім. В останній, сьомій, пропозиції містяться чотири пункти, які підлягають попередньому погодженню. У цих пунктах розкриваються деякі подробиці самих пропозицій.

Пропозиція перша: повне відновлення колишнього митрополита Філарета

Митрополит Серафим пише, що Філарет, по-перше, не єретик, а розкольник; по-друге, йому вже 94 роки; по-третє, що його вже було відновлено Константинопольським патріархатом у 2018 р.

З тим, що Філарет не єретик, можна посперечатися. Святитель Василій Великий у Першому Канонічному Посланні до Амфілохія Іконійського визначає, що таке єресь, розкол та самочинне зборище.

Згідно з цим правилом, якби Філарет після свого скидання та заборони у священнослужінні Харківським собором у 1992 р. просто продовжив би богослужіння, він підпадав би під визначення «самочинне зборище». Але оскільки він створив УПЦ КП і почав «рукополагати» паралельну ієрархію, він порушив не тільки Восьме Правило I Вселенського Собору «хай не буде двох єпископів у граді» (в даному випадку воно абсолютно застосовне), але й поставив під сумнів догмат про Церкву « Вірую в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву». А це вже єресь.

«Відновлення» Філарета Константинопольським патріархатом абсолютно неканонічне ні за формою, ні по суті. А вік – це в даному випадку аргумент малопереконливий.

В пунктах, що додаються до Сьомої пропозиції, митрополит Серафим розкриває деякі подробиці відновлення Філарета Денисенка.

По-перше, він має принести покаяння. Цитата: «Після того як щоб і він сам через смиренність заради єдності Церкви переконався в необхідності письмово висловити своє покаяння і послух його Патріархату». Якому патріархату має бути принесене покаяння? Який патріархат «свій» сьогодні для Філарета Денисенка, Московський чи Константинопольський? Втім, це питання не першої ваги.

Покаяння Філарета – це один із найважливіших моментів для вирішення українського церковного питання. Це саме те, до чого Філарета закликали протягом тридцяти років. І це саме те, що він наполегливо відмовляється робити. Якби він щиро розкаявся в тому, що зробив, можливо, ніякі інші пункти і не знадобилися б, українське церковне питання було б вирішене і без них.

В 2017 р., коли проходив Архієрейський Собор РПЦ, Філарет уже писав на його адресу «покаянний» лист, у якому він просив зняти з нього анафему і формально каявся «аще в чим згрішив». Собор стримано привітав листа, висловив обережну надію на вирішення конфлікту та вирішив створити комісію з переговорів. Але наступного ж дня Зоря з Філаретом скликали пресконференцію, на якій останній рішуче зрікся покаяння, можливості примирення і голосно заявив: «Анафема мене не хвилює!»

Тобто покаяння Філарета – це з області фантастики, хоча дива все ж таки трапляються.

По-друге, згідно пропозиції митрополита Серафима, Філарет після відновлення має стати главою об'єднаної української Церкви, Митрополит Онуфрій – його першим заступником, а Сергій (Епіфаній) Думенко – другим. Потім, коли Філарет піде в інший світ, Церкву очолить Митрополит Онуфрій, а потім – Сергій (Епіфаній) Думенко.

Така схема досить часто використовувалася в історії Церкви, коли після примирення розколу або повернення єретиків у лоно Церкви на одній кафедрі опинялося кілька єпископів. Але в даному випадку вона не може бути застосована, оскільки в історії завжди спочатку було примирення, а потім уже вирішення кадрового питання. В Україні ж примиренням і не пахне: ПЦУ на куражі від безпрецедентної підтримки влади, Думенко просто знищує УПЦ. І він явно не погодиться на зниження.

Пропозиція друга: визнання «хіротонії» Сергія (Епіфанія) Думенка

Митрополит Серафим всерйоз вважає, що якщо відновити Філарета, то «хіротонія» Сергія (Епіфанія) Думенка з блюзнірської автоматично перетвориться на благодатну. Цитата: «з відновленням колишнього митрополита Київського Філарета може бути вирішена позиція десяти Помісних Православних Церков з питання щодо законності висвячення Блаженного Предстоятеля Православної Церкви України Епіфанія». Десять помісних церков – це ті, які не визнають «хіротонію» Думенка. Митрополит Серафим каже, що цей пункт також має бути попередньо узгодженим.

На цю пропозицію можна відповісти словами Предстоятеля Албанської Церкви Архієпископа Анастасія, з яким митрополит Серафим начебто обговорював свої пропозиції. В листі до патріарха Варфоломія від 14 січня 2019 р. архієпископ Анастасій пише:

«Весь той час, поки пан Філарет був скинутий і анафемований, він звершував неканонічні чинопослідування, які не були дійсними Таїнствами. Тому і звершені ним хіротонії є недійсними, порожніми, позбавленими Божественної Благодаті та дії Святого Духа. Серед інших – і хіротонії послідовно у диякона, священника і, нарешті, єпископа його секретаря Сергія Думенка, нині митрополита Епифанія. У Вашому листі від 24 грудня сказано: "Ми відновили їх у єпископські та ієрейські ступені, що належали їм". Однак ми запитуємо себе: до якої міри звершені паном Філаретом хіротонії, коли він був скинутий і анафемований, отримали заднім числом без канонічної хіротонії дійсність у Святому Дусі та справжню печатку апостольського спадкоємства?

Всеправославно визнається як основний екклезіологічний принцип, що хіротонії єретиків і схизматиків, а особливо – скинутих і відлучених, як "таїнства", звершені поза Церквою, є недійсними. Цей основний принцип нерозривно пов'язаний з Православним вченням про Святого Духа і є невід'ємною основою апостольського спадкоємства православних єпископів. Ми переконані, що цим принципом нехтувати не можна. Ми не можемо зрозуміти, яким чином недійсне і порожнє "за ікономією" стає духоносним, яким чином дії, які являли собою явну хулу на Святого Духа <…> визнаються заднім числом "за ікономією"».

Тобто, навіть відновлення Філарета не зробить «хіротонію» Сергія (Епіфанія) Думенка благодатною. Єдине вирішення цієї проблеми – це нова канонічна хіротонія глави ПЦУ, яку він може отримати або в Константинопольському патріархаті, або в іншій Помісній Церкві. Але від цього він категорично відмовляється.

Пропозиція третя: Блаженніший Онуфрій – головний

Митрополит Серафим пише: «Блаженніший Предстоятель Православної Церкви України Митрополит Онуфрій, який керує більшістю православних вірян в Україні та визнаний чинним Предстоятелем десятьма Помісними Православними Церквами, має бути на чолі вирішення української проблеми та забезпечення єдності православних вірян в Україні».

Начебто пропозиція слушна, але як вона узгоджується з Першою пропозицією, згідно з якою Філарет Денисенко має бути главою об'єднаної української Церкви, а Митрополит Онуфрій – лише його заступником? І як із головуванням Митрополита Онуфрія погодяться представники ПЦУ, які не його, а себе вважають головними в Україні?

Митрополит Онуфрій – канонічний Київський Митрополит, Предстоятель Церкви. Ті, хто відколовся від Церкви, можуть повернутися під його омофор через покаяння, і таким чином «українська проблема» буде повністю вирішена. Але хто сьогодні може повірити у реалістичність такого сценарію?

Пропозиція четверта: українці мають право на автокефалію

Митрополит Серафим пише, що всі Помісні Церкви мають визнати право українців на автокефалію. У 3 пункті, який підлягає попередньому узгодженню перед всеправославним Собором, митрополит Серафим уточнює свою пропозицію: «Автокефалія Православної Церкви України має об'єднувати всіх православних України. Оскільки відсутність видимої єдності православних України пов'язана не з єрессю, а з канонічною юрисдикцією, з розколом. Святий і Великий Собор може прийняти канонічне рішення у співпраці з українцями для збереження їхньої видимої єдності».

Тут Олександрійський ієрарх знову не помічає однієї з головних проблем – відсутності канонічної хіротонії «архієреїв» ПЦУ. Для нього всі благодатні, різниця лише у юрисдикціях. Однак насправді це не так, проблема саме у безблагодатності. Ні про яку автокефалію не може йтися, якщо вона має бути надана особам, які не мають канонічних хіротоній. А власне проти права українців на автокефалію ніхто не заперечує, навіть Московський патріархат. Свого часу в РПЦ пропонувалася формула: спочатку повернення розкольників до Церкви, а потім вирішення питання автокефалії. Але УПЦ КП та УАЦП від цього відмовилися.

Пропозиція п'ята: треба скликати всеправославний Собор

Митрополит Серафим пише: «Зі смиренністю і любов'ю, щоб відновити видиму єдність Православних Церков і подолати існуючу неузгодженість, необхідно скликати Святий і Великий Собор для врегулювання автокефального статусу України, який був би підтриманий усіма Помісними Православними Церквами».

Чудова пропозиція! Однак за рахунком воно має бути не п'ятим, а першим! Саме про такий, єдино можливий спосіб вирішення українського питання, говорять і Митрополит Онуфрій, і предстоятели багатьох Помісних Церков, і найавторитетніші ієрархи. Багато хто з них безпосередньо звертався до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням скликати такий Собор. Багато хто заявляв, що проблема не може бути вирішена інакше. Але патріарх Варфоломій відповів рішучою відмовою. Його позиція полягає в тому, що Фанар вже вирішив українське питання, і всі мають підкоритися цьому рішенню, ніякого «Святого і Великого Собору» не потрібно. Константинопольський патріархат позиціонує себе як «перший без рівних», як глава Православ'я, який має право одноосібно вирішувати всі питання.

Тож пропозицію цю митрополит Серафим має відправити якраз на Фанар. Втім, він, напевно, знає, яку йому там дадуть відповідь.

Пропозиція шоста: і Константинополь, і Москва мають погодитись на всеправославний Собор

Цитата: «Необхідно з нашими молитвами досягти згоди і діалогу між Константинополем і Москвою для підготовки Святого і Великого Собору з питання єдності Помісних Православних Церков і канонічного присвоєння автокефалії Українській Православній Церкві».

Як було зазначено вище, саме Константинополь не хоче скликати всеправославний Собор. І річ не в Москві. Справа в тому, що більшість Помісних Церков не згодні визнати домагання Фанара на верховенство в Православ'ї, не готові прийняти нову екклезіологію «православного папізму», яку намагається нав'язати всім Фанар. Коротко нагадаємо суть цих домагань:

• Фанар репрезентує всіх православних;
• Фанар має виняткове право скликати Всеправославний Собор;
• Фанар має виняткове право дарувати автокефалію;
• Фанар є останньою судовою інстанцією для всіх Помісних Церков;
• Фанару підпорядковуються всі православні громади в діаспорі;
• приналежність до Православ'я визначається тим, чи перебуває ця Церква у спілкуванні з Фанаром.

Звичайно, більшість Помісних Церков з цим не погоджуються, оскільки це змінює все православне вчення про Церкву. А без визнання всього цього Фанар не згоден на жодні собори.

Пропозиція сьома: попередньо узгодити 4 пункти

Про зміст цих пунктів вже було сказано вище. Коротко нагадаємо:

1. Покаяння Філарета та його відновлення.
2. Визнання заднім числом «хіротонії» Сергія (Епіфанія) Думенка.
3. Автокефалія для об'єднаної української Церкви.
4. Філарет – глава, Митрополит Онуфрій – його перший заступник, Сергій (Епіфаній) – другий.

Висновки

Загалом Пропозиції митрополита Серафима виглядають цілком відірваними від українських реалій. 27 травня 2022 р. у Феофанії відбувся Собор УПЦ, який заявив, що переговорів про об'єднання з ПЦУ не може бути без трьох попередніх умов:

• припинення захоплення храмів та іншого насильства над віруючими УПЦ з боку симпатиків ПЦУ;
• вирішення представниками ПЦУ питання про апостольську спадкоємність своїх «хіротоній» (по суті, перерукоположення «архієреїв» ПЦУ).
• визнання ПЦУ факту своєї залежності від Фанара (підлеглого, а не автокефального статусу).

Поки ці умови не будуть виконані, жодні переговори щодо об'єднання неможливі. Насправді ж ми бачимо рух ПЦУ в зовсім інший бік. Захоплення храмів, язичницькі, а то й відверто сатанинські перформанси проти віруючих УПЦ (наприклад, під Лаврою) не лише не зменшились, а й у багато разів зросли. Зріс рівень насильства. Поливання УПЦ брудом у ЗМІ та соцмережах просто зашкалює. Місцеві органи влади (за підтримки ПЦУ) ухвалюють рішення про заборону УПЦ на своїх територіях та про припинення договорів оренди земельних ділянок під храмами УПЦ. Верховна Рада готується ухвалити закони щодо знищення УПЦ як такої. Це справжнісінькі гоніння на Церкву, що нагадують гоніння як у недавньому радянському минулому, як і в перші три століття історії християнської Церкви. Причому бенефіціаром всього цього виступає ПЦУ, яка зараз є фаворитом влади, і яка не згодна ні на які переговори про об'єднання, сподіваючись на швидке знищення УПЦ. Про це вже прямо заявляють лідери ПЦУ.

Ще одним важливим моментом є тенденції розвитку відносин ПЦУ та українських греко-католиків, які розвиваються у руслі ширших відносин Фанара і Ватикану. Ця тенденція досить чітко позначена як главами ПЦУ та УГКЦ, так і патріархом Варфоломієм та папою Франциском. Вона полягає у відновленні євхаристичного спілкування між католиками та православними за збереження відмінності в догматах, моральному вченні та образі молитви та аскетизму. Іншими словами, вже чітко окреслено перспективу нової унії з католицтвом, що для православних категорично неприйнятно.

Нещодавній синхронний перехід УГКЦ і ПЦУ на новий стиль календаря дуже ясно вказує на таку перспективу. Історія України, а особливо українського козацтва, показує, що православні українці готові йти на будь-які поневіряння, але не згодні зраджувати Православ'я. І якщо ПЦУ вже на повних парах мчить до об'єднання з католиками православного обряду, то навіщо з ними об'єднуватися? Щоб разом опинитися в унії?

Єдиною пропозицією, яка заслуговує на увагу та підтримку, є пропозиція про скликання Святого і Великого (Всеправославного) Собору, який матиме всі повноваження та всі можливості для вирішення не лише українського церковного питання, а й вирішення кризи в Православ'ї, пов'язаної з прагненням Константинопольського патріархату до першості. Але цю пропозицію, як уже було сказано, категорично не сприймає Фанар.

Отже, залишається тільки сподіватися на Промисел Божий, а самим зберігати вірність Христу та Його Церкві.

І ще… А чи не є неприйнятні по суті Пропозиції митрополита Серафима приводом для звинувачення УПЦ у небажанні йти назустріч? Не хотілося б вірити.