Фіксація порушень проти УПЦ у звіті ООН: Правда чи провокації Кремля?
В останній доповіді ООН за 2018 рік зафіксовані масові порушення прав вірян УПЦ. Але водночас влада України запевняє, що жодних порушень немає. Хто ж правий?
У романі «1884» Джордж Оруел прекрасно описав тоталітарну державу, в якій насаджувалася і панувала постійна, збочена брехня. У цій державі біле називали чорним, ненависть – любов'ю, а війну – миром.
Роман Оруела – це антиутопія. І коли його читаєш, то здається, що такого бути просто не може, що все, про що говорить письменник – плід його збоченої фантазії і вигадки. Але потім закриваєш книгу, повертаєшся до реальності, і ловиш себе на думці, що відрізнити уявний світ Оруела від того світу, в якому живеш, стає все важче. Особливо у нас, в Україні.
Для того, щоб звузити доказову базу, візьмемо ту область, яка цікавить нас найбільше – релігію, а точніше – релігійну свободу. Що ми побачимо тут?
Атмосфера залякування і ворожнечі
Остання доповідь ООН «Громадський простір і основні свободи напередодні президентських, парламентських та місцевих виборів в Україні», опублікований кілька днів тому, українські журналісти і політологи вже охрестили «розгромним». Низький рівень громадянських свобод, атмосфера залякування і ворожнечі, збільшення безкарності і загроза свободі думки і віросповідання – ось лише деякі тези цього, дійсно різкого по відношенню до української влади, документа. Особливе місце в ньому було відведено положенню УПЦ.
Так, в доповіді було відзначено, що «за звітний період (січень 2018 – січень 2019) було задокументовано 10 випадків загроз і актів залякування щодо священнослужителів і парафіян переважно Української Православної Церкви Московського Патріархату».
Крім того, підкреслюється, що політична ситуація в Україні тільки провокує загострення ситуації навколо УПЦ, що в свою чергу не сприяє дотриманню прав українців на свободу релігії і переконань. Також, доповідачі звертають увагу світової спільноти на той факт, що після відмови УПЦ приєднатися до новоствореної релігійної структури під ПЦУ, СБУ порушила низку кримінальних справ за звинуваченням у підбурюванні до релігійної ненависті.
У цьому ряду були згадані масові допити духовенства і обшуки як в будинках окремих священиків УПЦ, так і єпископів. Як зауважують аналітики ООН, «багато з допитаних розцінюють ці дії як тиск на них. Незважаючи на відсутність прямих загроз або примусу, вони вважають ці дії спробами вплинути на їхню позицію щодо автокефалії».
Закон про примусове перейменування, як вважають експерти ООН, спрямований в першу чергу проти громад УПЦ. Особливо підкреслили вони і той факт, що «обмеження на доступ священиків таких організацій (УПЦ – прим. автора) до приміщень Збройних Сил України з міркувань національної безпеки… суперечить статті 18 (3) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, тому що безпека не є допустимою підставою для обмеження свободи релігії або переконань».
Цікаво, що в одній з приміток до тексту, представники ООН пишуть, що УПЦ «часто називають Українською Православною Церквою Московського Патріархату, щоб відрізняти її від УПЦ КП, але згідно з офіційною реєстрацією (дані отримані в січні 2019), це – Українська Православна Церква і далі буде згадуватися саме так». На цей момент слід було б звернути увагу і вітчизняним «експертам» і «аналітикам», які в своїх друкованих текстах або усних виступах говорять про Церкву.
Про «мирні переходи» з УПЦ в ПЦУ
Отже, як ми можемо побачити з документа, в ООН твердо переконані, що основною мішенню для дискримінації та обмеження фундаментальних прав і свобод у релігійній сфері країни можна назвати Українську Православну Церкву. Однак, така позиція міжнародних спостерігачів докорінно розходиться з позицією як Президента України, так і представників державних органів влади і тих церковних структур, які вони підтримують.
Так, ще 18 грудня 2018 року, перед тим, як ПЦУ отримала Томос з рук Константинопольського патріарха Варфоломія, керівник департаменту у справах релігій та національностей Мінкультури Андрій Юраш в ефірі політичного ток-шоу «Пульс» на телеканалі «112 Україна» анонсував тисячі мирних переходів з УПЦ в ПЦУ: «Будуть мирні переходи, і їх буде тисячі. Сьогодні нам зателефонували з 6 областей про те, що громади десятками вже збирають збори і готуються переходити. Збирають єпархіальне зібрання в якійсь із південних областей, є перешкоди, їм навіть надавали приміщення, щоб вони це зробили. Тобто якщо ми хочемо миру – головне визнати реалії. З суботи ми живемо в інших суспільних і церковних реаліях. Це треба усвідомити, прийняти і замість того, щоб передбачати, проектувати, створювати і вести будь-яку війну, релігійну в тому числі, починати моделі діалогу, моделі взаєморозуміння».
Як відомо, за майже два місяці з часу надання Томосу, ні про які «тисячі» говорити не доводиться. Тому що за весь цей час добровільно з УПЦ в розкол (переважно в УПЦ КП) перейшло трохи більше трьох десятків парафій, а в ПЦУ офіційно зареєстрована взагалі всього одна парафія. Водночас, вітчизняні ЗМІ запевняють, що таких «переходів» вже близько півтисячі. Більш того, як стверджують представники українського політикуму, всі вони відбуваються абсолютно мирним шляхом.
Наприклад, зовсім нещодавно, під час візиту в Івано-Франківську область, Петро Порошенко заявив: «За один місяць цього року в ПЦУ переходить більше парафій, ніж у попередні роки… Дуже важливо те, що ніхто нікого не змушує. Хоча так чекала Москва, що у нас почне литися кров, будуть штурми храмів, захоплення монастирів. Не дочекалися. Тому що наша Церква йде з вірою і любов'ю. І люди це цінують».
Його повторює і голова новоствореної розкольницької структури Епіфаній: «Ми так давно чули від російської сторони, що, якщо (Україні – Ред.) буде надано Томос про автокефалію, виникне серйозний опір, проллється кров. Але ми бачимо абсолютно мирний процес приєднання парафій до нової Церкви, і ми докладемо всіх зусиль, щоб продовжувати в тому ж дусі».
«Митрополит» Епіфаній, нічтоже сумняшеся констатує той факт, що «громада, яка визначилася, іноді зрізає замки на своєму рідному храмі, який вона побудувала. Бо юридично вони прийняли рішення і обрали свою українську церкву». При цьому, глава ПЦУ не помічає, що в іншому місці суперечить сам собі, коли заявляє, що створення ПЦУ не призвело до протистоянь, і переходи громад в нову структуру відбуваються мирно і спокійно. А якщо десь виникають конфлікти, то їх «провокує Московський патріархат. Вони створюють групи людей, які їздять, які переконують, які купують, які лякають».
В Україні немає гонінь на Церкву?
Говорити про те, яким саме духом керуються ті, хто зрізає замки на православних храмах, ми вважаємо зайвим – і так все зрозуміло. Той же «митрополит» Епіфаній стверджує, що «зараз Церква – останній форпост держави-агресора, щупальця, які проникають в душі православних українців. Ми покликані обрізати їх».
Обрізають, поки що, за допомогою бензопили і болгарки. Але, погодьтеся, що болгарка в руках і проповідь ненависті, замість проповіді Христа, які стали звичайними знаряддями «мирного приєднання» до ПЦУ – це не зовсім те, про що говорить нам Євангеліє і елементарні норми людського співіснування.
На це не могли не звернути увагу міжнародних правозахисних організацій представники нашої Церкви. Так, ще в 2017 році єпископ Баришівський Віктор (Коцаба) на нараді ОБСЄ у Варшаві розповів присутнім, що найбільша релігійна конфесія України з 2015 року змушена регулярно заявляти на конференціях і нарадах ОБСЄ, присвячених питанням релігійних свобод і захисту прав людини, про критичну ситуацію порушень прав і свобод вірян. Тоді ж правозахисник Олег Денисов, представник НВО «Громадський правозахист» підтвердив, що доповідь голови Представництва Української Православної Церкви при міжнародних організаціях єпископа Баришівського Віктора (Коцаби), зачитана на нараді ОБСЄ у Варшаві, містить достовірну та об'єктивну інформацію.
Ці заяви знайшли відгук світової громадськості і в ОБСЄ заговорили про розпалювання в Україні релігійної ненависті. Однак, ні рекомендації представників Ради Європи, ні досить жорстка позиція європейських правових організацій щодо ситуації в Україні не переконали українську владу в тому, що проблема дійсно існує. Більш того, вже згадуваний нами Андрій Юраш в тому ж 2017 році заявив, що «Європа може тільки мріяти про рівень релігійних свобод в Україні». А глава ПЦУ, «митрополит» Епіфаній, впевнений, що «міжнародні організації, вивчивши це питання до кінця… приймуть правильні рішення».
Вивчили і прийняли. Причому, ще задовго до цитованої вище доповіді ООН. Так, ще в 2017 році на засіданні робочої групи з Універсального періодичного огляду 28 сесії Ради з прав людини ООН в Женеві міжнародні неурядові правозахисні організації звернулися до влади України із закликом припинити дискримінацію Української Православної Церкви. Сьогодні до цих неурядових організацій приєднала свій голос і експертна група ООН.
Відповідь все одно доведеться дати
У своєму зверненні до офіційних осіб ООН, ОБСЄ, ЄС та інших країн у зв'язку з фактами масових порушень прав людини в Україні і реальною загрозою ескалації релігійних конфліктів, голова Представництва Української Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях єпископ Баришівський Віктор (Коцаба) підкреслив: «Ми вже кілька останніх років інформуємо міжнародний правозахисний механізм… про факти порушень прав вірян Української Православної Церкви і будемо продовжувати це робити». Це означає, що всі випадки рейдерських захоплень храмів, насильства, яке відбувається при цьому, всі випадки загроз фізичної розправи і порушення закону і норм європейського співтовариства, ретельно фіксуються. І рано чи пізно прийде час, коли за всі ці правопорушення доведеться дати відповідь – і в судах України, і в європейських судах з прав людини. Можна з упевненістю сказати, що жоден зрізаний замок з дверей храму, жодна пролита при цьому сльоза не залишаться безкарними. І не тільки в суді людському, але тим паче на суді Божому.
