Будні та праця лаврської братії
У картонних папках Центрального державного історичного архіву України є фонд під номером 128, що зберігає пам'ять про минулі століття. Гортаючи пожовклі аркуші паперу і вдивляючись у чорнильні росчерки писців, за сухими рядками рапортів можна розгледіти живих людей.
Монастирське життя XIX століття складалося зовсім не з безперервного споглядання і богомислення. У лаврських корпусах вирувала складна, подекуди важка господарська робота. Братія трудилася, сперечалася, хворіла, судилася із сусідами і запалювала лампади перед чудотворними образами. Архівні документи показують життя обителі без прикрас, з усіма земними подробицями.
Тридцять тисяч папок монастирської історії
Масштаб лаврського фонду вражає. У ньому налічується понад 30 000 архівних одиниць. Цей масив документів перевищує обсяг усіх інших монастирських фондів України разом узятих. Документи охоплюють період з XV до XX століття.
Історія самого архіву драматична. Частину справ евакуювали, а на початку п'ятдесятих років минулого століття співробітники розібрали півтори тонни лаврських документів, виявлених розсипом у фонді духовної консисторії. Кожна папка, що вціліла, зберігає частку минулої епохи.
Подивімося на реальну чисельність насельників. У липні 1838 року в обителі налічувалося сто тридцять чотири ченці, двісті послушників і сто штатних служителів.
Через десятиліття кількість братії помітно зросла. На початку XX століття в Лаврі та її заміських скитах подвизалося понад п'ять сотень ченців і понад шість сотень послушників.
Державні укази жорстко обмежували штат обителей, приписуючи тримати лише певну кількість насельників. Але монастирське життя незмінно ламало будь-які кабінетні схеми. Потоки паломників, господарські потреби і внутрішній приплив нових людей робили подібні приписи нездійсненними.
Бібліотекарі, пасічники і лаврський хор
За кожною цифрою у відомостях криється конкретна людська доля. Ось лаврський бібліотекар – ієромонах Миколай (Ржаніцин). У 1857 році священноначалля доручило йому скласти докладний каталог книжкового зібрання. Отець Миколай ретельно виконував послух довгі сім років.
А ось простий трудівник – чернець Тимофій. На початку XX століття обитель володіла чотирма пасіками з півторатисячами вуликів, що давали щороку сотні пудів меду. Чернець Тимофій успішно представляв лаврське бджільництво на міжнародній виставці в Києві, заслуживши почесну срібну медаль за поліпшене господарство.
Архів зберіг навіть імена клірошан XIX століття. У списку співаків за 1848 рік значаться Іануарій Солуха, Стефан Баландинський, Феофілакт Калиновський, Прохор Стоцький, Іван Антоновський. Поруч у справах іконописної школи згадуються молоді послушники Афанасій Петухов, Ісидор Чернявський, Дмитро Лавриненко. Вони вчилися змішувати фарби, наносити сусальне золото і виводити лики святих на дошках.
Цегельний завод і млини на Либеді
Чернеча праця не обмежувалася молитвою в храмі. Обитель вела грандіозну господарську діяльність. На річці Либідь працював цегляний завод, що виробляв після реконструкції понад два мільйони цеглин щороку. На підприємстві трудилися десятки вільнонайманих робітників.
Монастирю належали водяні млини в Голосієві та на тій самій Либеді, що перемелювали тисячі пудів зерна. Готелі обителі приймали за рік до двохсот тисяч мандрівників і богомольців.
Особливу увагу приділяли медичній допомозі. Лікарняне відомство дбало про здоров'я братії та хворих паломників. На той час завершилося будівництво нової лікарні з домовою церквою, що утримувалася на кошти митрополита Флавіана (Городецького).
Подібні архівні свідчення повертають нас до справжнього розуміння чернечого подвигу. За зовнішнім благоліпством давніх храмів завжди стояла важка щоденна праця сотень людей, які присвятили своє життя служінню Богу і ближнім.
