Як чиновник Мінкульту зі здоровим глуздом боровся
Називати біле чорним, а чорне білим потрібно впевнено та безапеляційно, тоді в це будуть вірити, що й демонструють окремі чиновники та народні депутати. Вони думають, що борються з «непатріотичною» Церквою. Але в першу чергу – зі здоровим глуздом.
21 листопада в агентстві «Укрінформ» відбулась прес-конференція двох відвертих недругів канонічного православ'я в Україні нардепа Віктора Єленського та голови Департаменту у справах релігій Андрія Юраша з цікавою назвою «Підсумки та виклики державно-конфесійної політики в Україні». Цікавим воно є ось чому.
У чому полягає ця сама «державно-конфесійна політика» в Україні (не будемо звертати уваги на смислову кострубатість самого формулювання)?
Про це неодноразово говорили і президент, і прем'єр-міністр, і спікер Верховної Ради, і багато інших можновладців. Полягає вона, по суті, лише у двох тезах:
а) знищення Української Православної Церкви в її сьогоднішньому канонічному статусі. Тобто як «самостійної і незалежної у своєму управлінні та устрої» (п. 1 Статуту УПЦ) та «з'єднаної з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (п. 3 Статуту);
б) створення Єдиної Помісної Церкви (ЄПЦ) як необхідного атрибуту незалежної української держави. До ЄПЦ повинні увійти всі українські конфесії, які іменують себе православними, в тому числі й ті, які анафематствувані Вселенським Православ'ям.
Якщо слідувати здоровому глузду, Юраш та Єленський мали озвучити «підсумки та виклики» цієї політики. Але оскільки зі здоровим глуздом проблеми, ані підсумки, ані виклики озвучені не були. Спробуємо зробити це замість панів Юраша та Єленського.
Підсумки зазначеної вище політики підбивати поки рано, ну хіба що проміжні. А вони такі:
а) знищення УПЦ не відбулося. Навпаки, кількісно за роки «державно-конфесійної політики» УПЦ зросла приблизно на пів тисячі парафій;
б) створення ЄПЦ повністю провалилося. Константинопольська і Єрусалимська та інші Помісні Церкви офіційно заявили про неможливість створення ЄПЦ тим неканонічним шляхом, який пропонує держава.
Є й ще кілька підсумків такої політики. Підвищений градус релігійної ворожнечі в українському суспільстві, істотне збільшення кількості міжконфесійних конфліктів, озлоблення людей, протиправні захоплення храмів УПЦ та насильницькі дії проти віруючих.
Тепер про виклики. Вони наступні:
а) абсолютно «несвідома» УПЦ опирається своєму знищенню (Яка зухвалість!) і опирається ефективно;
б) «агенти Кремля», в які вже записали ієрархів Помісних Православних Церков, не дають Україні ЄПЦ.
Ось в такому ключі мала проходити прес-конференція в агентстві «Укрінформ». Це якщо слідувати здоровому глузду. Але пани, що давали цю прес-конференцію, зі здоровим глуздом перебувають в стадії активного протистояння.
Що ж вони озвучили 21 листопада?
От тільки не смійтеся.
– Порушення прав УПЦ –це «штучна реальність»
Хоч одна розсудлива людина може в це повірити?!
Сорок захоплених храмів, священики, яких виселяють з їхніх осель, віруючі, які не можуть зайти в свої церкви, погрози фізичної розправи, які звучать на адресу священиків УПЦ, що їх розсипають різні націоналістичні організації, шельмування канонічної Церкви в ЗМІ. Це все на думку Юраша – «ніяких проблем в релігійній сфері».
– На міжнародній арені представники УПЦ проводять «інформаційно-маніпулятивні кампанії»
Значну частину свого виступу Юраш присвятив заявам офіційного сайту УПЦ про те, що в ООН озвучили проблему з дотриманням релігійних свобод в Україні (йдеться про засідання Ради з прав людини ООН в Женеві). Відразу підкреслимо, що заради цього моменту прес-конференція і була влаштована. Дійсно, рівень ООН чи будь-якої її структури – це серйозна річ. І повідомлення про те, що в рамках такої структури прозвучала критика на адресу української влади, не могли не викликати у Юраша роздратування. Адже, по суті, це критика персонально на його адресу. Як і всякий чиновник, який тримається за своє крісло, директор Департаменту у справах релігій та національностей поспішив організувати інформаційну кампанію з відмивання свого іміджу. Тим більше напередодні судової тяжби з УПЦ, яка стосується саботажу реєстрації її статутів.
Юраш спробував пояснити, що нібито повідомлення офіційного сайту УПЦ не відповідають дійсності, і процитував два заголовки:
– В ООН визнали проблему дотримання релігійних свобод в Україні
– На засіданні ООН у Женеві державу Україну закликали забезпечити права віруючих УПЦ
У чому ж «маніпулятивність» даних новин, на думку представника Мінкульту? За його словами, заяви правозахисних організацій, які прозвучали чи були розголошені на засіданні, не мають ніякого значення і не є «офіційною позицією ООН». А в заявах Греції та Росії, в яких була порушена релігійна тема, не прозвучали конкретні згадки УПЦ.
Виправдання Юраша розраховані на людей, які не знайомі з західною правовою культурою і процедурою обговорення таких питань у рамках структур ООН.
Мовляв, правозахисним організаціям «ніхто слова не давав», «лише делегації держав мали право виступати», а «правозахисники могли лише поширювати свою інформацію».
Одразу виникає асоціація – вуличні розповсюджувачі реклами, які намагаються всучити глянцевий буклетик. Саме так спробував подати статус виступів правозахисників в ООН Юраш. Мовляв, серйозні дядьки засідають-виступають, а правозахисники всього лише «поширюють інформацію».
Подібне зневажливе ставлення до НДО свідчить про низьку правову культуру Юраша, а також про нерозуміння ролі правозахисних організацій в обговоренні порушень прав людини. РПЛ ООН не тільки вважає, що в інформації правозахисників «немає нічого поганого», як висловився Юраш, а вважає обов'язковою та особливо цінною інформацію такого роду! Особливо інформацію зсередини самої країни, яку обговорюють. Адже держава ніколи не буде критикувати сама себе, тому в Європі завжди звертаються до інформації неурядових організацій.
У цьому контексті правозахисники є обов'язковим учасником обговорення і одним з джерел, які обов'язково враховують у своїх виступах представники державних делегацій. І те, що інформація правозахисників була озвучена на такому майданчику – це вже не просто так.
Крім цього, критика України з боку міжнародних правозахисних організацій – сама по собі серйозна річ! Юраш спробував дискредитувати думку НДО згадкою Всесвітнього руського собору. Мовляв, бачите, хто там захищає УПЦ. Але при цьому замилив позицію ADF – авторитетної міжнародної організації, від заяв якої не можна відмахнутися, як від рекламки вуличного промоутера.
Що стосується згадки УПЦ у виступах Греції та Росії, то й тут Юраш недоговорює. Він не може не знати (а може, і дійсно не знає), що до офіційної сесії в жовтні проводилось попереднє засідання, на якому державні делегації знайомилися з інформацією про порушення прав людини в Україні. Очевидно, що в рамках цього засідання вони зустрічалися з представниками УПЦ та обговорили з ними це питання.
Без цього абсолютно незрозуміло, чому раптом Греція заговорила про релігійні свободи в Україні? За логікою Юраша виходить, що Греція просто так згадала про це, мимохідь. Однак на такому рівні нічого просто так не робиться, і кожна деталь має значення. Таким чином виступ Греції є, зокрема, відображенням і результатом зустрічі з представниками УПЦ та міжнародними правозахисниками! Не має значення, що не прозвучала її назва, тому що це розуміється у самому контексті обговорення та джерелах, якими користувалися державні делегації!
І, зрештою, Юраш забув «маленьку» деталь. А саме – доповідь Верховного комісара ООН з прав людини! Це що, не офіційний документ ООН? А в ньому якраз УПЦ згадується чітко і недвозначно. І ця доповідь є одним з джерел для вивчення державними делегаціями поряд з інформацією правозахисних організацій та безпосередньо представників УПЦ.
Чиновник Мінкульту лукаво доводить, що якщо в заявах не прозвучало слово «засуджуємо», отже ніяких проблем немає і заяви Греції та доповідь Верховного комісара ООН з прав людини можна проігнорувати. Знову ж таки, в дипломатії нічого просто так не робиться. Якщо Греція заявила про необхідність «додаткових заходів» у гарантуванні свободи віросповідання, це вже означає заяву про наявність проблеми! Відповідальний держслужбовець не нарікав би на «загальні фрази», а замислився б над тим, що послужило приводом для такої заяви. Якщо у доповіді Верховного комісара ООН з прав людини озвучується інформація про порушення прав УПЦ, це вже сигнал, що цю інформацію взяли до відома і їй довіряють, а не просто вставили в текст заради кількості знаків.
– Конфліктні ситуації виникають з вини УПЦ
А що, УПЦ вже захопила насильно хоч один храм? А що, молоді люди міцної статури від імені УПЦ вже комусь погрожували розправою? Що, віруючі УПЦ вже на когось нападали, били чи не пускали в храм? У чому провина УПЦ? Може в тому, що її ієрархи закликають до миру в Україні? Чи в тому, що за кожною літургією (і не тільки) про це моляться? А може в тому, що віруючі подають скарги до органів державної адміністрації і місцевого самоврядування на порушення своїх прав? Чи в тому, що намагаються відстояти свої права в судах? Повідомляють про наявні беззаконня в міжнародних організаціях?
Це що, суперечить українському законодавству? Чи на УПЦ це законодавство не поширюється?
«Провина» ось у чому: «А винуватий ти лише у тому, що дуже хочеться мені їсти».
– «УПЦ не йде назустріч «позитивним крокам Департаменту для налагодження співпраці та діалогу»
Що це за «позитивні кроки»? Просування антицерковних законопроектів, спрямованих проти УПЦ, виправдання загарбників храмів і церковного майна, брехливі звинувачення УПЦ в проросійській діяльності і так далі. Ну як такому не піти назустріч? А от УПЦ осмілюється!
– 40 храмів, захоплених в ході рейдерських атак представниками Київського патріархату і УГКЦ, – це «мирне волевиявлення громадян»
Проробляємо нехитру комбінацію: заходимо на Youtube, набираємо у пошуковому рядку «захоплення храмів в Україні» і спостерігаємо це «мирне волевиявлення».
І задаємося питанням: а що, в Мінкульті розучилися заходити в Youtube? Чи тут негаразди зі здоровим глуздом?
– «Законопроект 4128 допоможе уникнути конфліктних ситуацій»
Законопроект 4128 створить законодавчу базу для цих конфліктних ситуацій. Це визнано всіма експертами і в Україні, і в інших країнах (у т. ч. європейських) і в міжнародних організаціях. Ось, наприклад, витяги з Висновків Головного науково-експертного управління Верховної Ради на цей законопроект.
З повним текстом цього висновку можна ознайомитися тут.
З негативними відгуками на законопроект 4128 пани Юраш та Єленський, звичайно ж, знайомі, але, напевно, вважають себе розумнішими від усіх. Або ж не дружать зі здоровим глуздом.
– Поліція в Коломиї і Старому Гвіздці розводила конфліктуючі сторони
В Коломиї безчинствували тільки (!) уніатські бойовики, які захоплювали (!) православний храм, били (!) православних віруючих, погрожували (!) православним священикам. Православні ні з ким не конфліктували, вони намагалися відстояти свої конституційні права виключно (!) правовими методами. І поліції їх нікуди не треба було розводити.
Про все це дивимося тут:
А ось у тому, що православні досі не можуть молитися в своєму храмі, чимала заслуга місцевої поліції. Це що, не допомога уніатам?
– «УПЦ використовує риторику ворожнечі, не використовує "власні назви" і використовує слово "розкольники"»
Як «підтвердження» нібито ворожої риторики УПЦ пан Юраш наводить цитату з висловлювання митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки (Коваленка): «Схизматики на чолі з Михайлом Денисенком та уніати, очолені Святославом Шевчуком».
Ну і де тут риторика ворожнечі?
До відома панів Юраша та Єленського, геополітичне відділення називається сепаратизмом, а церковне – розколом або схизмою. І тут вже нічого не вдієш. Відколовся від Христової Церкви – значить розкольник. Цей термін Православна Церква використовує вже майже дві тисячі років і не збирається змінювати цю традицію на догоду українському Мінкульту.
З приводу терміна «уніати». Ось скрін з офіційного сайту УГКЦ
Як бачимо, УГКЦ абсолютно спокійно застосовує до себе термін «унія» та анітрохи цього не соромиться. Побачити в цьому терміні риторику ворожнечі могла лише чиясь хвора уява.
А от у кого справді риторика ворожнечі не просто б'є фонтаном, а буквально напрошується на кримінальну статтю, так це у представників УПЦ КП та УГКЦ.
Ось цитата капелана УГКЦ Миколи Мединського під час протистояння навколо Благовіщенського храму в Коломиї на адресу віруючих Української Православної Церкви: «Це біомаса! Натуральна біомаса! Зараз ми не будемо метати бісер Божої і української правди московським свиням під ноги. Ми у вас не забираємо ось цю (церква Благовіщення – прим. СПЖ), ми у вас забираємо все! Ми викинемо вас з нашої землі! І з Києво-Печерської лаври!».
Чому ж пан Юраш це все не озвучив на прес-конференції? Адже державний чиновник, яким він є, повинен бути неупередженим.
А що до власних назв, тобто як хто сам себе називає, то є гарний епізод з фільму «Кавказька полонянка»:
- Де у нас Прокурор?
- В шостій палаті, там, де раніше Наполеон був.
– «Київський патріархат має дозволи на богослужіння в Малій Софії»
Документик надайте, пан Юраш!
Документика немає, натомість є відповідь Національного заповідника «Софія Київська» організації НУО «Суспільний правозахист».
– «Статути УПЦ не відповідають законодавству України»
Йдеться про скандал із саботуванням міністерством культури перереєстрації статутів парафій УПЦ. Але виявилося, що ці статути суперечать не законодавству України, а відомчій інструкції Мінкульту, яка мало того, що не є актом законодавства, а підзаконним актом, так ще й була до недавнього часу під грифом «для службового користування», що взагалі-то кажучи є неприпустимим! А ось ця інструкція якраз і суперечить закону «Про свободу совісті та релігійні організації».
В цій інструкції Мінкульт намагається нав'язати громадам все той же законопроект 4128, який ще навіть не став законом, та зобов'язати громади у своїх статутах відобразити право громад самостійно без відома єпархіального архієрея і керівних органів Церкви міняти конфесійну належність. Тобто піти на пряме порушення церковних канонів. Ось ця вимога Мінкульту і є кричущим порушенням закону «Про свободу совісті...».
А ще позиція Мінкульту і з питання перереєстрації статутів, і з питання законопроекту 4128 суперечить законодавству і практиці європейських країн. Справа в тому, що і Юраш, і Єленський намагаються переконати і Верховну Раду, і всю українську громадськість у тому, що в Європі релігійна громада може абсолютно вільно переходити з юрисдикції в юрисдикцію разом зі своїм храмом та церковним майном за бажанням більшості своїх членів. В цій позиції приховано одне лукавство і одна велика неправда.
Лукавство полягає в тому, що в Європі членство в релігійній громаді дуже жорстко регламентоване. З одного боку, громада та/або єпархіальний архієрей мають право вирішувати питання, чи надавати конкретній людині членство в громаді, чи ні. З іншого, член громади має перед нею досить великі зобов'язання, включаючи грошові. Наприклад, у Німеччині церковний податок, який виплачує член релігійної громади через податкові служби держави, становить близько 800 євро. І лише виконуючи всі ці вимоги до членства, людина має право голосу на зборах громади. Тож та сама «самоідентифікація», яку вперто просувають пани Юраш і Єленський, не лише суперечить європейській практиці і здоровому глузду, а взагалі смішна!
Тепер про велику неправду. Європейське законодавство однозначно визнає пріоритет єпархіального архієрея та керівних органів Церкви над правами громади. Детально це питання розглянуто тут.
Наведемо лише декілька тез, які характеризують європейське законодавство і практику в цьому питанні:
· єпископ має право одноосібно створювати і управляти всіма парафіями єпархії;
· єпископ має право виключати члена громади з її складу;
· єпископ має право розпоряджатися церковним майном;
· єпископ затверджує всі операції з церковною нерухомістю;
· єпископ затверджує статут громади, а також зміни та доповнення до нього;
· архієрей може створювати та ліквідовувати церковні громади;
· віруючі, які бажають змінити канонічну підлеглість, можуть реалізувати своє бажання у єдиний спосіб – вийти зі складу релігійної громади та створити нову;
· у разі зміни канонічної підлеглості, все рухоме і нерухоме церковне майно залишається у власності єпархії;
· перехід в іншу юрисдикцію разом з майном можливий лише при одностайному бажанні всіх парафіян та з дозволу правлячого архієрея (до речі, саме в такому порядку католицькі костьоли й протестантські кірхи передаються православним громадам в європейських країнах. Причина: відсутність католицьких чи протестантських парафіян при формальному існуванні громади).
Той підхід, при якому сама громада мала пріоритет над правами правлячого архієрея з майнових питань – це чистої води спадщина комуністичного минулого. Саме в СРСР релігійна політика будувалась на принципі безправ'я органів управління Церквою, єпархіальних архієреїв і навіть парафіяльних настоятелів. Пріоритет у вирішенні, як майнових, так і інших питань віддавався церковній раді, що складалася з мирян, які часто були взагалі атеїстами і входили в такі ради за завданням компартії та органів держбезпеки. Ось яку ідеологію намагаються нав'язати українському суспільству ініціатори антицерковних законопроектів та поборники перереєстрації статутів. Але у нас начебто оголошена декомунізація. Чи пани Юраш і Єленський про це не чули?
– «Конфлікти відбуваються всередині громади УПЦ»
І в результаті цих «внутрішньогромадських» конфліктів, громада начебто змінює свою конфесійну юрисдикцію. Хвилиночку! А звідки тоді «всередині громад УПЦ» з'являються «священики» з УПЦ КП і УГКЦ? Звідки «всередині громади УПЦ» з'являються бойовики «Чорної сотні» і «Правого сектора»? Може, на думку Юраша, вони також входять в канонічну структуру УПЦ?
Абсурд? На думку панів Юраша і Єленського все нормально.
Можна ще дуже довго коментувати тези, озвучені А. Юрашем і В. Єленським на прес-конференції «Підсумки та виклики державно-конфесійної політики в Україні» 21 листопада, але повернемося до того, з чого почали. Про називання чорне білим і навпаки. На жаль, для українських чиновників це стало повсякденною рутиною.
Ось тільки в Біблії, в книзі пророка Ісаї сказано однозначно: «Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!» (Іс. 5, 20).
До цього уривку є дуже цікаве тлумачення, написане святителем Кесарієм Арелатським (Арльским) в VI столітті, але ніби для наших часів: «Є деякі люди, які беруть хабарі і навмисно спотворюють справедливий хід справи. Пророк говорить про них: Темноту вважають за світло, а світло – за тьму, гірке за солодке, а солодке – за гірке. Вони вислуховують показання і судять несправедливо. Вони отримують дари земні, а втрачають дари нетлінні. Вони наживають гроші, а втрачають життя вічне».
За великим рахунком, ворогування зі здоровим глуздом – справа земна і тимчасова. А от ворогування з Церквою Христовою....
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
